Читати книгу - "Кава з кардамоном"

унизу виявився недоступним. Комусь, причому явно не одній особі, алкоголь вочевидь зашкодив, бо в унітазі виявилася купа неперетравлених решток їжі. Лінка швиденько вискочила з убиральні, затиснувши пальцями носа, і попрямувала нагору. На сходах проминула якусь парочку, що злилася в поцілунку. Халіні все це набридло. Вона глянула на годинника й із полегкістю зрозуміла, що до кінця старого року залишилося якісь півгодини. Подумала, що після шампанського краще повернутися додому. Проте ще не зараз. Якщо вона вже стільки витримала, то залишиться ще трохи.

Опинившись перед убиральнею, Лінка не могла наважитися увійти. Звідти долинали якісь дивні звуки. Проте цікавість перемогла, і Халіна тихенько увійшла досередини.

Наталія сиділа на ванні в самому бюстгальтері й розстебнутих брюках, і цілувалася з високим хлопцем, з яким раніше танцювала. Хлопець однією рукою намагався розстебнути їй ліфчик, а другою — пасок своїх брюк. Обоє одночасно глянули на Халіну. Якусь мить Лінка стояла мов укопана, а тоді рвучко обернулася й вибігла, захряскуючи за собою двері. Збігаючи сходами, дівчина мусила зупинитися й перевести подих. Хотіла знайти Каську й піти звідси якомога швидше.

Подруги ніде не було. Лінка зазирала по черзі до різних приміщень. У цьому будинку, здавалося, було чи не сто кімнат. У деяких напівголі пари лежали на ліжках, анітрішечки не переймаючись, що їх може хтось побачити. На кухні зграйка хлопців напідпитку ділилася розповідями про вечірки, на яких їм довелося побувати. Лінка вже збиралася їх проминути, але раптом відчула, що страшенно хоче пити й вирішила пошукати в холодильнику чогось прохолодного. На кухні худорлявий хлопець у футболці жестикулював занадто жваво, розмахуючи руками.

— Ну, я тобі кажу, офігенно було, але цей чувак, що нарубався в дим і гепнувся з балкону, бо його якась дівуля покинула — це просто ульот. Йому геть дах поїхав, і він потім сказився й Ганасові хату всю розбомбив.

— Та ну, ти хати розбомбленої не бачив, — утрутився татуйований голомозий. — У Рисека після ремонту стояли мішки з гіпсом, то йому весь гіпс у ванну висипали, а тоді туди заліз бухий Батон і наслідив по всій хаті.

— А Нюникові бичками дірки в дивані попропалювали, а диван якийсь крутий був, чи то з верблюжої шкіри, чи то із крокодилової, предки ледь не здуріли.

Лінка насилу протиснулася до холодильника й відкрила дверцята в пошуках чогось прохолодного.

— Що, мала, — озвався голомозий. — Питоньки захотілося? Ось, на ковтни собі мого пивця.

— Ні, дякую.

Господи, що за компанія! Усі, здавалося, були значно старші за неї. І явно були п’яні. Лінка витягла банку кока-коли й спробувала вийти з кухні, але раптом відчула, як голомозий хапає її за талію.

— Не так швидко. Що, не посидиш з нами трошки? — зареготав той. Лінка шарпнулася, щоб вивільнитися, та це виявилося нелегко. Лисий був значно сильніший за неї й міцно її тримав. — Ну, що, може, трошки побавимося?

Наблизився до неї, і дівчина відчула запах перегару. Хлопець намагався її поцілувати, вона відчувала, як мокрі губи торкаються її щоки й хочуть знайти вуста. Лінці здалося, що її зараз знудить. Решта спостерігала й сміялася. «Зараз або ніколи», — подумала Лінка і, зібравши всі сили, відштовхнула голомозого. Кинулася до дверей, а потім помчала до вітальні. На щастя, там була Каська, яка продовжувала говорити із блондином.

— Пішли! — наказала їй Лінка.

— Куди? Ти що, здуріла?

— Додому! Давай, ворушись!

— Тобі що, геть дах поїхав, я ніде не піду.

У Лінки не було сил переконувати подругу. Що ж, Каська вочевидь класно розважалася. Халіна лише махнула рукою, схопила своє пальто й вибігла з будинку.

На вулиці було порожньо. Дівчина вирішила йти в бік зупинки, може, будуть якісь нічні автобуси. Раптом небо проясніло, і високо вгорі спалахнув феєрверк. А й справді, дванадцята година. «Гарний початок Нового року», — сумно подумала Лінка, щільніше кутаючись у пальто. Відчувала, як мерзне кінчик носа. І раптом почувся рінгтон мобілки. Може, це Каська передумала, і вони зможуть повернутися разом? Але це був Адріан.

— Привіт, — сказав він. — Дзвоню привітати тебе з Новим роком. Сподіваюся, я тебе не розбудив.

— Ні.

— Що трапилося? У тебе якийсь дивний голос.

— Нічого.

— Як це нічого, я ж чую.

Дівчина невідь-чому раптом розлютилася. Адріан, певне, розважається десь у класній компанії, і раптом собі згадав про Лінчине існування!

— Нічого. У мене немає часу розмовляти з тобою. Я опинилася у якійсь дірі, невідомо де, не знаю, як повернутися додому. І взагалі, мушу закінчувати.

І роз’єдналася, але телефон майже відразу знову задзеленчав.

— Скажи, де ти, я по тебе приїду.

На мить Лінці закортіло сказати, щоб він не пхався не у свої справи, але здоровий глузд таки переміг, і вона назвала йому вулицю.

— Я зараз буду.

Адріан справді приїхав миттєво.

— Здається, ти побив рекорд швидкості, — недовірливо похитала вона головою. — Зізнайся, я тебе зірвала з якогось святкування Нового року?

— Я святкував, якщо це можна так назвати, у себе вдома. Сідай, бо замерзнеш.

Лише в машині вона помітила, що в Адріана почервонілі очі й він дуже мовчазний. Лінка зніяковіла.

— У тебе щось сталося, — мовила вона радше ствердно, ніж запитала.

— Моя мама в лікарні. Інфаркт.

— О Боже! Коли це сталося?

— Позавчора. Вона житиме. Принаймні батько так каже. Але я дуже переживаю. Сидів біля неї вчора весь вечір, але потім мене попрохали піти. Добре, що це татове чергування і коли щось, то він зможе простежити й побути з нею.

— Гарний у тебе Новий рік, нічого не скажеш.

— Так. Але схоже, у тебе він теж не надто вдалий?

Лінка мовчки кивнула. Адріан зупинив машину біля її будинку.

— От ми й приїхали.

— Так, справді.

Чомусь дуже не хотілося виходити. Лінка й досі була розлючена, прикро вражена цією вечіркою, а тут ще й цей інфаркт Адріанової мами… Хотілося комусь виговоритися.

— Слухай, на цій вечірці… Але не знаю, чи захочеш ти слухати…

— Звичайно, тільки… Знаєш, що? Ти тільки нічого собі не думай, але я хотів би запросити тебе на каву. З кардамоном. От лише до кави в мене нічого немає, кажу відразу.

— Чудово. Звичайно!

— Тоді поїхали.

Адріан запустив двигуна й розвернув машину.

Лінка із цікавістю піднімалася стрімкими сходами кам’яниці. Вона ніколи не була в Адріана й віддавна хотіла побачити, як він живе. Контраст між довоєнним помешканням із високими стелями й будинком, з якого вона щойно повернулася, був приголомшливий. У квартирі панував симпатичний розгардіяш. Скрізь лежали книжки й диски.

— Зачекай, краще не йди до кухні. Я піду, зварю каву. Моя