Читати книгу - "Амадока"

школі. Ти був відмінником, Вітю. Вже в першому класі ти знав напам’ять усі столиці. І так, це правда, ти розумівся на акваріюмних рибках, бо твій дід, який раніше був шишкою, парторгом на меткомбінаті Ілліча, влаштував для тебе величезний акваріюм. Мої батьки казали, твій дід раніше жив у Києві і обіймав високу посаду, але його за щось покарали і відправили до нас. Ну, ваша сім’я все одно жила добре, ти не переживай, Вітьок. У вас було все. І твій батько, він теж працював на заводі, разом із моїм старим. Тільки мій старий був звичайним робітником, а твій — начальником цеху. І мій старий — не знаю, чи тобі про це було відомо, Вітю, — він загинув одного разу. Упав у казан із розплавленою сталлю. І твій батько приходив до нас додому. Йому було так шкода мого старого, він навіть плакав. І моя мама його заспокоювала. Я пам’ятаю, як на кухні світилося світло, і вони там довго-довго розмовляли, а я ніяк не міг заснути через це бубоніння, через їхні стривожені голоси, — хлипає Шушаков, поки Слонова киває головою і гладить його по спині.

Твій батько був дуже хорошою людиною, Вікторе, — продовжує Шушаков. — І твій дід також був доброю, порядною людиною. Всю вашу сім’ю дуже поважали і досі поважають у Маріуполі. Дуже шкода, Вітю, що твої батьки теж загинули під час обстрілу. У мене там загинули діти. Хлопчикові було вісім років, а дівчинці — шість. Її звали Аглая. Це грецьке ім’я. Просто моя дружина — маріупольська гречанка. Її прізвище було Папаіоанну.

Вітьок, — продовжує далі Шушаков. — Ми з тобою не дуже дружили в школі, але ти мені завжди подобався. Ти був серйозний. Ти був культурний. Ти читав книжки. Я позичав у тебе Джека Лондона і Майн Ріда. І Фенімора Купера — в такій темно-синій палітурці з золотим тисненням, пам’ятаєш? Це були книжки з бібліотеки твого діда. Ти, напевно, не хотів зі мною дружити, але нормально до мене ставився. І я пам’ятаю, як любила тебе Ольга Миколаївна! Вона тебе завжди ставила за приклад. А директора нашого, Василя Никифоровича, пам’ятаєш? А Рашпіля, Вітьок? Ти ж пам’ятаєш Рашпіля?

Спочатку через схлипи Шушакова ніхто не чує слів Чоловіка. Але їх чує сам Шушаков.

Що ти сказав, Вітю? Повтори. Я погано чую, — просить він.

Я зараз тебе вб’ю, — цідить крізь зуби Ромин Чоловік, дивлячись на схвильованого Шушакова темним поглядом.

Рекламна пауза, — оголошує Лана Лялюк.

jkoxana

Київ, Київський телецентр «Олівець»

селфі жінки з родимою плямою на щоці серед натовпу, який захопив одну з телестудій; якщо достатньо довго придивлятися, поміж людьми можна помітити Чоловіка, який, дбайливо обійнявши рукою Роману, виводить її геть

Вподобань 9243

Переглянути всі коментарі (4549)

Коли натовп увірвався до студії, винісши одразу всі вхідні двері, і затопив своїм гарячим навісним неспокоєм увесь простір, коли полетіли шкереберть відеокамери і почали вибухати, розбиваючись, прожектори, Чоловік скористався ситуацією і повів Роману до одного з виходів.

Він торував шлях, захищаючи її від агресивно налаштованих людей власним тілом, раз по раз озираючись, щоб упевнитись, що з нею усе гаразд. Вона була смертельно перелякана, так, але його впевненість і спокій знову повертали її до притомного стану.

Чого не скажеш про решту людей у студії. Лана Лялюк верещала, залізши з ногами, зі своїми високими масивними каблуками на стільця, а навколо неї погойдувалась юрба і простягалися загрозливі й хтиві руки. Слонова намагалась привернути загальну увагу до втікачів, тільки на неї ніхто не зважав. Шушакова взагалі не було видно. Він просто опустився на підлогу, опинившись серед рухливого лісу ніг, і, обійнявши себе за коліна, втупився в одну точку.

Жінка з родимою плямою на щоці, яка намагалась зупинити Роману ще перед входом до телецентру, тримала в руках мікрофон і емоційно зверталась до однієї з камер, за якою стояв чи то бізнесмен, чи то громадський діяч, відтиснувши оператора.

Від самого початку ми були свідками цієї історії, — виголошувала жінка, приклавши одну з долонь собі до грудей. — Вона розвивалася на наших очах, ми брали в ній участь, ми жили нею, ми жили цією любов’ю, ми напувались нею, вона стала нашим сенсом, вона розігнала хмари, вона повернула віру, — майже співала жінка з плямою, все дужче розпалюючись, завиваючи і підтупуючи ногами. — Ми знаємо Роману, як рідну сестру. Ми знаємо всі її таємниці, кожну з її потаємних думок, всі її жіночі болі і розкоші жертовного серця. Ми давали їй поради, ми давали їй розраду, ми були поруч щомиті. Вона до нас дослухалася. Ми знаємо Богдана, як рідного брата, як маленького сина, як старого батька, як власного чоловіка. Він наш герой, він втілення козацької звитяги, запорозької мужности, гайдамацької відданости ідеалам. Він — справжній чоловік. За ним ми — як за кам’яною стіною. Він — наша половинка. Ми вболівали за нього, за неї, за повернення пам’яті, за відновлення любови, за єдність. Ми не спали ночей, думаючи про них. Ми розмовляли про них із найближчими, ми не встигали стежити за власними дітьми, не встигали зважати на власних старих батьків, не встигали збагнути самих себе, тому що наша свідомість без лишку була віддана тільки їм, їхній історії. Їхня історія стала нашою історією, мої любі. Вони стали нами. Ми свідки їхнього життя, і ми захистимо їх від зазіхань маніпуляторів, від політичних інтриг, від жорстоких антигуманних практик сучасного глобалізованого світу. Ми не дозволимо зазіхати на вічні цінності, на правду, на любов, на нашу віру. Ми віримо, і наша віра — істинна. Ми знаємо, бо ми бачимо, бо ми відчуваємо, бо ми лайкаємо і ми коментуємо. Спільна і світла сила нашої раціональної притомности розвіє темний морок бездушного зла.

amoromality

Київ, Сирець

зроблене з дрону відео з видом на телевежу, телецентр, меморіял Голокосту, Кирилівський гай, Лук’янівське кладовище, станцію метро Дорогожичі

Київський телецентр «Олівець» був збудований на місці старого єврейського цвинтаря, поруч із Бабиним Яром, де за німецької окупації було розстріляно приблизно 90–100 тисяч людей, з них — 65–70 тисяч євреїв.

Як свідчить українська вікіпедія, телецентр було спроєктовано в радянські часи за бразильським планом. Через це (зокрема, через алюмінієві вікна) будівля виявилась неймовірно затратною у сенсі теплозабезпечення.

Київський телецентр мав виконувати функцію резервного для головного телецентру Радянського Союзу на випадок, якби московський із якихось екстремальних причин став недоступним. Спеціяльне обладнання дозволяло вести мовлення не тільки на СРСР, а й на всі країни «соцтабору».

Загальна площа телецентру — 87 400 квадратних метрів. Висота споруди — приблизно 105 метрів. Кількість поверхів — 24. Приблизна висота поверху — 3,3