Читати книгу - "Девід Копперфілд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Багато і часто думав я про натяки Дори на те, що могло б трапитися в пізніші роки, якими доля так і не випробувала нас. Я зрозумів, що іноді речі, які ніколи не відбуваються, стають для нас за своїми наслідками не менш реальними, ніж здійснені вчинки. Ті роки, про які вона говорила, здійснилися для мене і навчили мене — вони би прийшли, може, трохи згодом, хоч ми й розлучилися ще за часів нашої безтурботної пристрасті. Те, що могло б трапитися між мною і Агнес, і що все ж таки не трапилось, я намагався обернути на справжній засіб для виправлення своїх помилок і хиб, і вживав усіх заходів, щоб зробити себе здатним до більшої самовідданості, до більшої рішучості, до глибшого розуміння самого себе. Отже, міркуючи про те, що могло би бути, я дійшов висновку, що цього не буде ніколи.
Такі вагання сповнювали мою душу від часу мого від'їзду до повернення додому, протягом трьох років. Три роки минуло після відплиття емігрантського корабля; і ось у ту саму вечірню годину, в тому самому місці стояв я на палубі поштового судна, яке привезло мене на батьківщину; стояв і дивився на рожеву воду, де віддзеркалювався корабель.
Три роки. Швидко минули вони. Мила моя вітчизна, мила моя Агнес... але вона не моя... вона ніколи не буде моєю. Могла вона бути моєю, але час той минув.
XXI. Повернення
Я прибув до Лондона в холодний осінній вечір. Було темно, йшов дощ, і за одну хвилину я побачив більше туману і бруду, ніж бачив у Швейцарії впродовж цілого року. Довго довелося мені йти, доки знайшов я візника; і хоч навіть фасади будинків, що дивилися на залиті водою канави, здавалися мені давніми друзями, але я не міг не визнати, що друзі ці дуже брудні.
Я часто помічав, як помічали, мабуть, й інші, що від'їзд зі знайомого місця служить, очевидно, сигналом для змін у цьому місці. Виглядаючи з вікна карети, я помітив, що один старий будинок на добре знайомій мені вулиці, який стояв ціле сторіччя неторканий рукою маляра, шпалерника чи каменяра, був за моєї відсутності знесений. Сусідня вулиця, уславлена своїми шкідливими випарами і різними незручностями, була висушена, очищена і значно розширена. Я не уявляв, що собор Святого Павла може так постаріти.
До деяких змін у долі моїх друзів я був уже підготований. Бабуся моя давно вже оселилася знову в Дуврі, а Тредльс майже одразу після мого від'їзду розпочав невеличку адвокатську практику. Він жив тепер у Грейському кварталі та в останніх своїх листах розповідав мені, що має деякі сподівання незабаром з'єднатися з наймилішою дівчиною в світі.
Мене чекали додому перед Різдвом, але ніхто з моїх друзів не думав, що я повернуся так рано. Я навмисно не повідомив їх, щоб звеселити приємною несподіванкою. Але був настільки вередливий, що відчув прикрість і розчарування, бо ніхто не зустрічав мене, і, самотній та мовчазний, з грюкотом покотився через туманні вулиці.
Знайомі крамниці з їхніми веселими вогниками трохи розвіяли мій смуток; і мій настрій цілком покращав, щойно я вийшов з карети в Грейському кварталі перед кав'ярнею. Вона нагадала мені спочатку той, такий інший час, коли я вперше зупинився у «Золотому хресті», а потім — всі зміни, які відбулися відтоді; та воно й природно.
— Чи не знаєте ви, де тут живе містер Тредльс? — спитав я слугу, гріючись біля каміна в кав'ярні.
— У домі Гольборнської палати, сер. Номер два.
— Містер Тредльс набуває, очевидно, репутації між юристами? — спитав я.
— Мабуть, так, сер, — відказав слуга. — Очевидно, набуває, сер, але сам я про це нічого не знаю.
Цей слуга, середнього віку, худорлявий, звернувся по довідку до іншого слуги, який користувався більшим авторитетом. То був огрядний, кремезний старий з подвійним підборіддям, у чорних панталонах і панчохах. Він вийшов з-за загородки, яка нагадувала лаву церковного сторожа і стояла в кінці кав'ярні. Сидячи за цією загородкою, старий слуга міг тішитися товариством каси, адресної книги, списку адвокатів та інших книжок і паперів.
— Містер Тредльс, — сказав худорлявий слуга, — той, що живе в номері другому?
Огрядний слуга відсторонив свого худорлявого товариша і поважно звернувся до мене:
— Я запитував, — сказав я, — чи зростає серед адвокатів репутація містера Тредльса, який живе в другому номері.
— Ніколи не чув цього імені, — відповів слуга солідним хрипким голосом.
Я відчув сильне бажання заступитися за Тредльса.
— Він, напевно, ще молодий чоловік? — сказав величний слуга, суворо поглядаючи на мене. — Скільки часу служить він у цих місцях?
— Не більше трьох років, — відповів я.
Слуга, який, очевидно, прожив за подобою лави церковного сторожа не менше сорока років, не захотів удаватися до подробиць такої нікчемної теми; він спитав, що приготувати мені на обід.
Я зрозумів, що я знову в Англії. Доля Тредльса мене дуже турбувала. Здавалося, нема для нього жодної надії. Я смиренно замовив собі риби, порцію біфштекса і спинився перед каміном, розмірковуючи про перспективи мого друга.
Провівши очима головного слугу, я мимоволі подумав, як важко в цьому саду було зростати Квіточці. Повітря тут було якесь урочисте, похмуре, старовинне, крохмальне, неприступне. Я оглянув кімнату, підлогу якої посипали піском так само, без сумніву, як і в ті часи, коли величний слуга був ще хлопчиком... якщо він взагалі був колись хлопчиком, що здавалося цілком неймовірним. Глянув на блискучі столи, де в спокійних глибинах старовинного червоного дерева відбивалася моя власна постать; на лампи, начищені до нестерпного блиску; на затишні зелені завіси з найчистішими мідними прутиками; на два величезні каміни, де яскраво палало вугілля; на ряди графинів, що немов пишалися безліччю старого портвейну; і обидва — Англія та юриспруденція — здалися мені міцною фортецею, яку важкенько було б узяти штурмом. Я пішов до спальні змінити своє мокре вбрання, і тут ще більше переконався у ґрунтовності своїх вражень. Простір старовинної кімнати, спорудженої, пригадую, над самісінькими арками при вході, неосяжне ліжко на чотирьох стовпах і невблаганна поважність масивних шаф — усе це, здавалося, скупчилося, щоб разом суворо супитися на щастя доброго друга мого Тредльса і всякого іншого зухвалого юнака. Я пішов знову до їдальні, де мені приготували обід. Навіть і тут повільний комфорт трапези і урочиста тиша (гостей не було, бо довгі канікули ще не скінчилися) промовляли проти зухвалості Тредльса і скромного його бажання запастися шматком хліба на двадцять майбутніх років.
Нічого подібного я не бачив від часу свого від'їзду, і всі мої надії щодо друга розвіялися. Головний слуга розквитався зі мною остаточно. Він уже не наближався до мене і звернув усю свою шанобливу увагу на старого джентльмена в довгих гетрах, зустріти якого наче сама вийшла з льоху пінта витриманого старого портвейну, хоч він її не замовляв. Молодший слуга прошепотів мені на вухо, що цей старий джентльмен був нотаріусом у відставці, що він мешкав у Грейському кварталі та назбирав протягом багаторічної практики величезну купу грошей, яку він мав намір заповісти доньці своєї пралі. Ходили
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Девід Копперфілд», після закриття браузера.