read-books.club » Сучасна проза » Вальс на прощання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вальс на прощання"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вальс на прощання" автора Мілан Кундера. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 52
Перейти на сторінку:
увійшов до кімнати, пхаючи перед собою візок із обідом. Він постелив на столі скатертину і порозставляв тарілки. Бертлеф пошукав у сигарній скриньці й насипав йому до кишені жменю п’ятдесятицентових монет. Потім усі взялися до їжі, а кельнер стояв за стільцями і підливав вина та подавав страви. Бертлеф з утіхою коментував наїдки, а Шкрета сказав, що давненько вже не куштував такої смакоти.

— Може, ще тоді, як матінка готувала, та я за тої пори був геть малий. Я сирота з п’яти років. Мене оточував чужий світ, то й кухня здавалася мені чужою. Любов до їжі виростає з любові до ближнього.

— Це таки правда, — сказав Бертлеф, підчепивши виделкою кусень телятини.

— У покинутої дитини нема апетиту. Повірте, навіть зараз боляче мені від того, що немає в мене ні батька, ні матері.

— Ви переоцінюєте родинні зв’язки, — сказав Бертлеф. — Ваша рідня — всі люди на світі. Не забувайте, що сказав Ісус, коли йому сповістили, що прийшла його мати з братами. Він показав на учнів і сказав: ось моя мати і брати мої.

— Проте свята церква, — спробував заперечити Шкрета, — не має ні найменшого бажання скасувати родину чи замінити її вільною спільнотою всіх людей.

— Поміж церквою і Христом є різниця. Та й святий Павло, якщо дозволите мені так сказати, для мене продовжувач і водночас фальсифікатор Ісусового вчення. Спершу оте чудесне перетворення Савла на Павла! Хіба не знаємо ми достатньо запеклих фанатиків, які за однісіньку ніч переходять з однієї віри до другої? І не кажіть мені, що ті фанатики керуються любов’ю! Це моралісти, що товчуть свої десять заповідей. Але Ісус не був моралістом. Згадайте, що сказав він, коли йому закинули, буцімто він не шанує суботи. Субота для людини, а не людина для суботи. Ісус любив жінок! А ви можете уявити святого Павла в образі коханця? Ні, він засудив би мене, бо я люблю жінок. А Ісус не засудив би. Не бачу нічого поганого в тому, щоб кохати жінок, багатьох жінок, і в тому, щоб тебе кохало багато жінок, — Бертлеф усміхнувся, і в його усмішці була щаслива самозакоханість. — Друзі мої, життя моє було нелегке, я не раз дивився смерті у вічі. Та в одному Господь був щедрий зі мною. Я мав силу-силенну жінок, і вони мене кохали.

Обід скінчився, і кельнер почав прибирати зі столу, аж постукали у двері. То був тихенький, несміливий стукіт, що наче потребував заохочення.

— Увійдіть! — гукнув Бертлеф.

Двері відчинилися, й до кімнати ввійшла дитина. То була дівчинка років п’яти; на ній була біла сукня з воланчиками, підперезана широкою білою стрічкою, зав’язаною на спині великим бантом, кінці якого скидалися на два крила. У руці вона тримала стебло великої жоржини. Побачивши, що в кімнаті стільки людей, які здавалися приголомшеними і дивилися на неї, вона нерішуче зупинилася, не наважуючись іти далі.

Та Бертлеф підвівся, лице його засяяло радістю, і він сказав:

— Не бійся, янголятко моє, йди до мене.

І дитина, побачивши Бертлефову усмішку й немовби знайшовши у ній підтримку, засміялася і підбігла до нього. А він узяв квітку й поцілував дитину в чоло.

Гості разом із кельнером здивовано спостерігали ту сцену. Дівчинка з великим білим бантом на спині й справді схожа була на янголятко. А Бертлеф стояв, нахилившись із тією квіткою в руці, скидаючись на барокову статую святого, яку можна побачити на містечкових майданах.

— Любі друзі, — сказав він, обернувшись до гостей, — мені було дуже добре з вами, й вам, сподіваюся, теж. Я охоче лишився б до пізньої ночі, та, як бачите, не можу. Це прегарне янголятко прийшло, щоб погукати мене до тієї, що на мене чекає. Як я вам казав, життя немилосердно било мене, проте жінки завжди мене кохали.

Одну руку він притуляв із квіткою до грудей, а другу тримав на плечі дитини. Потім церемонно вклонився гостям. Ользі він видавався комічно театральним, і вона раділа, що він піде, а вона залишиться сама з Якубом.

Бертлеф обернувся й подався до дверей, тримаючи дівчинку за руку. Перш ніж вийти, він сягнув до скриньки з-під сигар і насипав до кишені пригорщу монет.

11

Кельнер поскладав тарілки і порожні пляшки на візок, і, коли він вийшов з кімнати, Ольга запитала:

— Що це за дівча?

— Я ніколи її не бачив, — відказав Шкрета.

— Воно і справді скидається на янголятко, — сказав Якуб.

— Янголятко, що приводить до коханок? — засміялася Ольга.

— Авжеж, — відказав Якуб. — Янгол-звідник і сват. Так я уявляю собі мого янгола-хоронителя.

— Хтозна, янгол то був чи ні, — сказав Шкрета, — але цікаво, що я ніколи не бачив тієї дівчинки, хоч знаю тут майже всіх.

— Тоді це й пояснити неможливо, — сказав Якуб. — Мабуть, вона була не з цього світу.

— Хоч янгол то був, хоч дитина якоїсь покоївки, — сказала Ольга, — та можу запевнити вас, що не пішов він до жінки! Це страшенно самозакоханий чоловік, він тільки хвоста розпускає перед усіма.

— Мені це подобається, — сказав Якуб.

— Може, й так, — сказала Ольга, — та я кажу вам, що це вкрай самозакоханий чоловік. Ладна закластися, що за годину до нашого візиту він дав жменю монет по п’ятдесят центів цій дівчинці й попросив її прийти о певній порі з квіткою. Віруючі дуже полюбляють інсценізувати дива.

— Мені дуже хочеться, щоб ви мали рацію, — сказав Шкрета. — Насправді пан Бертлеф серйозно хворий, і ніч кохання становить для нього велику загрозу.

— От бачите, я правду казала. Усі ці балачки про жінок — просто хвастощі.

— Люба панно, — сказав Шкрета, — я його лікар і друг, і все ж таки не певен цього. Просто кажу.

— Він справді такий хворий? — запитав Якуб.

— А як ти гадаєш, чому він мешкає тут уже з рік, а його молода дружина, яку він так любить, приїздить сюди тільки вряди-годи?

— Без нього тут стало якось похмуро, — сказав Якуб.

І справді, усі троє почувалися покинутими й не хотіли залишатися в кімнаті, де їм було самотньо. Шкрета підвівся зі стільця.

— Проведемо панну Ольгу додому, а самі ще пройдемося трохи. Нам треба багато про що побалакати.

Ольга запротестувала.

— Я ще не хочу в ліжко!

— Навпаки, давно вже пора. Наказую вам, бо я ваш лікар! — суворо сказав Шкрета.

Вони вийшли з «Річмонда» і попрямували міським парком. Дорогою Ольга скористалась нагодою і сказала Якубові тихенько:

— Мені хочеться побути з тобою…

Та Якуб тільки стенув плечима, адже Шкрета дуже наполягав на своїй пропозиції. Вони провели дівчину до

1 ... 24 25 26 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вальс на прощання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вальс на прощання"