Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

– Стріляйте, і де стріла упаде, там будете жінку брати. Один стрілив аж у іншу землю до короля, взяв собі принцесу, другий стрілив теж до якогось короля, третій стрілив у болото. Та каже:

– Коли я так стрілив, то батькового слова не буду касувати, я піду і зроблю так, як мені Бог дасть!

Так він пішов до болота, а там жаба вилізла. Він бере її та каже:

– Свого вітця слова не буду касувати, коли ти вилізла, я тебе беру.

Іде додому, жаба за ним скаче, прийшов додому, а вона через поріг і до покою за ним. Він повідає до неї:

– Тепер будеш моєю жінкою.

Та й живе з нею; що сам їсть, їй дає. Пройшло три дні та три ночі. Четвертої ночі ліг спати, а вона познімала жабське вбрання та така зробилася красуня золотоволоса, що такої вроди ніхто не бачив на цілому світі. Але як розвиднілося, знов стала його жінка жабою, а він все одно ходить веселий, що уночі знов його жінка перетвориться на красуню. А коли наступила ніч, його жінка йому й каже:

– Ти мій муж, а я твоя жона, але як тільки зійде сонце, я вже буду не твоя. – Наутро вона обернулася пташкою та полетіла та прокричала: – Шукай мене за осіянською горою.

На другий день він став і плаче, – таку красуню мав та тепер не має, і пішов він по світу. Йшов, йшов та прийшов до червоного моря, та ходить коло моря, плаче. Не може ані переїхати, ані переплисти. Бачить він, що у небі кружляє орел, він тоді став його кликати:

– Орле, орле! Візьми ти мене, перенеси мене через червоне море, я тебе буду годувати, чим ти схочеш, і напоєм поїти, яким сам схочеш. Віднеси тільки мене до гори осіянської.

Орел йому на те відповідає:

– Гаразд. Сідай, я тебе понесу.

Летить, летить через море, летить день, летить ніч. Вже зголодніли. Орел і мовить:

– Я тебе вже не маю сил нести, якщо ти мене не нагодуєш.

Тот взяв урізав свого стегна та нагодував орла.

Виніс його орел аж на гору осіянську, а там паслося стадо овець, орел йому й каже:

– Коли б ти мене накормив, я б тобі не дав би загинути. Один ти все одно загинеш, сам нічого не зможеш зробити.

Тот взяв пішов до стада, зарізав ягня та дає орлу їсти.

Орел поїв та відповідає:

– Твоїй жони тепер і половини нема, бо її проклята баба заїдає. Йди зі мною, я тобі покажу, де той двір.

Полетів орел показувати той двір. Зайшов Іван до того двора великого, став заглядати у покої. Та знайшов свою жінку саму в одному покої, та така вона стала чорна, і не впізнав би її, якби ні золоте волосся. Вона як його побачила, зараз зраділа й говорить до нього:

– Заховайся у цьому ліжку, як прийде проклята баба, ти її вбий, але почекай, поки сонце вийде.

Він так і зробив. Як баба прийшла, зв'язав її та став чекати, поки розвидніється, та питає її:

– Нащо ти так мою жінку зсушила?

А баба та просить його:

– Я тобі королівство дам, я тобі стадо дам, тільки не вбивай мене.

А він і слухати нічого не хоче, тільки щоб баба зробила його жінку такою, як вона була. А баба йому на це відповідає:

– Йди зі мною, не муч мене так, не бий, я дам тобі все на світі, що ти схочеш, і її уздоровлю, як була, такою і стане. Я їй дам покій.

Пішов він з нею, а вона мала свої палаци. Як прийшли вони в ці палаци, дала йому баба такої води, що як ту воду буде три дні пити, то стане його жінка такою вродливою, як була. А Іван їй на це відповідає:

– Це все треба перевірити, правду чи ти кажеш, до того я тебе не відпущу. Коли ти її життя відібрала, то я твоє відберу.

Повернулися вони до тих палаців, де була його жінка. Стала вона знов такою красунею, як була. А баба й каже тоді:

– Не вбивай мене, ходім я тебе ще свої палаци покажу. Там у мене срібла й золота вдосталь.

А Іван її все одно не відпускає, прив'язав її на шнур і каже:

– Ну що ж, показуй ті твої палаци.

Вона як відімкнула свої палаци, а там такий запах зробився. Іван і жінку з собою взяв. А там всього так багато: і срібла, і золота. І все це баба йому дарує, аби тільки він не відбирав її життя. А він все одно не відпускає бабу. Тоді вона йому й каже:

– На тобі такі чоботи, як їх одягнеш, то тя по коліно ніхто не побачить, та такий сурдут, як в нього загорнешся, то тебе по голову ніхто не побачить, та таку шапку, як візьмеш її на голову, то тя ніхто не побачить. А ще дарую я тобі таку булаву, що будеш мати міць над всіми дияволами сильними.

Але все одно не повірив цій бабі Іван, бо то була страшна відьма і в багатьох людей вона життя повисмоктувала. І він її стратив, а сам сів на царство. Про це все повідав цар один проклятий, тої баби родич кревний, і зібрався він на гору осіянську до бабиного царства.

Іван тоді й каже своїй жінці:

– Ти собі сиди тут, а я піду на гору битися з поганським царем, який летить вже до мене на поєдинок.

Вдягся Іван у чоботи, сурдут та шапку, щоб його не видно було, взяв булаву та й пішов на гору.

Як прилетів той бабин родич поганський, а Іван як булавою почав махати, то прилетіло двадцять чотири дияволи і побили того короля.

А Іван з жінкою своєю стали царювати.

Царівна-жаба

Де-не-десь, у якімсь царстві, жив собі цар та цариця, а в них – три сини, як соколи. От дійшли вже ті сини до зросту – такі парубки стали, що ні задумати, ні загадати, хіба в казці сказати! Дійшли літ – час їм женитися. Цар, порадившись гарненько з царицею, покликав синів та й каже:

– Сини мої, соколи мої! Дійшли ви літ – час уже вам подружжя шукати.

– Час, – кажуть, – таточку, час!

– Забирайте ж, – каже, – діти, сагайдаки срібні, накладайте стрілочки мідяні й пускайте в чужі землі далекі: хто до кого влучить у