read-books.club » Сучасна проза » Оголений нерв 📚 - Українською

Читати книгу - "Оголений нерв"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оголений нерв" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 150
Перейти на сторінку:
по кафешках із Танею довелося урізати. Одразу ж помітив невдоволення з її боку. Мені навіть здалося, що вона ладна була мене покинути, але якось усе обійшлося. Але знову пішли натяки, що справжній чоловік повинен вміти заробляти гроші, щоб вистачало на всі потреби та забаганки жінки. Мало не посварилися. Я втримався і сказав, що потрібно тоді шукати знайомства з олігархом, бо в пересічного громадянина не вистачить статків на потреби жінки. Вона щось пирснула, що потрібно знайомитися не з олігархами, а зі справжніми чоловіками, що приказка «з милим рай і в халупі» давно вже не актуальна. Слово за слово — і ми на тиждень розбіглися.

— А потім знову помирилися?

— Так, — зітхнув Льоня, — помирилися, але я відчуваю, що наші відносини стали натягнутими, як тятива. Мені здається, що я не головне у її житті, а якийсь додаток до нього, який може стати непотрібним, якщо знайдеться більш перспективний об’єкт. Мені здається, що жінка повинна дивитися на свого обранця захопленими і закоханими очима, а не зверхньо, ніби ти нікчема.

— А ти не накрутив сам себе? — Гена пильно подивився другові у вічі.

— Здається, ні, — невпевнено відповів Льоня.

— Коли здається, треба хреститися, — посміхнувся Геннадій. — Ти гадаєш, що моя Оксанка задоволена моїм становищем? Вона також може кудись переметнутися, туди, де краще й гаманець товщий, але я не поспішаю порвати стосунки. Розірвати їх легко, з’єднати важче. Жінку потрібно тримати біля себе, показувати весь час, що ти її кохаєш. Ти думаєш, мені легко від того, що вона не поділяє мої погляди, не розуміє, чому я поїхав на Майдан? Але я маю надію, що з часом все стане на свої місця і ми порозуміємося. Можливо, й тобі не слід поспішати з висновками? Може, варто ще почекати, подивитися, що буде далі?

— Я так і роблю, але не такі, зовсім не такі в моєму уявленні повинні бути стосунки між закоханими.

— Не вистачає романтики?

— Не вистачає, — погодився Льоня, — все якось прісно та буденно. До речі, на кого ти так дивився у вікно?

— Ти, бува, не знаєш, чи Уля зустрічається з кимось? — замість відповіді спитав Гена.

— Здається, що ні.

— А в неї колись був хлопець?

— Такого на моїй пам’яті не було. А чому ти цікавишся?

— Та так. Сьогодні зрозумів, що я її зовсім не знаю. Тобто мені здавалося, що я про неї знав усе, але виявилося, що нічого не знаю про її особисте життя. Вона завжди поруч, тиха, розумна, але така замкнена у собі, що нікому з нас не дала зазирнути у свою душу.

— А хтось із нас намагався це зробити? Уля, зроби те, Уля, зроби се — вона безвідмовна, а ми всі бездушні сухарі. Вона — жінка, а ми забули про це, прийнявши у свою чоловічу команду. Що ми зробили для неї як для жінки? Купували в складчину подарунок на Восьме березня? Ми дарували їй парфуми, навіть не спитавши, чи вони їй потрібні? Чи подобаються такі? Ніхто з нас не поцікавився її смаками, бо всіх влаштовувала щира усмішка на її обличчі та вдячне «Дякую, мої друзі!».

— Ми — егоїсти, — додав Гена до промови друга. — Тупі самозакохані барани. А ти помічав, що вона доволі-таки приваблива?

— Якщо ти натякаєш, щоб я покинув Тетяну і звернув увагу на Улю, не вийде. Улянка — друг, а ось на тебе, як мені здається, вона іноді кидає далеко не дружні погляди, — зауважив Льоня.

— Не вигадуй, — всміхнувся Геннадій, — тобі здалося. Між нами не може нічого бути, бо Уля — наш друг.

— І все-таки вона не чоловік, а жінка, — зітхнув Льонька.

Розділ 12

Нарешті випала нагода зібратися разом родинам Овчаренків та Агафонових, щоб посидіти за пляшкою пива й потеревенити. Аліса прийшла з сином Іваном, але без чоловіка. Андрій був проти того, щоб родина займалася бізнесом, тому не пхав носа у торгові справи, працював охоронцем на стоянці й, коли мав вільний час, намагався побути наодинці. Звичайно, до компанії долучився Вадим, який, на відміну від Андрія, не хотів залишатися на самоті. Іван пішов до кімнати свого друга, а на столі швидко з’явилися пляшки з пивом і тарань. Велика родина Агафонових уже звикла до маленької кухні, яка була не більше п’яти з половиною квадратних метрів, але якимось чином тут поміщалися усі. На диво, тут разом з мешканцями знайшли своє достойне місце чимало каструль, пателень, тарілок, холодильник, запаси харчів ще й м’який «куточок» з невеликим столом. П’ятеро людей розсілися, й ніхто нікого не штовхнув, хіба що Аліса важко вмостила своє масивне тіло на табуретку збоку. По одному квадратному метру на людину, плюс меблі й усе начиння кухні — всім знайшлося місце.

Полилися неквапливі розмови. Звичайно, все звелося до політики, особлива увага — кримському референдуму.

— Я не вірю, що 96,77 відсотка проголосували в Криму за приєднання до Росії. Севастопольців 95,6 відсотка… — сказала Настя. — Ніколи аж стільки наших людей не ходило ні на які вибори. А тут така явка! Навіть смішно.

— А я, наприклад, вірю, — мовила Аліса, відсьорбнувши пивну пінку. — І всі у нас на ринку вірять, бо Крим давно хотів приєднатися до Росії.

— Алісо, ти щойно з Криму? — посміхнувся Вадим.

— Мені не потрібно туди їхати, бо є купа знайомих, — відповіла Аліса.

— Голосування під дулами «зелених чоловічків», — сказала Настя, — так, здається, пишуть закордонні газети?

— Я не читаю, що вони там пишуть, — зауважила Аліса, — але сама по телеку бачила, як раділи люди, як на їхніх очах були сльози радощів. Скажеш, не так?

— Майже сто відсотків проголосували за приєднання до РФ, а кримські татари були проти, — розмірковувала вголос Настя. — Виходить, їх голоси не враховані? Чи за них заздалегідь поставили в бюлетенях «галочки»?

— Я не переймаюся долею кримських татар, — відриваючи зубами шматок тарані, сказала Аліса, — але знаю, що тепер з братнім російським народом Крим буде, як сир у маслі.

— Кажеш, з братнім? — втрутився у розмову Вадим. — А що наш «брат» прислав на українську землю своїх озброєних «зелених мовчазних чоловічків», притягнув туди військову техніку — це по-братньому?

— Мені, звичайно, шкода кримських

1 ... 25 26 27 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголений нерв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголений нерв"