Читати книгу - "Колгосп тварин"

Перед ворітьми затримались, напівзлякавшись іти далі, але Конюшина повела перед. На шпиньках добрались до будинку і ті зпоміж тварин, що їм дозволяв на те ріст, заглянули в середину крізь вікно їдальні. Там, довкола довгого столу, сиділо з пів десятка фармерів і з пів десятка найбільш видатних свиней; Наполеон займав почесне місце на чолі столу. Свині почували себе зовсім вигідно в кріслах. Товариство розважалося грою в карти, але гру перервали на хвилину, очевидно на те, щоб випити тост. Кружляв великий жбан, кухлі наповнювали пивом. Ніхто не помітив здивованих облич тварин, що заглядали крізь вікно.

П. Пількінгтон з Лисичого Гаю підвівся з кухлем в руці. Він сказав, що за хвилину попросить достойне товариство випити здравицю. Та заки це станеться йому, на його думку, личило б сказати декілька слів.

Джерелом глибокого вдоволення для нього (казав він) — і він цього безсумнівно певен, для усіх присутніх — є відчуття, що довгому періодові недовір’я і непорозумінь прийшов, нарешті, край. Був час — воно не так, щоб він, або хто-небудь з присутніх поділяв такі почування, але був час, коли на достойних власників Колгоспу Тварин сусіди-люди дивились, він не сказав би вороже, та може з деякими застереженнями. Траплялись жалюгідні випадки, поширювались хибні погляди. Панувало переконання, що існування колгоспу, де володіли і керували тварини, була річ до деякої міри ненормальна, що могла своїм впливом хвилювати сусіднє оточення. Чимало фармерів припускали, не прослідивши справи докладно, що в такому колгоспі переважатиме дух сваволі і недисциплінованости. їх хвилювали можливі наслідки цього явища між їхніми людськими наймитами. Та всі подібні сумніви зараз развіялись. Сьогодні він з друзями відвідав Хутір Тварин. Вони оглянули кожну його п’ядь власними очима і що вони найшли? Не тільки наймодерніші методи, але дисципліну і впорядкованість, що повинна стати взірцем для усіх фармерів де б то не було. На його думку він у праві сказати, що нижчі тварини в Колгоспі Тварин працюють більше, а дістають харчу менше, як якінебудь інші тварини у цілому графстві. Так він і його сьогоднішні співвідвідувачі помітили багато рис, що їх наміряються негайно завести на своїх хуторах.

Він хоче закінчити ці завваги (казав він) новим підкресленням дружніх почувань, що існують і повинні існувати між Колгоспом Тварин та його сусідами. Між свиньми та людськими істотами немає, та й не повинно бути, жодної сутички інтересів. У них однакові змагання та однакові труднощі. Чи робітнича проблема не однакова всюди? В цьому місці промови стало очевидно, що п. Пількінгтон хоче пустити якесь старанно придумане дотепне слівце, та на мить на нього напала веселість, що не дала йому висловити дотепу. Сміх душив його і його численні підборіддя по черзі багряніли. Накінець йому пощастило видушити з себе: «Якщо ви змагаєтесь з нижчими тваринами, то в нас та сама морока з нижчими клясами!» Це «бон мо» викликало гомінке признання за столом. П. Пількінгтон ще раз привітав свиней з скупою пайкою, довгими годинами праці і відсутністю потурання: усі ці відрадні явища він помітив у Колгоспі Тварин.

А тепер (сказав він наприкінці) він просить товариство підвестись і подбати, щоб чарки були повні. «Панове, — закінчив п. Пількінгтон, — панове, я підношу здравицю: За процвітання Колгоспу Тварин!»

У відповідь почулися захоплені й рясні оклики і тупотіння. Наполеон був так зачарований, що покинув своє місце і пішов довкола столу чокнутись кухлем з п. Пількінгтоном. Коли радісні вигуки втихомирилися, Наполеон, що залишився навстоячки, дав зрозуміти, що й він хоче сказати декілька слів.

Промова його, як і всі Наполеонові промови, була коротка і до речі. Він сказав, що також щасливий, що часові непорозумінь прийшов кінець. Довгий час кружляли чутки — він має підставу думати, що їх поширював якийсь злостивий ворог, — буцімто у світогляді його та його колег є щось підривне, а навіть революційне, їм причіпляли намагання піднести бунт між тваринами на сусідніх хуторах. Ніщо не може бути більш далеке від правди! Жити в мирі та бути в нормальних торговельних зносинах з сусідами, ось їхнє єдине бажання як зараз так і в минулому. Він добавив: цей колгосп, що він його має честь контролювати, є кооперативне підприємство. Купча на колгосп, що находиться в нього — спільна власність усіх свиней.

Йому не віриться (казав він далі), щоб давні підозри усе ще тривали, але недавно проведені були у щоденних звичках хутора зміни, що повинні викликати дальший зріст довір’я. Досі тварини на хуторі мали досить нерозумний звичай звертаючись одне до одного казати «Товаришу». Це буде припинене. Був також дуже чудернацький звичай, невідомого походження, машерувати кожної неділі вранці повз череп кнура, прибитий в саду цвяхом до пенька. І це буде припинене, самий череп вже закопали. Далі, відвідувачі може помітили зелений прапор, що має на щоглі. Якщо так, то вони може завважили й те, що біле копито й білий ріг, що ними він був позначений, тепер вже усунено. Відтепер це буде просто зелений прапор.

Він казав, що хоче зробити лиш одне критичне завваження на тему знаменитої й добросусідської промови п. Пількінгтона. П. Пількінгтон увесь час згадував про «Колгосп Тварин». Він очевидно не міг цього знати — бо він, Наполеон, зараз уперше про це сповіщає — що назву «Колгосп Тварин» скасовано. У майбутньому колгосп буде відомий як «Хутір Дідівщина» — це на його думку, його правильна і первісна назва.

«Панове, — закінчив Наполеон, — я хочу піднести цю саму здравицю, що її піднесено раніше, але у зміненій формі. Наповніть чарки по вінця. Панове, ось моя здравиця: За процвітання Хутора Дідівщина!»

Почулись такіж сердечні й радісні прояви, як раніше, і кухлі спорожнено до дна. Але звірятам назовні, що дивились на цю сцену здалося, що діється щось кумедне. Що це було таке, що змінилося на обличчі кожної свині? Старі помутнілі очі Конюшини перебігали з обличчя на обличчя. Одні з них мали п’ять підборідь, інші чотири, ще інші мали три. Та що це було таке, що немов розпливалось і мінялось? Оплески, нарешті, ущухли і тоді товариство знов узяло карти в руки й продовжувало перервану гру; тварини відійшли покрадьки й мовчки.

Та не пройшли й двадцяти ярдів, коли раптово спинились. З панського будинку нісся жахливий