Читати книгу - "Джерело"

кожному творцю, який жив, боровся і загинув у безвісті раніше, ніж йому вдалося чогось досягнути. Кожному творцю, знищеному фізично чи духовно. Генрі Камерону. Стівену Меллорі. І людині, яка не хоче, щоб її ім'я назвали, але яка сидить у цій залі та знає, що йдеться про неї.

Рорк стояв, широко розставивши ноги, витягнувши руки вздовж тіла, піднявши вгору голову — як він завжди стояв на незавершеному будівництві. Згодом, коли він знову сів на місце обвинувачуваного, багатьом людям здавалося, що він досі стоїть перед ними; ця картинка не зникала з-перед очей.

Цей образ залишався в їхній пам'яті протягом тривалої дискусії, що розгорілася потому. Вони чули, як суддя заявив прокуророві, що обвинувачений по суті змінив свої свідчення: він визнав свої дії, але не визнав себе винним; поставили запитання про тимчасову неосудність відповідача; присяжні мусили з'ясувати, чи обвинувачуваний розуміє мотив і характер своїх дій, а якщо розуміє, то чи усвідомлює, що порушив закон. Прокурор не заперечував; у залі суду запанувала дивна мовчанка; прокурор був переконаним, що вже виграв процес. Він виступив із завершальним словом. Ніхто не запам'ятав, що саме він сказав. Суддя дав настанови присяжним. Вони підвелися і вийшли з кімнати.

Люди засовалися, готуючись виходити, без поспіху, сподіваючись почути рішення лише за кілька годин. Вайненд, наприкінці зали, і Домінік, в одному з передніх рядів, не зрушили з місця.

Судовий виконавець підійшов до Рорка, щоб вивести його із зали. Рорк поглянув на Домінік, потім на Вайненда, повернувся і пішов за судовим виконавцем на вихід.

Він уже був у дверях, аж раптом щось загуркотіло, і настала цілковита тиша; люди зрозуміли, що це зачинилися двері до кімнати нарад присяжних. Журі присяжних підготувало вердикт.

Ті, хто вже був на ногах, залишилися стояти, закам'янівши на місці, аж поки суддя сів у своє крісло. Присяжні повернулися до зали.

— Обвинувачений, встати й повернутися обличчям до журі присяжних, — промовив судовий клерк.

Говард Рорк ступив уперед і повернувся обличчям до присяжних. Ґейл Вайненд теж підвівся.

— Панове присяжні, чи ви винесли вирок?

— Так, ми винесли вирок.

— І який ваш вирок?

— Не винний.

Цієї миті Рорк не дивився на місто за вікном, на суддю чи на Домінік. Він дивився на Вайненда.

Вайненд різко повернувся і вийшов. Він перший покинув залу суду.

19

Роджер Енрайт викупив у держави ділянку, проект та руїни Кортландту. Наказав демонтувати всі залишки будівлі, залишивши лише котлован. Він найняв Говарда Рорка наново звести будинок за проектом. Обравши одного відповідального підрядника, дотримуючись суворої економії, закладеної в проект, Енрайт фінансував будівництво з наміром створити квартал із низькою орендною платою і залишити собі справедливу частку прибутку. Майбутніх орендарів не питали про їхні прибутки, роботу, дітей або звички; квартиру міг винайняти кожен, хто хотів переїхати і мав змогу платити, незалежно від того, могла людина орендувати дорожче житло чи ні.

Наприкінці серпня Ґейл Вайненд отримав розлучення. Позов не оскаржували, а Домінік не з'явилася на слухання справи, що не тривала довго. Вайненд стояв як людина під час військового трибуналу, вслуховуючись у холодний цинізм юридичних формулювань, що описували сніданок місіс Ґейл Вайненд і Говарда Рорка у будиночку в долині Монаднок; його дружину офіційно назвали збезчещеною, а йому самому надали статусу потерпілого і дозволили бути вільним на всі роки, що йому залишилися, протягом усіх самотніх вечорів цих років.

Еллсворт Тухі виграв справу в трудовому конфлікті. Вайненда зобов'язали поновити його на роботі.

Опівдні цього дня Вайнендова секретарка зателефонувала до Тухі й повідомила, що містер Вайненд очікує його на робочому місці сьогодні ввечері, до дев'ятої. Поклавши слухавку, Тухі всміхнувся.

Тухі всміхався і коли увійшов увечері до редакції. Він зазирнув у відділ міських новин. Привітався із працівниками, поручкався з ними, зробив кілька дотепних зауважень про останні фільми, поглядаючи навколо з добродушним здивуванням, наче востаннє він був тут лише вчора і не міг зрозуміти, чому люди вітають його, мов тріумфального переможця.

Потім неквапливо пішов до свого кабінету. На мить завагався, знаючи, що мусить увійти, що не повинен видавати хвилювання, але таки видав: в одвірку стояв Вайненд.

— Доброго вечора, містере Тухі, — лагідно мовив він. — Заходьте.

— Доброго вечора, містере Вайненд, — відповів Тухі привітно, підбадьорений тим, що м'язи його обличчя спромоглися на усмішку, а ноги зрушили з місця.

Він зайшов до кабінету і нерішуче зупинився. Там нічого не змінилося, друкарська машинка стояла на столі, поруч лежав стосик чистого паперу. Але двері залишалися відчинені, а на порозі, спираючись на одвірок, мовчки стояв Вайненд.

— Сідайте за стіл, містере Тухі. Починайте. Ми повинні дотримуватися букви закону.

На знак згоди Тухі весело стенув плечима, перетнув кімнату і сів. Він поклав долоні на стіл, широко розчепірив пальці, потім перемістив руки на коліна. За мить схопив олівець, подивився, чи добре він загострений, і знову його відклав.

Вайненд повільно підняв руку на рівень грудей і тримав її зігнутою; передпліччя і опущені додолу пальці утворили трикутник; він дивився на годинник.

— За десять хвилин дев'ята. Ви повернулися на роботу, містере Тухі.

— І повернувшись, я щасливий, мов дитина. Щиро кажучи, містере Вайненд, гадаю, у цьому не варто зізнаватися, але я пекельно сумував за цим місцем.

Вайненд не збирався нікуди йти. Він стояв, як завжди, зсутулившись, упираючись лопатками в одвірок, склавши руки на грудях і тримаючи себе за лікті. На столі горіла лампа із квадратним абажуром зеленого скла, але назовні досі був день — лимонно-жовте небо посмугували темно-коричневі втомлені пасма; від цього передчасного і тьмяного освітлення здавалося, що в кімнаті панує похмурий вечір. Пляма світла розпливалася на столі, але не могла ані загородити брунатних, напіврозмитих обрисів вулиць, ані сягнути дверей, знешкодивши Вайненда.

Тінь від лампи слабко коливалася, і Тухі відчував вібрацію під ногами: працювали друкарські верстати. Він зрозумів, що давно вже їх відчуває. Це був заспокійливий звук, надійний і живий. Пульсація газети — газети, що передає людям пульсацію світу, довгий, плинний потік окремих краплин, наче скляні кульки, що котяться прямою лінією, наче людське серцебиття.

Тухі провів олівцем по паперу, але зрозумів, що аркуш освітлений лампою і Вайненд бачить, як він малює — квітку латаття, чайник і бородатий профіль. Він пожбурив олівець і прицмокнув губами. Потім висунув шухляду і почав уважно роздивлятися стоси копірок і скріпки. Він і гадки не мав, чого від нього очікують: ніхто не міг би писати в таких умовах. Він запитував себе, чому його попросили повернутися на роботу о дев'ятій