read-books.club » Сучасна проза » Іди, вартового постав 📚 - Українською

Читати книгу - "Іди, вартового постав"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Іди, вартового постав" автора Харпер Лі. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 60
Перейти на сторінку:
змогли знищити ані найкривавіша війна, ані найважчий мир у сучасній історії, і яка повернулася, щоб її знову розіграли, цього разу на приватній території у присмерках цивілізації, яку не врятують ні війни, ні мир.

Якби Джін-Луїза мала прозорливість, якби вона прорвалася крізь бар’єри свого дуже добірного, острівного світу, то, можливо, вона б з’ясувала, що все своє життя мала дефект зору, який не помічала і не зауважувала сама, як не помічали його і її найближчі люди: вона не відрізняла чорних від білих.

Частина IV

11

Були часи, коли єдиними спокійними моментами у її житті видавалися секунди між пробудженням уранці й повним поверненням усвідомлення, що треба розпочинати невсипущий кошмар денного існування.

Джін-Луїза вчилася у шостому класі, який запам’ятався завдяки тому, що вона дізналася на уроках і поза ними. Того року невеличкий гурт міських дітей поглинуло велике кодло старших школярів, яких тимчасово перевели зі Старого Сарема, бо там хтось підпалив школу. Найстаршому хлопцю у класі міс Блант було майже дев’ятнадцять, і він мав трьох однолітків. Декілька шістнадцятирічних дівчат, пишнотілих і щасливих істот, розглядали школу як відпочинок від збирання бавовни і догляду за худобою. Міс Блант їм нічим не поступалася: вона була така сама на зріст, як найвищий у класі хлопець, і вдвічі товстіша.

Джін-Луїза вподобала прибульців зі Старого Сарема одразу. Вона отримала неподільну увагу всього класу, умисно втягнувши Гастона Б. Мінса в обговорення природних ресурсів Південної Африки і довівши правильність своєї позиції під час перерви за допомогою рогатки, й тим самим завоювала довіру старосаремської компанії. Старші хлопці з неотесаною м’якістю вчили її грати в кості та жувати тютюн не ковтаючи. Старші дівчата здебільшого посміювалися у кулак і перешіптувалися, але Джін-Луїза вважала їх корисними, коли обирала, за яку команду грати у волейбол. Загалом, рік обіцяв бути чудовим.

Чудовим, аж поки одного разу Джін-Луїза не прийшла додому обідати. Того дня вона вже не повернулася до школи, а пролежала до вечора в ліжку, плачучи від люті й намагаючись осягнути жахливу інформацію, яку отримала від Келпурнії.

Наступного дня вона з’явилася у школу, ступаючи з надзвичайною гідністю, але не від пихи, а від досі не відомого їй обтяжливого спорядження. Вона не сумнівалася, що всі знають, що з нею сталося, що всі на неї витріщаються, і спантеличувало її те, чому вона ніколи не чула раніше, щоб про таке говорилося. Може, ніхто про це і не знає, думала вона. Якщо так, то оце новина так новина. На перерві, коли Джордж Гілл покликав її водити у грі «Гарячий лій на кухні», вона похитала головою. «Я тепер нічого вже не можу,— сказала вона, сіла на сходинках і задивилася, як хлопці вовтузяться у пилюці.— Я навіть ходити не можу».

Коли вже стало несила терпіти, вона приєдналася до купки дівчат під віргінським дубом у кутку шкільного двору.

Ада Белль Стівенс засміялася і посунулася на довгій цементній лавці, щоб дати Джін-Луїзі місце.

«Ти чого не граєшся?» — спитала вона.

«Не хочу»,— відповіла Джін-Луїза.

Ада Белль, примруживши очі, сіпнула своїми безбарвними бровами.

«Закладаюся, я знаю, що з тобою».

«І що ж?»

«У тебе Прокляття».

«Що-що?»

«Прокляття. Прокляття Єви. Якби Єва не з’їла оте яблуко, у нас би цього не було. Кепсько почуваєшся?»

«Та нічого,— відповіла Джін-Луїза, подумки проклинаючи Єву.— А як ти здогадалася?»

«Ти так ступаєш, ніби їдеш верхи на гнідій кобилі,— пояснила Ада Белль.— Скоро звикнеш. У мене воно вже роками».

«Я не звикну ніколи».

Це було важко. Коли її активність обмежувалася, Джін-Луїза вдовольнялася тим, що грала на невеличкі ставки в азартні ігри за вугільною купою в глибині двору. Небезпека, з цим пов’язана, приваблювала її більше, ніж сама гра: Джін-Луїза не надто добре тямила в арифметиці, аби перейматися, виграє вона чи програє, не було ніякої радості у спробі подолати закон середніх величин, але їй приємно було обдурювати міс Блант. Товариство їй складали найбільші ледарі зі Старого Сарема, і найледачіший з усіх був Елберт Конінгем, тугодум, якому колись Джін-Луїза зробила безцінну послугу під час написання контрольної роботи за чверть. Якось після дзвоника на урок Елберт, обтрушуючи вугільну пилюку зі штанів, сказав: «Зачекай-но, Джін-Луїзо».

Вона зачекала. Коли вони залишилися самі, Елберт заговорив.

«Я хочу, щоб ти знала, що цього разу я отримав три з мінусом за географію».

«Це класно, Елберте».

«Я просто хотів сказати тобі — дякую».

«Прошу, Елберте».

Елберт густо почервонів, притягнув її до себе і поцілував. Вона відчула його мокрий, теплий язик у себе на губах і відсахнулася. Так її ще ніколи ніхто не цілував. Елберт відпустив її і почвалав до школи. Джін-Луїза пішла за ним, очманіла і дещо роздратована. Тільки родичам неохоче дозволяла вона цілувати її у щоку й одразу непомітно витиралася; Атикус неуважно цілував її куди попало, а Джемі не цілував зовсім. Вона подумала, що Елберт щось переплутав, і невдовзі про те забула.

Протягом того року її дедалі частіше можна було побачити з дівчатами під деревом, посеред тієї компанії: вона підкорилася своїй долі, але не зводила очей з хлопців, які гралися у різні ігри згідно з сезоном. Одного ранку вона приєдналася до дівчат трохи пізніше, помітила, що вони нишком пересміюються і переглядаються з більш таємничим виглядом, ніж зазвичай, і почала допитуватися, в чому річ.

«Та це через Франсін Оуен»,— сказала одна з дівчат.

«Франсін Оуен? Її вже кілька днів не було в школі»,— здивувалася Джін-Луїза.

«А знаєш чому?» — спитала Ада Белль.

«Ні».

«Через її сестру. Їх обох забрала служба соціального захисту».

Джін-Луїза підштовхнула ліктем Аду Белль, щоб та посунулася на лавці.

«А що з нею не так?»

«Вона вагітна, і знаєш від кого? Від свого батька».

«Що таке — вагітна?» — спитала Джін-Луїза.

З дівчачого кола пролунав стогін.

«В неї буде дитина, дурепо»,— відповіла одна.

Джін-Луїза обдумала це визначення і спитала:

«А до чого тут її батько?»

Ада Белль зітхнула.

«Ну ж бо, Адо Белль!»

«Це точно, Джін-Луїзо. Гадаю, єдина причина, чому Франсін досі не вагітна,— у неї ще не почалося».

«Що не почалося?»

«Міністрацїі,— Аді Белль вже урвався терпець.— Переконана, він це робив з ними обома».

«Що робив?» — не доходило до Джін-Луїзи.

Дівчата аж зайшлися од сміху.

«Одного ти не знаєш, Джін-Луїзо Фінч,— продовжила Ада Белль.— Перш за все, ти... якщо ти займаєшся цим після того, тобто, після того, як у тебе почнуться, ти народиш гарнюню дитину».

1 ... 25 26 27 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іди, вартового постав», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іди, вартового постав"