Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Худенька Тина в сім’ї дев’ята дочка. Тато помер, а мама завжди на ринку. Торгує шкарпетками. Зуля — гладенька. Вона як дитина за розумом. Але добра. Вони мої соратники.

По дорозі зі школи додому я побачила дівчат-сусідок, Хаву й Маліду. Тато Маліди, до речі, возив мене на операцію апендициту.

Вони за мене на рік старші. Мають по 13 років. 8-й клас! З ними була ще їхня однокласниця Айзара. Вони не хотіли, щоб я з ними йшла. Але мені було начхати. Я не хотіла йти сама — небезпечно. Наздогнала їх, і ми пішли дорогою разом. Розмова на перехресті зав’язалася така:

— А знаєте, що… — загадково мовила Айзара.

— Так, ти знову про секс! — сказала Хава.

— Що новенького? — пожвавилася Маліда.

А я промовчала. І от вони стали розповідати про Росію.

— Там, у Росії, таке діється! Вай-вай! Це не те, що в нас у Чечні. У Чечні — порядок! — сказала Айзара. — А в Росії батьки сплять із дочками, брати ґвалтують сестер! Дідусі тр*хають онуків!!!

— Ми, чеченці, одружуємось, а потім уже займаємось цим! — підкреслила Маліда. — А росіяни — свині!

— Батько зі своєю дочкою щодня був як із жінкою, а щоб вона не переймалася, сказав: «Не бійся, целка буде в порядку», — сказала Айзара, а потім повернулася до мене й каже: — Ти знаєш, що таке «целка»?!

Я почала була згадувати твори Л. Толстого, прочитані нещодавно, і В. Шекспіра. Але в них такого слова точно не було! О жах — не було! І я відповіла:

— Ні.

З Малідою, Хавою та Айзарою від моєї відповіді стався напад істеричного сміху. Вони аж до сліз реготали й верещали! А потім знову стали розповідати всілякі непристойні історії навперебій:

— У Росії в школі зґвалтували дівчинку! Вай-вай! Російські свині! Двоє хлопців її тримали, а один…

Далі зовсім непристойно, переказувати не буду, а то ти, Щоденнику, почервонієш. Я слухала, витріщивши очі. Айзара це помітила і сказала, показавши на мене пальцем:

— При ній незручно таке розповідати!

— Полю, закрий вуха! — засміялася Маліда. — Дорослі розмовлятимуть!

Наче вона від мене набагато старша, а всього ж на один рік: їй тільки виповнилося 13 років.

— Бідна Поля, їй треба з малятами ходити, а не з нами, — підтакнула і Хава, чим викликала черговий напад сміху.

Але, як тільки Айзара зникла за поворотом, а нам треба було ще йти квартал до нашого двору, Хава злякалася.

— Ти не думай, що я з ними. Я не така. Татові Султану нічого не говори, — попрохала вона.

Я на це кивнула. Ага, піду я таке дядькові Султану говорити! Із сорому вмерти можна.

Маліда ніяк не вгамовувалась.

— У тебе, Полю, вже є менструація? — спитала Маліда.

— Ні! — відрізала я.

— Ох, брешеш!

— Брешу, — погодилася я. — Годі таких розмов!

— Малідо! Ти поводишся непристойно! — сказала Хава.

— Хочеш, я на весь двір крикну: «Менструація! Менструація!» Мені не соромно! — заволала Маліда й затупотіла ногами.

— Заткнись і не понтуйся! — просичала Хава.

— МЕНСТРУАЦІЯ!!!!! — закричала Маліда на весь наш двір.

Біля під’їзду стояли хлопці, ходили двором сусіди з відрами — воду носили з городів! Сором. Нізащо більше не піду з ними зі школи! Тьху!

Я прийшла додому і бачу: величезний щур без голови. Прямо біля дверей. Буду прибирати.

Поля

19.11.

У школі все погано. Нова вчителька не говорить російською. Побачивши моє прізвище, відразу зненавиділа. Сказала: «Росіяни — тварюки! Росіяни вбивають чеченців!» Але я нікого не вбивала! Це мого дідуся вбило під обстрілом у лікарні!

З Кассі я не помирилась, хоча вона дуже намагалась.

Хава й Маліда вирішили заходити по мене до школи. Їм ані краплі не соромно!

Приходила в гості дівчинка Хейда. Принесла свій блокнот — вона пише вірші.

Їй подобається Сашка, син тьоті Алі. Хейда в Сашку закохана!!! Хейда читає книжки й любить малювати. Вона розповіла, що раніше жила в Росії, у селі. Її дядько тримав там отари овець. Хейда гралася з одним ягням. Полюбила його. Зав’язувала йому бантик. А потім дядько його зарізав. Хейда дуже плакала.

Несподівано сьогодні хлопчик із нашого класу, Аліхан, освідчився мені в коханні. І подарував якийсь корч у горщику. Начебто кактус.

Я його взагалі ніколи не помічала. Він мовчун.

Ахмед виявився дурним і порожнім. З ним продовжує зустрічатися Міла.

Поля

22.11.

Прийшла від тьоті Алі. Навідувала її. Вона допомагає мені з математикою.

Ерик сказав усього кілька слів.

Я самотня. Немає вітчима — він поїхав, немає мами — вона на ринку.

Я зайнялася копанням у своїй душі. Я не розумію себе. Що це? Я злюся на Ерика, тому що не є дівчиною його мрії. Тому що він не любить мене. Але чому він повинен мене любити?! Та я злюся. Злість переповнює.

Я склала собі ідеал, який не є реальністю. Мама каже, треба сприймати людину такою, як вона є.

Я дійшла висновку, що я не права, поводжуся погано (це мама днями підказала) і, як не крути, — найпротивніше дівчисько на світі. Мені потрібно бути вольовою. Сильною. Я зовсім не вмію жити в цьому світі. Але я обіцяю виправитись!

Поля

23.11.

Весь час думала про Ерика. Як усе кепсько!

Учора я сказала в гніві, що Ерик і тьотя Аля нехороші, а бабуся Тося — хороша. Але мама відповіла, що всі — хороші.

— Це ти не вмієш знаходити цікаву тему для бесіди, — сказала мама. — Ти нудна!

Як знайти тему для бесіди? Про мудрі книжки та грецьких богів Ерик не говорить. Про танці на столі я нічого не знаю. Учора, наприклад, я була в гостях і Ерик спитав:

— Ти ходила сьогодні до школи?

— Ні, — відповіла я.

— Чому?

— Сьогодні вихідний день!

Тьотя Аля перепитала Ерика:

— Що Поля сказала?

А він відповів мамі:

— Сама в неї запитай, вона тут щось мимрить ледь чутно.

Я образилась.

Краще мовчати. Своє серце можна наповнити або любов’ю, або злом. Я зрозуміла одну важливу річ: нікого не можна вважати своєю власністю і кожен має право, щоб бути.

Поля

24.11.

Причапала сьогодні до школи: дивлюсь, а банда Лур’є-Левиці вже виглядає когось біля воріт.

Хотіла повз пройти.

Але Міла перегородила мені дорогу і каже:

— Поліно, ти в Мамеда (або Мехеда — я не зрозуміла точно) закохана, так?

Спочатку я навіть трохи злякалась, бо мені здалося, що вона сказала «Ахмеда».

Я подумала: зараз буде бійка, їх шестеро, а моїх дівчат немає, і кофтина в мене нова, а