Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

найважливіше завдання України як суверенної європейської держави. Верховна Рада України схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. Концепція включає: преамбулу і п’ять розділів (I. Загальні положення і принципи; II. Національні інтереси України; III. Загрози національній безпеці України; IV. Основні напрямки державної політики національної безпеки України; V. Система забезпечення національної безпеки України).

Вперше чітко визначені національні інтереси України: створення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної згоди, політична і соціальна стабільність, гарантія прав української нації і національних меншостей України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості кордонів; створення ринкової економіки; забезпечення екологічно і технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження і підвищення науково-технологічного потенціалу; зміцнення генофонду українського народу; розвиток української нації; налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин зі всіма державами, інтеграція в європейське і світове співтовариство. Вперше чітко визначені можливі загрози в найважливіших сферах життєдіяльності: політична сфера, економічна сфера, соціальна сфера, воєнна сфера, екологічна сфера, науково-технологічна сфера, інформаційна сфера та ін.

Суб’єктами системи забезпечення національної безпеки України виступають: український народ, Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони країни, Кабінет Міністрів, конституційний суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, Національний банк України, міністерства та інші центральні органи в межах своїх повноважень і компетенції, воєнна організація держави. Воєнна організація держави охоплює Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію, внутрішні війська і підрозділи Міністерства внутрішніх справ, прикордонні війська, військові підрозділи Міністерства з надзвичайних ситуацій та інші військові формування, створені відповідно з Конституцією.

Концепція воєнної безпеки

Концепція воєнної безпеки — сукупність погоджених і офіційно прийнятих поглядів захисту України від зовнішніх, а при деяких умовах і внутрішніх загроз, забезпечення незалежності, територіальної цілісності та політичної стабільності країни. У воєнній доктрині України називаються тільки завдання воєнної безпеки. Воєнна безпека охоплює основи воєнної політики, оборони, будівництва і розвитку Збройних Сил України. Воєнна політика — складова частина загальної політики держави, базується на положеннях законів, постанов та інших документів з військових питань, визначає основні напрямки і мету застосування Збройних Сил України та інших військових формувань для захисту суверенітету, територіальної цілісності України.

Складність геополітичних процесів, наявність воєнних конфліктів, збереження великого ризику виникнення різноманітних криз у безпосередній близькості від кордонів України, на жаль, існують і, мабуть, в найближчій перспективі не зникнуть. При визначенні політики в сфері воєнної безпеки держави, якщо не дотримуватись старих поглядів, що конфліктні ситуації можна вирішити з допомогою воєнної сили, необхідно керуватися тим, що, по-перше, загроза виникнення Третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї малоймовірна; по-друге, набрала стійкий характер тенденція до зниження можливостей виникнення широкомасштабної війни з застосуванням звичайної зброї; по-третє, зберігається достатня загроза виникнення воєнних та інших конфліктів і, як наслідок, локальних (регіональних) війн; зберігається небезпека актів міжнародного тероризму, зв’язаного, насамперед, з торгівлею зброєю і наркотиками.

Природно, головне завдання воєнної політики в мирний період — попередження війни і зміцнення національної та міжнародної безпеки. Воєнна безпека — прерогатива не тільки Міністерства оборони України, але й силових міністерств і відомств, в компетенцію яких входить формування воєнної політики і оборони України. Керівництво і координації дій всіх силових структур держави по забезпеченню воєнної безпеки покладаються на міжвідомчий орган — Раду національної безпеки та оборони України. На відміну від минулого, коли джерело і масштаби воєнної загрози досить відомі і фінансування військових програм мало стійкий і тривалий характер, то в сучасних умовах склалася зовсім інша ситуація. Планування у сфері забезпечення воєнної безпеки охоплює багатоетапний процес, спрямований на визначення всього необхідного для розвитку воєнної безпеки. У сфері воєнної безпеки України залишається ще багато проблем.

У воєнній доктрині України відзначається, що в мирний період здійснюється прогнозування мети і характеру можливої війни і заходи для її попередження. В воєнний період здійснюється мобілізація всіх матеріальних і людських ресурсів країни для відсічі збройній агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну і припинення воєнних дій за умов, вигідних для забезпечення суверенітету України.

Система факторів забезпечення безпеки

Система факторів забезпечення безпеки складна і багатогранна. Використовуючи різноманітні підстави для класифікації, їх поділяють на зовнішні і внутрішні, об’єктивні і суб’єктивні. Особливе місце серед них займають внутрішні фактори. В економічній сфері: рівень і темпи розвитку продуктивних сил; можливість використання досягнень науки і техніки у виробництві; темпи зростання добробуту; можливість участі в міжнародній інтеграції; характер підготовки кваліфікованих кадрів та ін. В соціально-політичній сфері: характер політичного керівництва суспільством; політичний плюралізм; рівність або нерівність всіх членів суспільства; відсутність або наявність національного гноблення або дискримінації; ступінь інтернаціональної єдності суспільства; рівень розвитку демократії та участі широких мас в управлінні справами суспільства; ступінь забезпечення реальних прав і свобод громадян; характер способу життя; ступінь довіри і підтримки громадянами державної влади та інші. В духовній сфері: характер панівних світоглядних та ідейно-політичних настанов; ідейний плюралізм і ступінь ідейної єдності суспільства; рівень ідейно-моральної зрілості громадян; характер культури і рівень розвитку освіти; можливість доступу до знань і участі всіх членів суспільства у створенні духовних цінностей і засвоєнні досягнень культури та інші.

Існує ряд факторів, сприятливих утвердженню сучасної концепції міжнародної та національної безпеки: процес інтеграції та інтернаціоналізації світового співтовариства, що дедалі більше набуває характеру об’єктивної закономірності суспільного розвитку, підтримка і симпатії ідеї без’ядерного, ненасильницького світу серед широких народних мас, незалежно від політичної класифікації їх держав і режимів; прогресивна діяльність представників воєнно-політичного керівництва різноманітних держав та інших впливових політичних кіл і сил.

Військовий фактор — важливий засіб безпеки

Успіх в реалізації сучасної концепції національної безпеки залежить від багатьох обставин, в тому числі від комплексного використання економічних, науково-технічних, політичних, соціальних, духовних і військових факторів. Зміна концептуальних основ політичного і воєнно-політичного мислення з об’єктивною необхідністю зажадала переосмислити місце і роль кожного з них, визначити їх взаємозв’язки. Це торкнулося співвідношення політичних і військових засобів забезпечення безпеки. I не випадково.

Протягом усієї історії існування людського суспільства воєнний фактор є основним, а іноді і єдиним засобом вирішення політичних суперечностей міжнародних конфліктів. Причому склалися жахливі історичні тенденції, що виражаються у стійкому характері зростання кількості жертв, посилення руйнівності та деструктивної масштабності воєнних конфліктів. За останні три століття спостерігається збільшення кількості війн, в яких щорічно гинуло 1000 і більше людей. В XVIII ст. війн і конфліктів було 68, що забрали 4,4 млн людських життів, у XIX ст. — 205 і загинуло 8,3 млн, а у ХХ ст. — 237, а жертви вже склали 98,8 млн. Криваві жнива Молоха війни зростають. У XIX ст. велося 14 війн з