Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

— Тіллі, я щойно відправила… — почала була Анна, але

затнулася, озирнувшись і побачивши Ектора Кортеса.

— Докторе Воловодова, — промовив він, неначебто перепрошуючи.

— Докторе Кортесе, — привіталася вона.

Вони знову дотримувалися формальностей, і це здавалося їй

дурницею, проте Ектор наполягав.

— Прошу, сідайте, — вона поплескала рукою по сидінню на

лаві поруч із нею.

— Сподіваюся, я вас ні від чого не відірвав, — він примостився

поруч і поглянув на зорі. Він не дивився на неї. Більше не

дивився їй в очі.

— Анітрохи. Просто записала повідомлення додому та

милуюся зорями.

Вони трохи посиділи мовчки, роздивляючись небо.

— Естебан програв, — повідомив Кортес, як ніби вони зараз

про це говорили.

— Я не… А-а-а, генеральний секретар. Справді?

— Ненсі Ґао — нова генсек. Тут без Крісджен Авасарали аж

ніяк не обійшлося.

— Без кого?

Кортес розсміявся. Щиро й голосно, він мало не тремтів од

реготу.

— Ото вона зраділа би, почувши ваше питання.

— А хто вона така?

— Займається політикою на посаді, куди її ніхто не обирав.

Заправляє ООН як наче особистим феодом і намагається при

цьому не потрапляти в пресу. Сам факт, що вона контролює ваш

домашній уряд, а ви про неї нічого й не чули, говорить про те, що вона суперпрофі.

— О, — зітхнула Анна. Вона не цікавилася політикою. І їй

здавалося, що політика — це друга найгірша річ у світі, яку

коли-небудь вигадувало людство, десь одразу після лютефіску.

Вони знову довго не говорили. Анна думала, де це загуляла

Тіллі і чи не прийде вона порятувати її від ніякової зустрічі.

— Ви поставили на правильного коня, — нарешті промовив

Кортес. — А я — ні. Сподіваюся, ви не триматимете на мене зла

через це. Я навчився щиро поважати вас попри всі наші

відмінності. І мені було би прикро, якби з’ясувалося, що ви мене

терпіти не можете.

— Я нормально до вас ставлюся, Екторе. — Анна взяла його за

руку й міцно стисла. — Абсолютно нормально. Ми всі пройшли

крізь жахливі випробування. Ми всі приймали неправильні

рішення через свій страх. Але ви — хороша людина. Я в це вірю.

Кортес удячно їй всміхнувся й поплескав по руці. Анна махнула

головою на всіяну зорями стіну.

— Їх так багато. І деякі можуть одного дня нам належати.

— Мене не відпускає думка, — тихим і сумним голосом відповів

Ектор, — а чи справді це потрібно. Господь дарував людині

Землю, але зірок не обіцяв. Цікаво, чи піде Він туди за нами?

Анна ще раз стиснула його руку й відпустила.

— Бог, у якого вірю я, значно більший від усього цього. Жодні

наші знання не можуть його применшити, допоки це лишається

істинним.

Кортес непевно гмикнув.

— Я хочу, щоб вони належали їй, — вона обвела рукою сірувате

світло навколо. — Моїй крихітній Намі. Я хочу, щоб одного дня

вони всі належали їй.

— Тільки пам’ятайте, що все, що вона там знайде, буде

майбутнім, яке для неї обрали ви.

У його словах бриніли надії та погрози.

Наче зорі.

Подяки

І ще раз повторимося. Людей, яким кортить подякувати, значно більше від самого місця, де це можна зробити. Ні цієї

книги, ні самого циклу не існувало би, якби не старанна праця

нашого агента Денні Барора та підтримка й відданість Тома

Боумена, Сьюзан Барнс, Еллен Райт, Тіма Голмена, Алекса

Ленцицького та всієї команди видавців в Orbit. Дякуємо

феноменальному Даніелеві Дочу і його концепт-артам, завдяки

яким люди гребуть наші книжки з полиць, та Кірку Беншоффу, що створив дизайн, який тримає весь цикл укупі. На світі немає

таких слів, якими можна було би висловити нашу вдячність

Керрі, Кет і Джейне за їхні поради й підтримку, й Скарлет — за

те, що дозволяла відволікати себе на «Руйнівників міфів», поки

ми працюємо. Дякуємо усім творцям «Руйнівників міфів» за те, що настільки цікаві й пізнавальні для допитливих шестирічок. І

знову ж таки — наша вдячність усій банді із Сейк- Ривер. Багато

прикольних місць у книзі існує тільки завдяки вам. Як і завжди, всі помилки, похибки