Читати книгу - "Цивілізація статусу"

Баррент, єдиний переможець, стояв на залитому кров'ю піску. Решта учасників Ігор були або мертвими, або важко пораненими. Він чекав, якого звіра Комітет Ігор обрав для подальшого змагання з ним.

Через пісок пробився паросток, потім другий. Протягом кількох секунд на Арені виросло приземкувате розлоге дерево. Від нього розросталась безліч коренів і паростків, які затягували всю плоть, живу чи мертву, у п'ять невеличких ротових отворів навколо основи стовбура. Це був карріон — дерево, яке походить з північно-східних боліт і було завезено сюди з великими труднощами. Казали, що воно дуже вразливе до вогню. Але вогню Баррент не мав.

За допомогою свого дворучного меча Баррент відсікав виткі пагони, але на їх місці виростали інші. Він працював із шаленою швидкістю, аби уберегтись від їхнього наступу. Його руки втомились, проте дерево відновлювалося швидше, ніж він встигав із ним вправлятись. Здавалося, його знищити неможливо.

Єдина надія Баррента була на відносну повільність рухів пагонів. Вони були досить швидкими, але програвали порівняно зі швидкістю реакції людини. Баррент махав мечем із кутка Арени, куди його відтіснили повзучі пагони. Ще один меч лежав за кілька кроків, наполовину заритий в пісок. Тільки-но Бар-рент дістався до нього, як із натовпу пролунали попереджувальні крики. І одразу біля щиколотки з'явився черговий пагін.

Він відсік його, але інші пагони вже обгорнулися навколо талії. Баррент зарився ногами в пісок і вдарив мечем об меч, намагаючись викресати іскри.

За першої ж спроби меч у правиці розскочився навпіл.

Баррент підхопив уламок і продовжував бити ним по вцілілому мечу, у той час як пагони підтягували його все ближче до ротових отворів. Нарешті з уламка криці злетіла хмарка іскор, сягнувши одного із пагонів.

З неймовірною швидкістю він спалахнув полум'ям, яке прокотилось аж до стовбура дерева. П'ять його ротів застогнали, коли вогонь упритул наблизився до них.

Якби пожежа тривала, Баррент згорів би живцем, бо Арена була майже вся заповнена легкозаймистим гіллям. Але полум'я загрожувало дерев'яним стінам Арени. Тож загін пожежної охорони Тетрагіду швидко загасив вогонь, врятувавши таким чином і Бар-рента, і глядачів.

Похитуючись від утоми, Баррент стояв у центрі Арени, очікуючи, що ще буде застосовано проти нього. Але нічого не відбувалось. За мить із Урядової ложі пролунав сигнал і натовп вибухнув оплесками.

Ігри закінчились. Баррент вижив.

Але ніхто не залишав свої місця. Глядачі хотіли побачити, що станеться з Баррентом, який опинився поза законом.

Він почув притамоване шанобливе зітхання натовпу. Баррент швидко обернувся і побачив, як у повітрі з'являється вогняна цятка. Вона зростала, випускаючи струмені світла. Скоро її блиск став настільки нестерпним, що на неї не можна було звести очей. Баррент згадав слова дядька Інгемара: «Іноді Чорний винагороджує нас, з'являючись в усій жахливій красі своєї вогненної плоті. Так, племіннику, я фактично мав честь бачити його. Два роки тому він з'явився на Іграх і так само з'являвся минулого року…».

Сяюча пляма перетворилась на червоно-жовту кулю діаметром близько двадцяти футів, її нижній край ледь не торкався землі. Вона продовжувала збільшуватись. Посередині куля ставала тоншою, ніби в неї з'явилася талія, а вище цього потоншення частина її стала непроникно чорною. Зараз це були вже дві кулі — блискуча і темна — з'єднані вузькою перетинкою. Баррент побачив, як темна куля видовжилась і набрала знайомих обрисів рогатої голови Чорного.

Баррент спробував втекти, але величезна істота з чорною головою наздогнала і схопила його, закрутивши у вихорі сліпучого сяйва, навколо якого зіяла темрява. Світло заливало все його єство. Він спробував закричати і втратив свідомість.

Розділ 19

Баррент прийшов до тями у напівтемному приміщенні з високою стелею. Він лежав на ліжку. Поруч стояли двоє. Вони сперечалися.

— Чекати просто немає часу, — говорив чоловік, — ви не зважаєте на терміновість ситуації.

— Лікар сказав, що йому потрібно, як мінімум, ще три дні для відпочинку, — говорив жіночий голос. Наступної миті Баррент зрозумів, що цей голос належить Моері.

— У нього будуть ці три дні.

— І йому потрібен час для ознайомлення з проблемою.

— Ви ж казали мені, що він винятково здібний. Його підготовка не повинна забрати багато часу.

— Вона може зайняти тижні.

— Це неможливо. Наступний корабель прибуває за шість днів.

— Ейлане, — сказала Моера, — ви занадто квапитесь. На цей раз ми ще не зможемо цього зробити. До наступного Дня прибуття ми будемо набагато краще підготовлені...

— Ситуація до того часу вийде з-під контролю, — сказав чоловік, — вибачте, Моеро, необхідно негайно використати Баррента, або взагалі не використовувати його.

Баррент обізвався:

— Для чого ви збираєтесь мене використати? Де я? І хто ви?

Чоловік обернувся до ліжка. У слабкому світлі Баррент побачив дуже високого і худого чоловіка старшого віку з пишними вусами.

— Добре, що ви прокинулись, — сказав він, — мене звуть Свен Ейлан. Я керівник Другої групи.

— Що таке Друга група? — запитав Баррент. — Як ви забрали мене з Арени? Ви агенти Чорного?

Ейлан посміхнувся.

— Ну, не те, щоб агенти. Ми незабаром все вам пояснимо. Насамперед, гадаю, для вас найліпшим буде щось поїсти.

* * *

Медсестра принесла тацю. Поки Баррент їв, Ейлан підсунув ближче до нього свій стілець і розповів про Чорного.

— Наша група, — пояснював Ейлан, — не причетна до започаткування релігії Зла. Ця релігія, здається, спонтанно виникла на Омезі. Але оскільки вона існує, ми не раз використовували її. Священики дуже охоче йдуть на співпрацю з нами. Зрештою, шанувальники Зла високо цінують корупцію. Тому в очах священиків Омеги демонстрація фальшивого Чорного не є чимось ганебним. Навпаки, в ортодоксальному поклонінні Злу велика увага приділяється фальсифікаціям — особливо таким грандіозним і вражаючим, як та, яка допомогла вам зникнути з Арени.

— Як ви це зробили? — запитав Баррент.

— Це стосується використання сили тертя і силових полів, — сказав Ейлан, — наші інженери пояснили б це вам краще.

— Чому ви мене врятували?

Ейлан поглянув на Моеру, та лише знизала плечима. Він, зніяковівши, сказав:

— Ми хотіли б використати вас для важливої справи. Але перш ніж я розповім про неї, думаю, ви повинні трохи дізнатись про нашу організацію. Гадаю, вас це повинно зацікавити.

— І навіть дуже. Ви якесь елітне злочинне угруповання?

— Ми, дійсно, еліта, — сказав Ейлан, — але не вважаємо себе злочинцями.