read-books.club » Інше » Таємний агент Микола Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємний агент Микола Гоголь"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємний агент Микола Гоголь" автора Петро Кралюк. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 25 26 27 ... 35
Перейти на сторінку:
позитивне ставлення до Андрія. Поблажливо ставиться і до його закоханості в польську панночку. Іноді навіть здається — автор ладен вітати це почуття свого персонажа.

Виявляє Гоголь позитивне ставлення й до матері Бульбенків. Вона в повісті — передусім мати синів Тараса Бульби, а потім уже його дружина. Сини — її відрада. Вона не може натішитися ними, коли вони приїздять із Києва додому. Її почуття до дітей трактуються як позитив, і позитив великий. Можливо, тут дається взнаки велика любов матері Гоголя до свого сина Нікоші.

У другій редакції повісті зустрічаємо одну цікаву фразу. Мати Бульбенків готова забезпечувати благополуччя своїх синів, обманюючи мужа. Приміром, Андрій говорить своїй панночці: «У меня три хутора, половина табунов отцовских — мои, все, что принесла отцу мать моя, что даже от него скрывает она, — все мое». Хто знає, можливо, Гоголь тут відобразив непрості стосунки, які існували в його сім’ї між батьком і матір’ю. Можливо, матінка пестила синочка Нікошу й ладна була йому матеріально допомагати, приховуючи це від власного чоловіка.

Звісно, Тарас Бульба — не прообраз батька письменника. Як і мати Бульбенків не є прообразом Гоголевої матері. Але, як на мене, стосунки між цим подружжям у повісті — завуальоване відображення відносин між батьками Гоголя. Наскільки свідомо це робив письменник — інше питання.

Певно, твори «Миргорода», у тому числі повість «Тарас Бульба», містить своєрідний гоголівський автобіографізм — щоправда, не стільки фактичний, скільки ментальний.

Але повернімося до стосунків між Тарасом Бульбою та його дружиною в тексті повісті. Їхнє зображення не свідчить на користь головного героя. Останній постає радше в образі такого собі домашнього деспота, для якого мало значить не лише дружина, а й діти. Виходить, Бульба — антиродинний чи навіть антисуспільний елемент.

Гоголь відверто називає Тараса Бульбу синовбивцею.

У другій редакції маємо розлогу оповідь про те, що відбувалося після вбивства Андрія.

«Остановился сыноубийца и глядел долго на бездыханный труп. Он был и мертвый прекрасен: мужественное лицо его, недавно исполненное силы и непобедимого для жен очарованья, все еще выражало чудную красоту; черные брови, как траурный бархат, оттеняли его побледневшие черты.

— Чем бы не козак был? — сказал Тарас, — и станом высокий, и чернобровый, и лицо как у дворянина, и рука была крепка в бою! Пропал, пропал бесславно, как подлая собака!

— Батько, что ты сделал? Это ты убил его? — сказал

подъехавший в это время Остап.

Тарас кивнул головою.

Пристально поглядел мертвому в очи Остап. Жалко ему стало брата, и проговорил он тут же:

— Предадим же, батько, его честно земле, чтобы не поругались над ним враги и не растаскали бы его тела хищные птицы.

— Погребут его и без нас! — сказал Тарас, — будут у него плакальщики и утешницы!

И минуты две думал он, кинуть ли его на расхищенье волкам-сыромахам или пощадить в нем рыцарскую доблесть, которую храбрый должен уважать в ком бы то ни было».

Гоголь не лише називає Тараса Бульбу синовбивцею — він вказує на абсолютну неморальність головного героя. Адже той відмовляється поховати власного сина, зважити на його лицарську доблесть, яку кожен мав би поважати.

Взагалі в повісті часто привертається увага до нелицарської поведінки Тараса Бульби. Наприклад, у першій редакції зустрічаємо таке речення: «Бульба рвал на себе волоса с досады, что уже невозможно было уморить их всех голодом». Тут йдеться про облогу Дубна. Виходить, Бульба не прагне здобувати місто з допомогою зброї, а хоче, щоб люди помирали голодною смертю, і коли довідується, що досягти цього важко, то відчуває лють.

Також варто звернути увагу, що вбивство Андрія представлене в повісті дуже своєрідно. У першій редакції воно має ознаки карикатурності. Наведімо повністю уривок, де розповідається про геройські діяння Тараса.

«Он завидел в стороне отряд, стоявший, по-видимому, в засаде. Он узнал среди его сына своего Андрия. Он отдал кое-какие наставления Остапу, как продолжать дело, а сам, с небольшим числом, бросился, как бешеный, на этот отряд. Андрий узнал его издали, и видно было издали, как он весь затрепетал. Он, как подлый трус, спрятался за ряды своих солдат и командовал оттуда своим войском. Силы Тараса были немногочисленны: с ним было только восемнадцать человек, но он ринулся с таким свирепством, с таким сверхъестественным стремлением, что ряды уступали со страхом перед этим разгневанным вепрем. Вряд ли тогда его можно было с чем-нибудь сравнить: шапки давно не было на его голове; волосы его развевались, как пламя, и чуб, как змея, раскидывался по воздуху; бешеный конь его грыз и кусал коней неприятельских; дорогой акшамет был на нем разорван; он уже бросил и саблю, и ружье и размахивал только одной ужасной, непомерной тяжести, булавой, усеянной медными иглами. Нужно было взглянуть только на лицо его, чтобы увидеть олицетворенное свирепство, чтобы извинить трусость Андрия, чувствовавшего свою душу не совсем чистою. Бледный, он видел, как гибли и рассеивались его поляки, он видел, как последние, окружавшие его, уже готовы были бежать, он видел, как уже некоторые, поворотивши коней своих, бросали ружья. «Спасите! — кричал он, отчаянно простирая руки, — куда бежите вы? Глядите: он один!». Опомнившиеся воины на минуту остановились и в самом деле ободрились, увидевши, что их гонит только один с тремя утомленными козаками. Но напрасно силились бы они устоять против такой отчаянной воли. “Нет, ты не уйдешь от меня!” — кричал Тарас, поражая бегущих, начинавших думать, что они имеют дело с самим дьяволом. Отчаянный Андрий сделал усилие бежать, но поздно: ужасный отец уже был перед ним. Безнадежно он остановился на одном месте. Тарас оглянулся: уже никого не было позади его, все сотоварищи его полегли в разных местах поля. Их только было двое.

— Что, сынку? — сказал Тарас Бульба, глянувши ему в очи.

Андрий был безответен.

— Что, сынку? — повторил Тарас. — Помогли тебе твои ляхи?

Андрий не произнес ни слова; он стоял, как осужденный.

— Так продать, продать веру? Проклят тот и час, в который ты родился на свет!

Сказавши это, он глянул с каким-то исступленно-сверкающим взглядом по сторонам.

— Ты думал, что я отдам кому-нибудь дитя свое? Нет!

Я тебя породил, я тебя и убью! Стой и не шевелись, и не проси у Господа Бога отпущения: за такое дело не прощают на том свете!

Андрий, бледный, как полотно, прошептал губами одно только имя, но это не было имя родины, или отца,

1 ... 25 26 27 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний агент Микола Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємний агент Микола Гоголь"