Читати книгу - "Українське письменство"

Нас не злякають ваші орди, Ні ваші флоти, ні когорти.

Зразу видно літерата, що виховувався на латинських класиках і зростав в атмосфері, дуже далекій від модних нині гасел і навичок стилістичних.

В книзі Загула багато прекрасних строф і поодиноких рядків: він завжди визначався добре вправленою і легкою рукою. Але його безхарактерність і страх бути самим собою обумовлюють холодність та емоціональну блідість значної частини його віршів. Читаю:

Благословенний плуг і коса І власна на полі роса, Що зернистий вирощують сніп. Благословенний труд, Благословенний піт. В поті лиця здобувається хліб. Вставай до сходу сонця, Виходь на двір — Дивись, як блідне вогонь сузір, Погоду вгадуй і мір, Дивися: кільчиться, сходить Посіяне зерно, — І вір: Уродить воно…

В цілому це непогано; і «вільний вірш» — такий, що не гріх ходити до нього по науку багатьом нашим верлібристам, — але ж як розхолоджує це повчаюче «законоучительське»: «В поті лиця здобувається хліб!»… Та сама сухість і в вірші «Майбутнє». Деякі строфи прекрасні («Чи ж не для тебе родяться співці»; «І малярі малюють без кінця»), зате інші черстві, безбарвні, позбавлені найменшої почуттєвої сили. Вряди-годи проступає в віршах Загулових навіть певна безпорадність, безпомічність, безсиле топтання на місці. В «Жовтневому вихрі» читаємо:

Ні, ти не млявий легіт, Ніжний, мов панський шовк… Роздмухай ясний вогонь На чорної ночі примари Дарунку панських долонь. Хай вільно дихають груди, Забудуть панський обух.

Чи не забагато повторень?.. Трапляються і просто погані рядки, яких не звик бачити у Загула і які з’ясовуєш тільки насильством над собою, видавлюванням слів. Що значить, напр.:

А матері…            …на ліжку в темному кутку Придушують ознаки материнства (?).

Поет, очевидячки, може талановито і впевняюче відбити тільки те, що органічно «виросло в ньому», — а справжній характер Загулового хисту рідніший і