Читати книгу - "Том 4"

Не трудися, ти ж бо хворий! (К ляскає.)

Раб увіходить.

Ось покажи сим людям, де робота.

Руфін (з досадою до Крусти)

Ти вже мене за мертвого вважаєш?

Але ж я маю ще і волю, й голос.

Я можу сам покликать слуг своїх і дати наказ їм, коли захочу.

(До раба.)

Іди, мені нічого не потрібно.

Раб виходить. Руфін звертається до ремісників. Ви сядьте там, під дубом, на ослоні.

А к В І л 8 (бурмотить)

Се щось непевне... Я не розумію...

Всі три сідають під дубом на камінній лаві.

Круста (до Теофіла)

Страх як псує хвороба вдачу людську! Лагідний друг мій став такий дражливий. Чи бачив ти його коли таким?

Теофіл мовчить.

Руфін

Та він моєї вдачі ще не знає.

Се мого батька друг. Прибув недавно 8 чужини, де прожив багато років.

А!

(До Теофіла.)

Де ж ти пробував, шановний батьку?

Теофіл МОВЧИТЬ.

Руфін

У Галлії.

(До Крусти тихо.)

Старий недочуває.

Теофіл здивовано скидає на Руфіна очима, той стрічається з ним благальним поглядом, Круста усміхається.

Увіходить молодий патрицій Кней Люцій із ним дуже молодий відпущеник — колишній його раб-африканець Н а р т а л, обидва християни. Руфін дивиться на Люція з непевністю, не знаючи, як має його зустріти, але побачивши, що всі християни вітають його як знайомого, стрічає і собі привітно.

Руфін

Приємна несподіванка! Не ждав я тебе сьогодні в своїм домі бачить.

Люцій

І я не сподівався, щоб Руфін

мене сьогодні, власне, мав приймати

укупі з іншими...

Руфін (поспішно перебивав)

Бувають часом усякі несподіванки. Наприклад, прийшов ось Галлій Круста, рідкий гість, прийшов некликаний...

Круста

І небажаний?

Руфін ( збентежено )

Я не хотів зовсім сього сказати.

Круста

(сміється)

Я знаю, знаю! Звісно! Я жартую!

Адже ми друзі, приятелі здавна.

JI ю ц і й (здержано і гордовито)

Сього вже я ніяк не сподівався.

Круста

(задирливо)

Як, власне, треба сеє розуміти?

JI ю ц і й

Не звик я пояснення додавати до власних слів, тож розумій, як хочеш.

Руфін

(поспішно)

Але ж, кохані гості, призволяйтесь!

Ось тут вино... Ну, та й господар з мене!

(Схоплюється, щоб налити вина, дуже жваво, але раптом в'яло схиляється на лаву.)

Ох, тая слабість! От уже не в пору!.. Приймайтеся самі, шановні гості.

Круста (підводить кухля)

Держіть фіали!

JI ю ц і й Я не п’ю, спасибі. Невідомий

Ні я!

Фортунат

Ні я!

Парвус Ні я!

Теофіл мовчки закриває свій фіал рукою.

От чудасіяі Уперше бачу стільки непитущих!

Ні, друзі, не гордуйте сим вином, тож при беседі випити годиться.

Се, чув я, так у християн ведеться

балакати насухо! Але й тії

хоч людську кров, та п’ють-таки часами.

Плебеї, що сиділи на лаві під дубом, схоплюються при сих словах і наближаються до сходів триклінія.

Руфін

Ну, знаєш, се вже вигадки запевне і чудно вірити в таке.

Круста

Чому ж?

Всі кажуть, що ніколи християни на бенкеті вина не п’ють, ні співів, ні оргій не заводять, поки крові з дитини вбитої не покуштують.

До того часу всі сидять, як мертві, а потім співи, й крик, і пиятика здіймається у них і щось такеє там чиниться на оргіях, що, кажуть, найгіршим з нас було б навдивовижу.

З братами сестри, матері з синами, з батьками дочки любощі заводять.

Н а р т а л Та се ж брехня!

Круста

(приоісмуривши очі, дивиться на Нартала)

А ти ж се звідки знаєш?

Руфін (впадає в річ)

Вже кожен, хто *штає хоч би Цельза, не може вірити сим поговорам, таж Цельз відомий ворог християнству, а й він доводить, що сьому неправда.

Ет, що там Цельз! Такий собі філософ, письмак, далекий від живого світу, та відки має поведінки знати такого мотлоху, як християни?

Н а р т а л ( спалахнув)

Ти кажеш, мотлоху?

Круста

Та певна річ!

Римлянин же порядний не пристане до секти бузувірної, що богом собі осла назвала?

Н а р т а л

Що ти мелеш?!

Теофіл мовчки встає і подається геть. Невідомий християнин іде за ним і щось пошепки йому говорить, але той, махнувши рукою, виходить за хвіртку; Невідомий християнин теж виходить за ним.

Круста

Та се ж відомо всім, що християни осла почитують як бога.

У р б а н (скочивши на сходи)

Брешеш!

Круста Руфіне, що се значить?

Руфін від збентеження не знаходить одразу, що сказати, тільки хапається за голову, неначе в приступі наглого болю.

Руфін

(хворим голосом)

На богів,

прошу вас, друзі, тихше. Я не можу...

Такий страшенний біль...

На стежці до триклініума з’являється Прісцілла, з нею дівчина християнка Рената.

Се ти, Прісцілло? Нарешті! Де той лікар? От ти знову якусь ворожку привела...

Прісцілла (з жахом)

Руфіне!

Руфін

Не говори, я знаю. От і Круста недарма про жінок так говорив, коли прийшов, зустрівшися з тобою.

(До Крусти.)

Тепер я згоджуюсь з тобою, Крусто!

Прісцілла Тут Круста?

(Німіє з дива і з жаху.)

Круста

Я, здається, не Медуза, а господиня наче скам’яніла, угледівши мене.

Прісцілла (намагається отямитись)

Ні, ні, я просто втомилась... Вибачай... Я не гадала, що тут гостей застану...

(До Руфіна.)

Ти не гнівайсь.

Я думаю, що лікар зараз прийде.

А се прийшла зо мною не ворожка, се дівчина, що в нас нитки фарбує.

Вона просила дати їй роботу.

Руфін

Гаразд, гаразд. Ось тут прийшли майстри теж по роботу. Може, ти покажеш, що їм робити.

(До плебеїв.)

Ви підіть за нею.

Прісцілла Ходіть, ходіть.

Швидко подається через триклініум в дім, плебеї і Рената йдуть

за нею.

У хвіртку входить старий диякон з речами, належними до ритуалу, загорненими в платину. Руфін встає назустріч дияконові.

Руфін

Ось і лікар!

(Переймав його на порозі.)

Як я тебе тут виглядаю! Пробі, скоріше дай пораду.

(До гостей.)

Вибачайте, що я покину вас самих на хвильку.

Коли дозволить, я вернуся хутко.

Ходім, прошу.

Бере за руку мовчащого з дива диякона і веде через триклініум

У Дім.

Круста (розлягається вигідніше на лаві)

Які тепер нахабні плебеї стали. Розпустилась чернь.

Пора б укоськати. Та що робити, коли патриції самі призводять до того. От я знаю сам таких, що цезаря готові зневажати — для них він, бач, тиран та узурпатор — самі ж при тому за гостей приймають усяких відпущеників, недавніх рабів, чужинців варварської крові, усяку темношкуру покруч.

Н а