Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"

Таким чином вияснився план втечі, задуманий Бурчуном і лікарем Пілюлькою. За цим планом лікар Пілюлька мав тікати голий через вікно. Зловмисники розрахували, що весь персонал лікарні кинеться доганяти його, а тим часом Бурчун вільно проникне в комірчину й украде свій одяг і одяг Пілюльки.

План виправдав себе у всіх деталях.

Медуниця ще довго розшукувала Бурчуна, і, поки тривали розшуки, Бурчун тихенько сидів у зарослях лопухів.

Правда, сидіти в лопухах — не таке вже веселе діло, але Бурчун був страх радий, що вирвався на волю. Він з насолодою дивився на прозоре синє небо, на свіжу зелену травку. На його обличчі з'явилась навіть усмішка. Він заклявся більше ніколи в житті не бурчати й радіти всьому на світі, якщо тільки знову не потрапить у лікарню.

Нарешті Бурчун побачив, що Медуниця зайшла в лікарню, й тихенько виліз із своєї засади. Розшукавши Пілюльку, він віддав йому одяг.

— Бери свій одяг, товаришу по нещастю, — сказав Бурчун, подаючи йому клуночок.

Пілюлька кинувся обнімати свого приятеля. Вони дуже здружилися, поки були в лікарні. Пілюлька швидко одягнувся.

Забудько, Якосьбудько, Гвинтик та інші малюки обступили Бурчуна й стали вітати з благополучним поверненням із лікарні. Всі були дуже вражені його веселим виглядом.

— Вперше бачу, щоб Бурчун посміхався, — сказав Пончик.

Малючки теж стояли довкола і з цікавістю дивилися на Бурчуна.

— Як вас звати? — спитала Пушинка.

— Бурчун.

— Ви жартуєте?

— Щоб я провалився на цьому місці! Чому ви не вірите?

— У вас таке добре, привітне обличчя. Вам не підходить це ім'я.

Бурчунів рот розтягся мало не до вух.

— Це я не підходжу до свого імені, — пожартував він.

— Хочете на дерево вилізти? — запропонувала Киценька.

— А можна?

— А чому не можна? Ми принесемо вам пилку, будете працювати разом з усіма.

— І мені дайте пилку, — попросив лікар Пілюлька.

— Ви цього не заслужили, бо зневажаєте малючок, але ми вам прощаємо, — сказала Киценька.

Малючки принесли ще дві пилки, й Бурчун з лікарем Пілюлькою також стали до роботи по збору врожаю. Бурчун казав, що лазити по деревах значно приємніше, ніж сидіти під замком у Медуниці.

— І до того ж значно корисніше, — додав лікар Пілюлька.

Він вважав, що вгорі повітря чистіше й багатше на кисень, ніж унизу. Тому Бурчун і Пілюлька працювали на самому вершечку дерева.

Розділ двадцять четвертий

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ТЮБИКА

Другого дня робота по збиранню яблук і груш тривала. На вулиці міста появилась третя машина — восьмиколісний автомобіль Шурупчика.

Справа в тому, що в Зміївці помітили зникнення Бублика. Жителі знали, що він повіз на своїй машині Гвинтика й Шпунтика до Зеленого міста. Бублик чомусь не повернувся з цієї поїздки, тому всі стали просити Шурупчика поїхати й розвідати, чи не трапилось, бува, якогось нещастя. Шурупчик приїхав у Зелене місто, і, коли побачив, що Бублик возить своєю машиною фрукти, не втримався і теж узявся до роботи.

Мешканці Зміївки прождали Шурупчика аж до вечора, але він не повернувся й наступного дня. По місту покотилися найбезглуздіші чутки. Одні казали, що на шляху до Зеленого міста поселилась баба-яга — костяна нога, яка поїдає всіх, хто на очі потрапить. Другі казали, що це не баба-Яга, а Кощій Безсмертний. Треті сперечалися й доводили, що кощіїв безсмертних не буває, а це триголовий дракон, і поселився він не на шляху, а в самому Зеленому місті. Щодня цей дракон з'їдає по одній малючці, а коли в місті з'явиться малюк, то він з'їдає малюка, бо малюки кращі за малюнок.

Після того як виникла байка про цього триголового дракона, ніхто із зміївських жителів не наважувався піти в місто до малючок і дізнатися, що там діється. Кожний вважав за краще сидіти вдома. Однак незабаром знайшовся сміливець, який сказав, що піде й усе з'ясує. Це був відомий нам Цвяшок, про якого вже розповідалось у цій правдивій історії. Жителі знали, що Цвяшок — одчайдушна голова і справді візьме та й полізе в самісіньку пельку ненажерливого дракона. Всі стали умовляти його, щоб не йшов, але Цвяшок і слухати нічого не хотів. Він сказав, що дуже завинив перед малючками й тепер його мучить совість. Тому він хоче спокутувати свою провину — піде до них у місто й плюне цьому драконові прямо на хвіст, після чого дракон ніби здохне і припинить свої неподобства. Де Цвяшок чув, що дракони від цього здихають, — невідомо.

Цвяшок пішов. Деякі жителі дуже жаліли його і завчасно оплакували. Інші казали, що шкодувати особливо не слід, бо без нього на одного хулігана стало менше і в місті буде тихіше.

— Але ми самі винні, що не перевиховали його, — заперечували перші.

— Перевиховаєш такого! — відповідали інші. — Його перевиховає одна лиш могила.

З цієї розмови видно, що до перших належали ті жителі, яким Цвяшок ще не встиг насолити, а до інших належали ті, яким він уже насолив чимало.

Цвяшок, як і слід було чекати, не повернувся, і тоді всі в місті повірили чуткам про дракона, про якого почали розповідати найнеймовірніші небилиці. Кожний із оповідачів додавав цьому драконові по одній голові, і так він поступово з триголового перетворився в стоголового.

Звісно, все це були вигадки. Деякі найрозумніші читачі вже, мабуть, догадалися самі, чому не вернувся Цвяшок, а тим, котрі не догадались, можна сказати, що Цвяшка дракон не проковтнув, що взагалі він нікого не ковтав, та й дракона ніякого не було. Цвяшок просто захопився роботою, і йому теж захотілося вилізти на дерево й попрацювати пилкою. Це ж дуже цікаво й до того небезпечно. Який-бо справжній малюк спасує перед небезпекою?

У ці дні лише Тюбик сидів удома й малював портрети. Кожній малючці хотілося мати портрет, і вони зовсім замучили Тюбика своїми примхами. Кожній хотілося бути красивішою за інших. І даремно Тюбик намагався довести, що кожен красивий по-своєму і що навіть маленькі очі теж можуть бути красивими. Ні! Всі малюнки вимагали, щоб очі обов'язково були великі, вії довгі, брови дугою, рот маленький. Нарешті Тюбик перестав сперечатись і малював так, як хотіли малюнки. Це було навіть зручніше, бо ніхто не нарікав і, крім того, Тюбик помітив, що може зробити раціоналізацію у портретній справі. Оскільки всі ставили однакові вимоги, Тюбик вирішив зробити так званий трафарет. Він узяв аркуш цупкого паперу, прорізав у ньому великі очі, довгі, вигнуті