Читати книгу - "Вигнання з раю"

19

Дехто схильний стверджувати, що людина — не тварина, яка читає книжки. Визначення досить спокусливе, але, на жаль, не зовсім точне, бо неповне. Адже був час, коли книжок ще взагалі не знали, а людство вже розвивалося, вело війни, молилося богам, наставляло собі богів земних, їло і пило, голодувало і вмирало, плакало і сміялося, любило і сподівалося. І вже тоді, мабуть, людина володіла здатністю до читання, тільки не могла її застосувати, не маючи чого читати. Ми свідомо уникаємо слова «книжки», бо це знову обмежує нашу дефініцію (автор запозичив це словечко з професорського лексикону, бо все життя мріяв стати професором або генералом, але не став ні тим, ні тим). Окрім того, ми керуємося суто гуманними міркуваннями, бо коли сказати «читати книжки», то тим самим закривається шлях до звання людини безлічі представників нашого роду, а це вже буде кричуща несправедливість. Тоді навіть товариш Вивершений не пробився б до homo sapiens. А що ж робило б людство без товариша Вивершеного? Ну, так, книжок він не читав. Взагалі не читав нічого, крім списків. Сам їх складав, сам читав, сам мав від того неабияку втіху. Та відомо, що однобокість — це обмеженість, а вона до добра не доводить. Карпоярівці в запалі сперечань про вигідніші місця для садиб не звернули уваги на всі деталі проекту нового села, Зновобрать на сільвиконкомі теж не додивився, а товариш Вивершений, захоплений ідеєю «списочного» переселення, і зовсім не глянув на креслення, а хоч би й глянув, то нічого б там не второпав, бо сказано вже, що вмів читати лише списки. Коли ж поставили це питання на райвиконком і секретар райкому партії Степан Михайлович спитав Вивершеного, чим колгоспники вирішили прикрасити другу площу Світлоярська, той отетерів:

— Яку другу?

— Ну, ту, що друга, — терпляче пояснив Степан Михайлович.

Товариш Вивершений, треба сказати, був чоловік геть невиразний і непоказний, голова в нього була чи то лиса, чи якась ніби облізла, на обличчі не вирізнялося жодної рисочки, враження створювалося таке, що в чоловіка й зовсім немає обличчя, а тільки якась білувата розмазана пляма на всім відомому місці. Але він був на когось схожий — і цим тримався на світі. Навіть хизувався часом: «Може, вам моя зовнішність не подобається?» Бути схожим справді іноді буває й вигідно, але небезпечно, бо щойно зникає те, на що ти схожий, доведеться зникати й тобі самому, бо не існував ти на світі, а слугував мовби тінню чиєюсь. На той час од товариша Вивершеного, завдяки деяким змінам у державі, лишилася вже сама тінь, а тут ще ця халепа з якоюсь подвійною площею в новому Світлоярську, за переселення якого він був персонально відповідальний. Товариш Вивершений блимнув очима, метнувся поглядом сюди й туди, шукаючи підтримки або поради, але всі відвертали очі: і заврайспоживспілкою, з яким вони часто ласували кролячою печінкою, і районний прокурор, що так само, як і Вивершений, любив локшину з курячими пупками, і суддя Верещака, перший друг по полюванню, до речі, просунутий Вивершеним же на посаду голови районного Товариства мисливців і рибалок. Підтримка прийшла негадано, звідки її й не ждав Вивершений. Вічний районний уповноважений, чоловік з турецьким прізвищем Багатогаласу, звиклий викручуватися з будь-яких ситуацій, не роздумуючи, підказав:

— Поставить монумент на честь…

— Ага, — зрадів Вивершений. — На площі поставимо монумент на честь Радянської влади.

— Це коло контори і Будинку культури, — згодився секретар райкому. — А на другій площі?

— На другій? На другій — теж монумент на честь… — Але тут товариш Вивершений нарешті второпав, що стає посміховиськом, і мерщій обурився: — Та де вона взялася, та друга площа?

— Як де взялася? — здивувався Степан Михайлович. — Ви план бачили? Проект читали?

Отут би товаришу Вивершеному покаятися, що він, крім списків, зроду нічого не читав, але ж не з такої породи був цей чоловік, щоб каятися.

— Врахуємо помилки! — бадьоро запевнив він. — Врахуємо і усунемо!

— Може, ми доручимо комусь іншому? — звернувся до членів виконкому Степан Михайлович, але товариш Вивершений не дав нікому мовити й слова, вдарив себе в груди:

— Ще попрацюємо! Ще попрацюємо!

От уже не довелося чоловікові, так не довелося. За тиждень розпочинався мисливський сезон, і товариш Вивершений, простивши судді Верещаці його зрадливу мовчанку на виконкомі, запросив того на качок у карпоярівські плавні (бо ж однаково через два роки все заллє водою — ні плавнів, ні качок), третім запрошено було землеміра Левенця не так через його значимість, як для того, щоб непомітно розпитати про той клятий план нового села і, може, на дозвіллі після вдалого полювання і чарки-другої ще й швидкісним методом навчитися читати оті креслення-черкання.

Група вийшла досить мальовнича: високий жилавий землемір, який і в плавні потягнув свій іржавий велосипед, маленький, як прищик, товариш Вивершений і натоптуватий, бровастий, грізний, як і личило судді, Верещака. Качки, мабуть, ніяк не могли вирішити, чи їм лякатися і мерщій утікати, чи помилуватися таким нещоденним видовищем, як поєднані суворими законами життя оці дивні мисливці. Поки дурні та нерозумні качки отак роздумували, товариш Вивершений зірвав ружжо з плеча, впав у холодну траву, заплющив ліве око, щоб правим упіймати мушку, а на мушку посадовити качку, а вже тоді бабахнути, але нічого не впіймав, бо взагалі не побачив нічого: ні ружжа, ні мушки, ні качки, ні світанку над плавнями. Він розплющив ліве око, все було: ружжо, мушка, трава, качка, — заплющив знову і знову провалився в суцільну темряву. Одним з незаперечних достоїнств Вивершеного була впертість. Мовчки, уперто він блимав і блимав лівим оком, поки остаточно пересвідчився: правим не бачить нічого. Тоді з розпуки й відчаю він брязнув ружжом об землю, перевернувся горілиць, затулив очі руками й заревів:

— Ослі-і-іп!

— Що з тобою, товариш Вивершений? — стурбувався Верещака.

— Ослі-іп! — знову репетував Вивершений. — Згорів на роботі! Нічого не бачу правим оком.

Отак чоловік керував цілими ділянками роботи і за клопотами навіть не помітив, як осліп на одно око. Добре, хоч полювання помогло. Районові теж випадок пішов на користь, бо товариш Вивершений подав заяву про увільнення від усіх посад «у зв'язку з пошатнувшимся здоров’ям».

20

Той пішов «на заслужений», той «у зв'язку», а сонце сходить щодня, і півні кукурікають, і корови мукають, і в полях леліє-половіє, і весь білий світ довірливо жде від людини дій, дбання, піклування і