Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

кидає їм виклик у будь-якій сфері - політичній, фінансовій, журналістській. Їхнє правило: - Якщо хтось зачепить одного з наших, він повинен постраждати. - Оскільки Путін і силовики володіють владою на особистій і клановій основі, громадські та державні інститути втратили свою актуальність. Цивільний нагляд і контроль над силовими структурами, який існує на Заході, в Росії відсутній.

Силовики, однак, далеко не є єдиною групою, вони включають в себе різні кліки та угруповання з мінливою лояльністю. З усіх “силовиків” одним з найближчих до Путіна - і тим, хто має на нього найбільший вплив, - вже давно є Ігор Сєчін. Як заступник керівника адміністрації Путіна з 2000 року, Сєчін контролював набір людей з КДБ на посади в Кремлі. Його посада путінського привратника, відповідального за щоденник президента, який вирішував, кого слід бачити, а кого ні, дозволяла Сєчіну впливати на напрямок розвитку країни. Він був прагматичним жорстким політиком, який зневажав громадянські свободи, свободу слова, про-бізнесову політику лібералів, які керували країною за часів Бориса Єльцина. Силовики походили зі спецслужб, їх все життя індоктринували, що зробило їх інстинктивно антагоністичними по відношенню до Заходу; багато з них вважали Єльцина маріонеткою Вашингтона. Опинившись при владі, закулісний вплив Сєчіна допоміг переконати Путіна відмовитися від залишків ліберальних симпатій і прийняти репресивну, націоналістичну політику, яка стане визначальною для його президентства.

До того, як стати генеральним директором “Роснефти”, Сєчін працював на КДБ, зокрема, в гарячих точках кінця холодної війни - Мозамбіку та Анголі. Як зазначалося вище, він зміцнив свій союз з Путіним під час перебування Путіна на посаді заступника мера Санкт-Петербурга, ставши його відданим секретарем і санітаром, рідко покидаючи свого господаря. Відтоді Путін тримав Сєчіна поруч із собою, зробивши його одним із найдовіреніших представників кліки “силовиків”. Зневажуваний і шанований однаковою мірою, Сєчін зіграв важливу роль у переконанні Путіна формально ренаціоналізувати фірми, в тому числі ЮКОС, які були приватизовані за часів Єльцина, а фактично поставити весь нафтогазовий сектор під контроль його власного найближчого оточення. Колишній посол США Джон Байєрл у конфіденційних депешах, оприлюднених Вікілікс, назвав Сєчіна “сірим кардиналом” Кремля, - який прагнув зламати владу олігархів, конфіскувати і об’єднати їхні активи в державні компанії під контролем “Силовиків” і обмежити західний вплив. - Збиток, який він завдав російській економіці, не піддається обчисленню.

Сєчін відомий своєю територіальністю і готовністю піти на все, щоб захистити свою посаду головного радника Путіна. Його антиліберальні переконання призвели до конфлікту з Дмитром Медведєвим, якого колись вважали лідером лібералізаційної тенденції в Кремлі. У 2016 році Сєчін виступив проти свого суперника, втягнувши союзника прем’єр-міністра Медведєва і міністра економічного розвитку Олексія Улюкаєва в операцію, яка призвела до того, що останній став першим чинним міністром, заарештованим у Росії з часів правління Сталіна. Цей крок був ризикованою силовою грою, яка могла обернутися проти нього, але Сєчін був упевнений у своїй позиції. Люди, яких він викликав для арешту, були оперативниками Шостої служби Департаменту внутрішньої безпеки ФСБ, елітного підрозділу, який Сєчін сам створив ще в 2004 році і знав, що може на них розраховувати. Раніше він використовував їх для проведення делікатних операцій, включаючи арешти регіональних губернаторів, які відмовлялися дотримуватися лінії Кремля. 14 листопада 2016 року Сєчін запросив Улюкаєва до свого кабінету і вручив йому валізу, в якій, як пізніше з’ясувалося, було 2 мільйони доларів, а також наказав завантажити в машину Улюкаєва кошик ковбаси зі свіжої дичини, яку він особисто підстрелив. Не знаючи, що Сєчін записував їхню зустріч, Улюкаєв із вдячністю прийняв подарунки, стверджуючи пізніше, що думав, ніби у валізі було вино. Всі ці “докази” були використані для звинувачення його в корупції, підкріплені заявою Сєчіна під присягою про те, що гроші були “витребувані” у нього як плата за те, що Улюкаєв завізував угоду про передачу нафтової компанії “Башнефть” компанії “Роснефть”.

На суді Улюкаєв заперечував будь-яке знання про ці гроші, а запис, зроблений Сєчіним, був напрочуд непереконливим. Адвокати Улюкаєва припустили, що обвинувачення було політично мотивованим і виникло через розбіжності між двома чоловіками щодо тіньових оборудок “Роснефти”. Вони викликали Сєчіна на перехресний допит, але його офіс відповів, що він дуже зайнятий. Коли суд засудив Улюкаєва до восьми років виправно-трудового табору суворого режиму, він порівняв цей процес зі сталінськими показовими процесами тисяча дев’ятсот тридцятих років.

У всіх кремлівських міжусобицях Путін симулював роль “доброго царя”, нібито утримуючи ринг між своїми придворними-конкурентами, тоді як насправді він нацьковував їх один на одного. У суперництві між Медведєвим і Сєчіним Путін віддав перевагу останньому, можливо, через результати діяльності Медведєва під час виконання ним обов’язків президента в період з 2008 по 2012 рік. Путін призначив його на цю посаду лише для того, щоб притримати тепле місце для свого повернення на посаду, але Медведєв дозволив владі запаморочити собі голову, розвинувши прагнення утриматися на президентській посаді, що стало недоречним проявом амбіцій, які розлютили Путіна. Як тільки вони обидва повернулися на свої посади в 2012 році, причому Медведєв став прем’єр-міністром, Путін відреагував, використавши Медведєва як громовідвід проти народного гніву через падіння рівня життя і змусивши його взяти на себе провину за непопулярну пенсійну реформу. Коли у 2016 році Медведєв зіткнувся з протестувальниками, які вимагали підвищення пенсій, він кинувся навтьоки, пробурмотівши: - На даний момент просто немає грошей… Тримайтеся, всі ви. Я бажаю вам усього найкращого і сподіваюся, що у вас буде гарний день… - Його втеча надихнула мільйони гумористичних пісень і скетчів, які переглянули мільйони людей у соціальних мережах.

Симпатія до Медведєва була недовгою. У 2017 році Фонд боротьби з корупцією Олексія Навального опублікував відеодокази, які свідчили про те, що “простак” також був причетний до шахрайських схем. - Навіть цей нездара, - стверджував Навальний, - зміг викрасти мільйони доларів з державної скарбниці. - Він далеко не простак, який засинає під час важливих подій, (Медведєв) - один з найбагатших людей нашої країни і один з найкорумпованіших політиків, - стверджує Навальний. Гроші, які мали б бути витрачені на підвищення рівня життя та нагально необхідні інфраструктурні проекти, натомість пішли на те, щоб допомогти Медведєву та його соратникам накопичувати нерухомість в країні та за кордоном, фінансуючи розкішний спосіб життя, який неможливо уявити мільйонам людей, змушених виживати на мізерні державні пенсії. - У них є палаци, резиденції і заміські маєтки, яхти і виноградники в Росії і за кордоном, - сказав Навальний, - не кажучи вже про смартфони, гаджети та іменні кросівки Найк. - Фотографії будинків Медведєва з унікальним