Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

Приблизно в цю ж мить невідомий Джорджеві молодик, предмет палких почуттів Ґейбрієлли, прийшов до наразі бездіяльного суперника за право представляти Сполучені Штати в кубкових перегонах найближчої суботи. Цей досконалий із усякого погляду молодик був улюбленець містера Ван-Ґроссі, й той сподівався, що рано чи пізно він закохається у старшу доньку. Оглядаючи яхту оком фахівця, суперники й не здогадувалися, що наступного тижня вона відігра`є дивовижну роль у житті кожного з них.

І приблизно за годину після того, як сутінки привели Джорджа до Ньюпорта, відбулася ще одна сцена. Вона так само вплинула на долі людей, які мали з нею щось спільне.

У саду, біля величезної вілли Ван-Ґроссі в Ньюпорті[62], дівчина годувала зграйку жадібних золотих рибок. Востаннє кинувши жменьку корму, вона сказала «на добраніч» своїй улюбленій рибці — великоротому й напрочуд мовчазному створінню. І, щойно відвернулась, — почула дивну відповідь.

Дівчина обернулася до створіння.

— Що ти сказав, Ною?

Ной промовчав.

— Ой ти, дурнику! — мовила вона й знову відвернулася.

І знову почула чудний вигук.

— Ною, я певна, що ти гукаєш це всім дівчатам, — обернувшись і засміявшись, сказала вона.

Гучно сміючись, дівчина не могла не помітити, що несподіваний звук, який привернув її увагу, долинув від непримітного входу до саду, трохи віддалік, з-поза смуги дерев. Це був дивовижний звук. Вже віддавна він лунав у серці Ґрейсі, хоч вона цього не усвідомлювала. У ньому бриніло щось нове, незвідане й чарівливе. Дівчина спинилась як укопана й глянула на небо: може, це птах, якого вона досі не чула. Однак Ґрейсі серцем знала, що це не птах, і за хвилину, коли знову пролунав звук, рушила до його джерела.

Джерелом був темний закуток біля входу, джерелом було море. Джерело було бозна-де. Точніше — в невеличкій, потрощеній, зовсім непридатній для використання плоскодонці, в якій стояв кошик на білизну[63], а в ньому й саме джерело, яке виявилося маленьким хлопчиком. Навіть у дедалі густішій темряві Ґрейсі не втрималася, щоб не вихопити його з човника й не пригорнути, вигукуючи від утіхи. Мабуть, дитина потрапила сюди з якогось приблудного й покинутого пароплава, але в цю мить Ґрейсі не думала про такі речі. Пройнята захватом, вона попростувала через смугу дерев.

На тому кінці смуги діялася інша сцена, яка заскочила б містера Ван-Ґроссі. Меншенька Ґей, тільки-но зійшовши з потяга, мчала до ліска — на побачення з молодиком, якого містер Ван-Ґроссі власноруч вибрав претендентом на руку Ґрейсі. Зустрівшись біля альтанки край ліска, закохані пристрасно обнялися, а тим часом у великому будинку Джордж дізнавався докладніші подробиці свого завдання.

Мільйонер і рекламний агент прогулювалися садами. Дійшовши до краю ліска, обидва почули той самий крик, що й Ґрейсі кілька хвилин тому. «Що це таке?» — спитав містер Ван-Ґроссі, але Джордж у цьому новому оточенні волів не висловлювати думок. Хотів скористати з власного припущення й, правильно визначивши, звідки доходить крик, переждав якусь хвилину та поміркував. Знову пролунав крик. Цього разу Джордж буркнув собі під ніс: «Ну, якщо це не дитина кричить, то я ніколи не чув дитячого крику». Натомість господареві маєтку мовив уголос, навмисно тицьнувши пальцем не в тому напрямку: «Ось послухайте. Ідіть он туди й розвідайте, що там, а я піду ось сюди». Щойно літній чоловік, спантеличившись, рушив, куди вказано, Джордж кинувся бігти на звук. Вмить він спіткав дівчину, з якою познайомився в поїзді, незнайомого юнака та трохи старшу дівчину з немовлям у білизняному кошику. Очевидно, ці дві пари тільки-но зустрілись, і наш рекламний агент — зовсім не вайло, коли випадало нав’язатися комусь у якійсь дивній ситуації, — нині вніс свою пайку до замішання, викликаного знайденням дитини.

Звучали різні пропозиції про те, що робити зі знайденям, але Джордж, побачивши вперше дівчину, яку мав розрекламувати, і сподіваючись на дальші історії й таємниці, згодився з тим, що дитину треба тимчасово приховати від її бездушного батька й передати на догляд старій няньці. Було видно, що Ґрейсі вирішила негайно усиновити хлопчика[64].

Замислившись, Джордж пішов шукати містера Ван-Ґроссі. Гадав, що завтра випаде краща нагода скласти думку про його старшу доньку.

Так і сталося — наступного дня він побачив Ґрейсі в її стихії.

Їй доручили охрестити батькове судно[65]. З усіх усюд зібралися люди, щоб подивитися на це дійство й поаплодувати. Цілком певний, що буде розкішне видовище, Джордж не бачив способу, в який Ґрейсі могла б щось начудити. Та її талант чудити дав себе знати в мить, коли належало розбити пляшку об ніс судна, а відтак воно мало ковзнути вниз по стапелі. Замахнувшись, Ґрейсі підняла пляшку вгору, але, замість кинути, стала вимахувати нею перед натовпом. Тим часом судно рушило, дівчина поспішно замірилася знову, з розмаху жбурнула, не влучила й завертілася, наче акробатка. Однак не знітилась. На якусь мить вона опинилася в обіймах співчутливих глядачів, пробурмотіла «де я?» й прожогом кинулася, метляючи спідницями, навздогін за судном, що швидко сповзало вниз. Коли яхта вже зіслизла у воду, Ґрейсі добігла до кінця стапеля. Не розгубившись, вона догнала яхту лише завдяки відчайдушному стрибку в граційній позі й досягла своєї мети ціною плавного занурення в затоку. Джордж зразу ж пірнув і витягнув Ґрейсі на поверхню. Навіть виринаючи, він укотре думав про одне й те саме: трапилося важке й непевне діло. Його завдання як рекламного агента полягало в тому, щоб показати Ґрейсі зрілою, доброю й довершеною жінкою. Наступного дня в газетах нічого не написали про інцидент, крім іронічних зауважень, але й того було досить, щоб Джордж скрипнув зубами й постановив, що відтепер усе піде інакше.

Багатьох музикантів вважають ексцентричними, розсудив він, і з такого погляду можна було б виправдати будь-яке дивацтво Ґрейсі. Тож рекламний агент вирішив докласти всі свої здібності репетитора, аби лишень вона опанувала якийсь складний музичний твір.

На щастя, музикування було однією з численних чеснот Джорджа, і він завбачливо призначив репетицію за кілька днів перед сподіваним виступом Ґрейсі. Усе це діялося вранці, у вітальні великого дому Ван-Ґроссі. Ґрейсі наважилася скористатися цією оказією й потайки принесла туди дитину, яка досі була під наглядом надійної нянечки. Акомпануючи на піаніно, Джордж пересвідчився, що ця дівчина не без таланту, й зосередився на своїй музичній партії. Ну, а Ґрейсі розривалася між своєю гаданою любов’ю до гри