Читати книгу - "Амадока"

Я з нею не розмовляла і не збираюся, — твердо сказала Юлія Юріївна, цього разу дивлячись Богданові просто в очі. — Я їй перестала бути потрібна і нав’язуватись не збираюся. Вона зробила свій вибір. Сусіди запитували в Романи, і та начебто сказала їм, що астма Антоніни перейшла в гостру форму і напади стали щоденними, іноді — по кілька разів на день. Раптово, ви чуєте! Раптово! — саркастично скинула вона бровами і продовжила:

Лікарі, мовляв, сказали, що Антоніні слід постійно перебувати під наглядом фахівців. Вона під’єднана до якихось агрегатів, бо більшість часу не може дихати самостійно. Романа начебто платить за її приватний геронтологічний центр і начебто її відвідує. Вона сказала, що це тимчасово. Чуєте: тимчасово! — повторила свій риторичний прийом стара. А тоді втомлено і вдоволено водночас махнула рукою: — Та вона її просто здала в дім престарілих. Ніхто собі такого не побажає.

Може, у вас є її номер телефону? — запитав Богдан. — Я хотів би з нею поговорити.

Юлія Юріївна мовчки дивилася на нього кількадесят секунд, перш ніж відповісти:

Вам пощастило, бо я багато разів збиралась його стерти. Щоб і сліду її не було більше. Раз вона сама так захотіла.

І стара вийняла з нагрудної кишені картатої чоловічої сорочки, заправленої в шорти кольору хакі, кнопковий телефон, стару Нокію. І, піднісши її близько-близько до обличчя, піднявши окуляри на чоло, почала тицяти вказівним пальцем у проґумовані клавіші.

А той чоловік? — запитав Богдан, поки вона шукала. — Це якийсь її спільник?

Юлія Юріївна знизала плечима, не відриваючи погляду від екрана, що світився салатовим.

Не думаю, що це її спільник, — пробурмотіла вона неуважно. — Він, звичайно, буйний, і я не дуже хотіла б потрапити йому під руку. Але Зефір його любить. Я думаю, він добра людина. Я думаю, він її жертва.

Коли вони повернулися до будинку Юлії Юріївни, спека трохи зійшла. Настав час вечірнього поливу.

Навколишні сади наповнилися звуками скрекотання шлангів й подувами свіжости.

Бачите, до чого вона довела город Тоні, — вказала рукою на тин Юлія Юріївна. — Якби ви знали, як там раніше було доглянуто! Як у Букінгемському саду!

Але Богданову увагу привернув не город, що зеленими плямами проглядався крізь щільне сплетіння тину, а обриси двох постатей, які, обійнявшись, нерухомо сиділи на гойдалці під горіхом.

amoromality

фото: на засипані білим м’які пагорби спадають сутінки, через тіні, що залягають у вигинах, складках та улоговинах, зображення спершу здається фотографією оголених частин людського тіла

Вподобань 3844

Переглянути всі коментарі (202)

Ні, — сказав чоловічий голос у телефоні. — На жаль, із нею не можна поговорити. Вона дуже погано себе почуває. Зараз же період тополиного пуху, розумієте?

Запитайте її, будь ласка, чи не погодиться вона зі мною поговорити, — сказав Богдан. — Мене звати Богдан Криводяк. Я знайомий Романи. Я дуже хочу поговорити про неї з пані Антоніною. Мені дуже треба.

Крізь неприємне шарудіння долинали віддалені голоси. Богданові здалося навіть, що він чує слабкий старечий голос, який щось коротко, з зусиллям, відповідає на запитання Богданового співрозмовника.

Ні, вона не може з вами поговорити, — вкотре повідомив той. — Вона в дуже поганому стані.

amoromality

фото: запітніле дзеркало у ванній зі слідами від двох долонь, стікання крапель

Вподобань 1525

Переглянути всі коментарі (25)

Але за кілька годин з номера Антоніни перетелефонували.

Пані Борецькій стало краще, — промовив той самий увічливий чоловічий голос. — І вона сказала, що готова з вами поговорити. Але по телефону їй розмовляти складно. Ви знаєте, як нас знайти?

amoromality

перефотографована стара чорно-біла фотографія, де хлопчик у куцих шортиках простягає руку по щось, схоже на булку з маслом, запропоновану жінкою в бавовняному халаті на подвір’ї одноповерхового будинку

Вподобань 3245

Переглянути всі коментарі (212)

amoromality Повернення спогадів. Повернення додому

Вона б ніколи на це не погодилась, якби це не було його бажанням. Вона ніколи б не пішла на такий величезний ризик — але ситуація розвинулася так блискавично, що вона не встигла оговтатись. І відступу не було: всі зусилля Романа витрачала на те, щоб утримувати видимість.

Так, тепер вона шкодувала лише про одне: про те, що почала ділитися власною любов’ю із зовнішнім світом.

Романа не сподівалася, що її перші повідомлення про віднайденого чоловіка і про їхню історію викличуть у соцмережах таку потужну реакцію. Вона не була готова до аж настільки загостреної, збудженої, ненормальної уваги. З одного боку, вона відчувала нестишний, непроминущий жах: це було схоже на утримування водоспаду. Навіть більше: йшлося не про один водоспад, а про тисячі водоспадів. Не про Ніяґару, а про Іґуасу — про каскади вбивчих вод, найбільший із яких має назву Горлянка Диявола.

З іншого боку, вона не могла зупинитися. Витримувати увагу було настільки ж складно і небезпечно, наскільки й приємно. Увага невідомих, невидимих, незнаних, чужих людей давала глибоку насолоду, що підсилювала їхній із Чоловіком зв’язок. Вона прив’язувала до себе, ставала навіть не потребою, а необхідністю, залежністю. Це був Романин наркотик, тимчасом як сама вона стала наркотиком для інших.

Щоденні фотографії їхнього з Чоловіком життя отримували в інстаґрамі тисячі лайків і поширень, і щоразу дедалі більше. Водоспади ставали все повноводішими. Засухи не передбачалось.

Її делікатна долоня на його жилавій шиї, покресленій стежками рубців у небезпечній близькості від яремної вени («Ніжне насильство любови») — 4135 лайків. Біла чашка з міцним паруючим еспресо на порепаній стільниці («Його улюблена чашка на його улюбленому столі») — 3203 лайки. Її біла нога з гладкою шкірою, перекинута через його масивну ногу з вузлами і чорними шрамами серед ворсу і візерунків ліжника («Улюблений ліжник баби Уляни») — 6004 лайки. Його широкоплеча постать на тлі заспаного неба і завіси туману над плесом («Любов у ритуалах») — 3113 лайків. Відбиток її помади на його грудній клітці, поораній опуклими слідами («Поцілунок у серце») — 3987 лайків. Його спотворена голова, втиснута в подушку, із заплющеними очима — відразлива і беззахисна водночас («Усе знову, як раніше») — 3458 лайків. Перефотографована стара чорно-біла фотографія, де хлопчик у куцих шортиках простягає руку по щось схоже на булку з маслом, запропоновану жінкою в бавовняному халаті на подвір’ї одноповерхового будинку («Повернення спогадів. Повернення додому») — 3245 лайків.

Щодня все нові й нові фотодокази. Неспростовні, правдоподібні і достовірні свідчення неймовірної історії.

Його велика фігура на лісовій стежці серед тонких стовбурів сосон, він пестить собак, які ластяться до нього, махаючи хвостами, відео, тривалість — 1 хвилина 22 секунди («Життя набагато неймовірніше, ніж будь-яка література») — 2402 лайки.

До деяких фотографій — Ромині рефлексії на кілька абзаців. Ці зазвичай отримують не так багато уваги,