Читати книгу - "Конкістадор"

сході, — то острів Куба, а гори над тією землею називаються Кубанакан. Ми не збираємося приставати до берега, бо наразі не потребуємо провіанту й не маємо наміру спілкуватися з місцевими мешканцями. За нагоди, нам слід уникати контактів, які можуть спричинитися до ймовірних сутичок. Навіть якщо ця земля належить таїнам, ніколи не вгадаєш, коли наскочать каніби.

Люди помітно заспокоїлись, знову побачивши землю, хоча тепер плисти поблизу суходолу стало дуже небезпечно.

Уночі у зорянім сяйві ми бачили, як на море полив вогненний дощ. Незабутнє видовище, лише мої люди злякалися, що на них упадуть краплини вогню. Скидалося, ніби то лютує особисто Уїцилопочтлі. Але за мить усе вщухло. Море, небо та зорі — сам спокій. Незабутньо.

Вода 9

Сьогодні був важкий день. Трапилося те, чого я так остерігався. Близькість суходолу сповнила деяких мешиків колишньою бундючністю, і сталася сутичка з уастеками. Усе розпочалося з дрібної сварки, потім залунали образи, й, зрештою, двоє веслувальників зчепилися. Задерикуватий мешик на ім’я Мічоані, вихопивши з отвору весло, охоплений люттю, вдарив ним уастека по голові. Мало не пробив бідоласі голову — уастек дивовижним чином вивернувся, але постраждала ділянка палуби й ушкоджено один з вузлів на канаті для кидання стріл. Мені вперше довелося скористатися своїми владними повноваженнями: я наказав розняти забіяк. Мій наказ було виконано негайно, адже інакше нашій експедиції тут-таки настав би кінець, бо Мічоані, засліплений люттю, розмахував веслом і був ладен розтрощити все, що втрапить під руку. Коли команда угамувала несамовитого, я сказав, що коли до нього не повернеться здоровий глузд, я накажу зв’язати йому руки-ноги й кинути у трюм під палубою.

Мої плани порушено. Тепер нам доведеться висадитися на берег, щоб залатати корпус і зробити нове весло. Зрештою, нам довелося змінити курс і йти на схід-південний схід.

Ми були поруч з островом Кіскея. Місцеві гори називаються Гайті, що мовою таїнів означає «високі землі».

Ми угледіли вузьку піщану косу біля підніжжя кам’яної гряди, і я вирішив, що то підходяще місце, щоб спустити якір. Я наказав тим двом матросам, що вчинили бійку, допливти до берега й перевірити, чи спокійне те місце. Я обрав саме їх: частково, щоб покарати за хибу, а почасти для того, щоб, виконуючи це ризиковане завдання, вони оберігали один одного.

Розвідники ще до берега не дісталися, а ми вже зауважили, як з-за кущів повискакувало чимало тубільців, озброєних списами та стрілами з червоними наконечниками. Це яскраве забарвлення, як зміїна шкіра, свідчило, що стріли отруєні. Безперечно, то були каніби, котрі пожирали своїх ворогів.

Пес 10

Саме за таких небезпечних обставин на ділі перевіряєш, хто є хто. Побачивши серед листя лютих тубільців, дехто з мешиків заволав, що треба негайно хапати весла й чимдуж мчати геть, поки нас не засипали стрілами. Вони зовсім не турбувалися за долю товаришів. Жоден з уастеків не пристав на таку вимогу, та й більшість мешиків не мали наміру покидати своїх.

Мій помічник Маоні закликав мене не хвилюватися: то були не жаскі каніби, а їхні закляті вороги сигуаї. Маоні з палуби заговорив до них їхньою мовою, таїно. Обмінявшись кількома словами зі своїм вожаком, вони, привітно усміхаючись, посунули у наш бік. Наш корабель приголомшив їх. Вони кидалися у воду й плавали навколо нас, показуючи на величезну постать опереної змії, ікла якої ще недавно сповнювали їх жахом. Маоні попередив мене, що нам, мешикам, слід приховувати свою національність, оскільки, як я вже казав, усі таїни нас бояться й ставляться вороже. Чимало тубільців прагнуло зійти на борт, щоб поглянути, як влаштоване судно зсередини. Може, то був вияв звичайної цікавості, але я мав підозру, що вождь навмисне підсилав вивідачів, щоб вони дізналися, що ми веземо, й таким чином розвідали наші наміри. Маоні на знак дружби запросив кількох з них на палубу, скинувши їм кінець мотузки, щоб легше було зійти на борт. Уастеки спілкувалися з сигуаями так, ніби ті — їхні давні друзі. У певному сенсі так і було, адже донедавна вони жваво торгували між собою. Я пішов у трюм і повернувся, несучи подарунки: кілька чувалів з какао та кілька шматків обсидіану. Натомість, щоб виказати свою прихильність, тубільці привезли у своїх каное папуг, клубки вовняної пряжі, каміння кольору морської хвилі й ще чимало усіляких дрібниць.

Усі були дуже привітні, окрім касика, — так мовою таїнів звуть «великого вождя», але то зовсім не те, що наш тлатоані.

Касик виявився людиною дивакуватою. То був чоловік старий, доволі огрядний та надзвичайно низькорослий. Він палив скручене листя піціетля, який тут зветься койба, й ставився до нас з неприхованою недовірою. Касик сидів на великому сидінні з сітки, яке тут звалося «гамакою», а двоє чоловіків обабіч тримали кінці палиці, до якої цей гамак був підвішений. Великий вождь не мав права ступати по землі, тож коли мав потребу зайти у зарості, у яких у гамаці не просунешся, один з ад’ютантів ніс його на плечах, наче дитину. Я навіть бачив, як вони передають його з рук в руки ланцюжком.

Тим часом поки уастеки заводили дружбу з сигуаями, обмінюючись браслетами та намистом, мешики поводилися злякано і якось не по-дружньому. Я боявся, щоб таку поведінку не розтлумачили як войовничу чи образливу, адже це, можливо, спричинило б сутички. За обставин, коли прихильність виказують так нав’язливо й аж через верх, ніколи не знаєш, що трапиться наступної миті: гучні вітання можуть обернутися на лайку, а плескання по плечу — на удари кулаків.

Ми з Маоні разом висадилися на берег, неприховано демонструючи мечі, що висіли на поясі. Чорне обсидіанове лезо стає у неабиякій нагоді, коли треба когось налякати чи застерегти від ворожих замірів. Наблизившись до вождя, ми схилилися на знак пошани перед його гамаком. Маоні звертався до касика його, мовою, не дивлячись у вічі. Я не розумів, про що йдеться, але за інтонацією та виразом обличчя вождя збагнув, що його щось турбує. Він був людиною, сказати б, надзвичайно стурбованою: під час розмови повсякчас вимагав, щоб його носили з місця на місце. Тож Маоні ходив слідом за касиком, який сидів на плечах свого ад’ютанта.

Коли ця тривала й напружена бесіда скінчилася, Маоні переказав мені її: вождь прагнув знати, яка мета нашої експедиції; Маоні переконав його, що це лише дослідницький похід і що ми не прагнемо ані воєнних, ані торговельних вигод, що насправді ми не хотіли виходити на суходіл, нам довелося це зробити через надзвичайні обставини, і ми просимо дозволу