Читати книгу - "Вітіко"

— Та ти й дружини ще не маєш! — викрикнув скрипаль Том Йоганнес.

— Якщо дослухатись до пророцтв, навіть я ще матиму дружину і нащадків, — мовив Гульдрик.

— Якщо дослухатись до пророцтв, то і я оцим гаком замість руки ще гратиму на князевій скрипці найгарніші мелодії!

— Якщо так кажуть пророцтва, то гратимеш, — запевнив його Гульдрик.

— Це Вітіко пророчив, — пояснив Том Йоганнес.

— Якщо Вітіко вміє порочити, ти гратимеш, — знову запевнив Гульдрик.

— Ще побачимо, як воно буде, — кинув Том Йоганнес.

— Авжеж, — погодився Гульдрик.

До Вітіко, коли він ще сидів за столом, підійшло багато дівчат. Подали йому вінок із лісових квітів та листя, а ще й букет. Одна дівчина дала йому п’ятипелюсткову темно-червону дику троянду.

— Троянди ще не цвітуть, — здивувався Вітіко.

— Ще не цвітуть, — кивнула дівчина, — але ми зробили її з оксамиту та шовку.

— Яка гарна! — похвалив Вітіко.

— Якби входини відбувалися тоді, коли цвітуть троянди, ми б тобі дали як твій знак справжню троянду, — сказала одна дівчина, — а тим часом зробили цю, бо троянди довго цвітуть і повинні давати щастя.

— Ця троянда цвістиме довго, — проказав Вітіко, — навіть якщо її барви вицвітуть. Я берегтиму її і згадаю тебе, Марґарито, коли й ти справлятимеш якесь свято.

Дівчина нічого не відказала.

Вітіко милувався дикою трояндою і дививсь на квіти вінка і букета. Потім дав усе матері, щоб милувалась вона. Мати подивилась на вінок, букет, дику троянду, похвалила тонку роботу і чудовий добір та впорядкованість лісових квітів у букеті. Потім віддала подарунки Вітіко. Він подякував дівчатам і дав подарунки Якобу, щоб той заніс їх у замок. Дівчата попрощалися й відійшли від столу Вітіко.

Коваль із Плани, тесля Давид, муляр Пауль Йоахим, каменотес Еліас підступили тепер до Вітіко й висловили побажання, які згідно зі звичаєм кажуть господарю на входинах, і Вітіко та інші люди давали належні за таких обставин відповіді.

Потім усі встали з-за столів. Вітіко пішов поміж людей і розмовляв із багатьма чоловіками, жінками, юнаками і дівчатами, ба навіть із дітьми.

Мати Вітіко теж пішла поміж людей і розмовляла з ними. Багато їх, надто жінки та дівчата, тиснулося до неї.

Тітонька Гільтрут розмовляла з кожним, до кого підходила, і розповідала про дитинство Вітіко.

Три священики — парох із Плани, парох із Фримбурка і Бенно — походжали по зеленій луці й розмовляли між собою, а також із людьми, які підходили до них, та й самі підходили до людей.

Під вечір люди почали розходитись.

Увечері Вітіко попрощався з рештою гостей, а потім із матір’ю, тітонькою, Бенно, з жінками та людьми своєї прислуги пішов у замок.

Коли зайшло сонце, з лісу долинув гарний спів. То був спів дівчат, потім заспівали юнаки, згодом вони співали навпереміну, а зрештою разом. Такі співи в різних комбінаціях повторювались і далі. Вітіко, жінки та Бенно вийшли на балкон, що виходив до лісу. Внизу під ними збилися люди перед лісом і дослухалися до співу. Самих співаків і співачок годі було добачити.

Як споночіло, на далекій вершині гори Смрчина заяснів вогонь, немов лісова пожежа. Вітіко став дивитись у той бік, Вентіла також.

Аж тут на вершині гори Буфер на схід від Фримбурка загорівся такий самий вогонь. Згодом такі вогні засвітилися в Марковому лісі, на горі Лучовіце, в Чорному лісі, три вогні горіли в лісах по той бік Кржижової гори коло Плани, а потім спалахнув і на Кржижовій горі. На луках, лугах, полях та в глибоких лісових долинах, які спускалися до Влтави, горіло багато менших вогнів.

Вітіко зі своїми людьми зайшов тепер із балкона в кімнату й дивився у вікна на схід. У лісі на правому березі Влтави горіли вогні аж до водоспаду на Лучовіце. На півдні вогні горіли на дедалі нижчих пагорбах, а на заході ясніли в лісі аж до Смрчини, а один можна було добачити далеко позаду на схилі Озерного лісу.

Вогні горіли, співи не змовкали.

Вітіко звелів запалити світло в усіх кімнатах замку, щоб він був помітний здалеку.

Трохи згодом співи замовкли, а коли на мить запанувала тиша, раптом зазвучали дудки та ріжки, які були у Вітіко на війні, й вигравали мелодії, які лунали в походах і в битві на горі Високій та битві під Зноймо.

Вітіко звелів двом слугам запалити смолоскипи і вийшов із ними на лісовий балкон. Там зняв шолом із голови й у