Читати книгу - "За лаштунками в музеї"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну й жінка! — сказав Сенді, швидко і негарно сягнувши екстазу.
У Банті цей процес не викликав нічого, крім огиди, особливо коли Сенді, захопившись, влупив її головою об ринву, зате тепер вона бодай розуміла, що ж то Моріс Тетлі робить із пружинами ліжка.
(— Та не може бути! — прошепотіла Бетті, широко розплющивши очі, коли Банті переповіла їй події вечора).
1942-й видався найподієвішим роком у війні Банті. Вона полишила «Моделію» — місіс Картер і містер Саймон влаштували їй дуже емоційне прощання й заявили, що навіть не уявляють, як даватимуть собі раду без маленької Банті. Місіс Картер подарувала їй пару панчішок і лавандові парфуми, а містер Саймон — п’ять фунтів і прощальні обійми, від яких вона зашарілася. Справи в них були поганенькі: коли ввели талони, бізнес пішов на спад, а син місіс Картер офіційно вважався зниклим безвісти.
Банті подалася у воєнну промисловість за прикладом Бебс, яка начиняла вибухівкою гільзи снарядів у цеху фабрики «Ровнтрі», де раніше виготовляли нелетальну фруктову жуйку. Вона влаштувалася на машинобудівельний завод, що до війни випускав мікроскопи, а тепер перепрофілювався на оптичні приціли. Банті перевіряла фокус зібраних прицілів і спершу уявляла, наче стріляє у німців (піф-паф), проте із часом робота приїлася, а під кінець робочого дня очі починали косити.
На початку 1942 року війна вже сиділа Банті в печінках. Їй у печінках сиділи Доктор Морквиця і Бульба Боб із пропаганди Міністерства сільського господарства, їй у печінках сиділа Пані Викрій, вона душу продала б за велику коробку шоколадок і нове зимове пальто і, якби зустріла Привид Марнотратства, то особисто обвела б його всіма крамницями Йорка. Не йшла вона в ногу з часом.
Романтикою теж і не пахло. Сенді Гевісу дали відпустку в лютому. Банті не зрадила їхнім заручинам лише тому, що ніхто більше нею не зацікавився. Банті здалека побачила, що він простує вулицею, закинувши за плече сумку й весело насвистуючи. Коли він відкрив хвіртку до заднього двору Гевісів, вона сховалася під підвіконням спальні, щоб Сенді її був не помітив. Відколи вони бачилися востаннє, він став іще страшнішенький, і її сироти брали від згадки про те, що вона йому дозволила на весіллі у Бебс.
Сенді супроводжував кораблі через великий і сірий Атлантичний океан, і холодна зверхність Банті його обурила. Сенді, як і Френк у свій час, був певен, що його шанси заціліти зникомі. На відміну від Френка, він був правий: не минуло й трьох тижнів, відколи він повернувся на службу, як його судно пішло на дно з екіпажем і вантажем тушонки. Місіс Гевіс, природно, була в розпачу, та й Банті почувалася винуватою. Бетті аж розплакалася, коли почула новини, адже він був «такий хороший хлопчик», на що Нелл сказала:
— Усі вони хороші.
Дім на Ловтер-стрит перетворився на начинку в бутерброді горя: за якийсь тиждень після того як вони довідалися про смерть Сенді, Ена Тетлі, їхня сусідка з іншого боку, втратила свого чоловіка, Моріса. У неї вже була дитина, шестимісячний малюк Спенсер. Після того як Моріс загинув, вона стала поводитися дивно. Френк сказав, що сусідка з глузду з’їхала, і почав її уникати, а ось Нелл почувалася зобов’язаною щодня її навідувати, як і Мінні Гевіс.
Ена ні на мить не спускала немовляти з ока, доходило до того, що вона навіть не клала його в колиску чи ліжечко й не дозволяла іншим його торкатися; вона днями носила його на руках і спала з ним уночі. Вона годинами сиділа на задньому дворі — вдивлялася в небо, чекала, коли Спенсерів батько вернеться (Моріс був навігатором на «веллінґтоні»). Удень ще півбіди, але вона не йшла в дім і після настання темряви: дитина плакала і кашляла на холодному весняному повітрі, комусь доводилося спускатися і заводити її всередину. Навіть місіс Гевіс у жалобі сказала, що горе — не привід розпускатися.
Нарешті терпець Нелл урвався, і вона делегувала цей обов’язок Банті (Бебс жила зі свекром і свекрухою на Бертон-Стоун-Лейн). Тепер вона вранці перед роботою заходила до Ени, заварювала їй чай і розводила Спенсерові порошкове молоко. Спенсер був негарною дитиною, вічно верещав від злості, а від пелюшок у нього бували подразнення. У нього були заїди й густі жовті соплі. Від немовляти тхнуло, про стан підгузків що й казати. Нелл наказала Банті перепеленати Спенсера, якщо він мокрий, але він завжди був мокрий, а Банті з душі вернуло від цієї думки, тож вона знехтувала інструкціями. Банті поклялася, що сама дітей не заведе. Загалом дні її починалися однаково: в Ени очі на мокрому місці, Спенсер верещить. Інколи на роботі Банті уявляла, що цілиться в них: піф-паф.
Вона не бачила місіс Картер уже кілька місяців, тож вирішила її навідати і спитати поради, зокрема про Ену, проте крамниця стояла порожня, а вікна квартирки нагорі були запнуті завісами. Вона довго дзвонила у двері, а коли спустилася, то цирульник навпроти пояснив:
— А вона поїхала — її син же загинув.
Банті похолола. Діка Картера вона якось бачила, це був миловидий хлопчина із осяйною усмішкою, від якої п’ятнадцятирічна Банті червоніла до п’ят. Отже, тут їй про горе нічого не порадять.
Це було десь у середині квітня. А під кінець квітня, у вівторок, Банті зі своєю подружкою Ві Лінвуд пішла в кінотеатр «Кліфтон» на «Так закінчується наша ніч» із Фредріком Марчем. Обидві погодилися, що кінце таке собі, коли в «Електрик» давали «Пекло розкрилося», було значно веселіше. Вони йшли додому через Бутем-парк, а над ними яскраво сяяв холодний місяць.
— Ідеальний місяць для бомбардувальників, — сказала Ві.
Банті стрепенулася.
— Не кажи такого, Ві.
Коли завила сирена, Бетті вилетіла з ліжка, як ошпарена кішка. Майже в ту саму мить їхня вулиця задвигтіла, загарчала, затремтіла — Банті розплющила очі саме вчасно, щоб побачити яскравий білий спалах. На якусь мить їй здалося, що це місяць, але потім вона зрозуміла, що це скидають сигнальні вогні. За хвилину вони забилися в клітку Моррісона у вітальні, що мала в разі чого захистити їх від уламків — Тед притягнув їхню руду кішку Тотті, а місіс Гевіс у сіточці для волосся приєдналася до них із кусючим скотч-тер’єром Рексом, якого всі терпіти не могли.
— Бедекерівський рейд, — сказав Тедді, і всі засичали.
— Тихо.
Ніби бомбардувальники нагорі могли їх почути.
— Це «гайнкелі», — сказав Тед, і Нелл його зацитькала. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками в музеї», після закриття браузера.