read-books.club » Сучасна проза » Ідеаль, або На поміч, пардон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ідеаль, або На поміч, пардон"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ідеаль, або На поміч, пардон" автора Фредерік Бегбедер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:
тому що це кохання. Коси її золотіли у світлі люстри, під якою я закляк. Щоки, що спалахнули від вітру, який гуляв Невським проспектом, надавали їй вигляду радісної дитини з немовлячим ротиком і здоров’ям юної селянки, що допіру злізла з сіна після пообіднього відпочинку з конюхом чи без нього. Лєна була наче цар Мідас: коли я дивився на неї, все оберталося золотом — пора дня, і її шия, і ноги, і горбики її крихітних ступнів, що вигиналися в дешевих босоніжках, і повітря довкола неї, і навіть язик, якби можна було його побачити, став би золотим зливком, навіть Жан-Люк Делярю позолотів би у себе вдома, — побачивши її, я ладен був устромити руку в полум’я, де вже палала моя душа. Поруч з нею я почувався лицарем на годину, втікачем, невтішним дідуганом. Мені кортіло обернутися шиплячою пігулкою від мігрені й розчинитися у склянці води, яку вона вип’є, щоб разом з іншими бульбашками полоскотати її язик, перш ніж позбавити болю голови. Я ладен був триста років дивитися, як вона спить, знаючи, що таке видовище не може набриднути. Її сяйливі оченята були надто вже ясні, щоб витерпіти їхній погляд. І все ж таки від них неможливо було відірватися. Вони пронизували будь-яку обслону. Мені не щастило відгадати, чи заплаче вона наступної миті, чи засміється. Її вуста, наче метелики, збирали мед поміж носом і підборіддям. Ви скажете мені, що мед збирають не метелики, а бджоли, а я вам ось що скажу: годі вже, любий заступнику патріарха, заткайте пельку, ви просто не знаєте її, тому що з Лєною ягнята гарчать, метелики збирають мед, орли квилять, а кропива волає, та й край. Її шия, огорнута якоюсь випадковою хустиною, здавалася билинкою, яку Стендаль, гадаю, охоче оздобив би разочком паморозі. Тепер про вуха: два пилосмоки для цілунків, де танцювали миготливі перлини. Крізь прозору кофтинку вгадувалися тверді м’які груденята, м’якенькі й тверді (сказати б, тверкі), вони розпукувалися, трепетали, тремтіли і квітли під короткою відкритою сукенкою, набрякаючи, мов прутень у ширінці. Насторожившись, наче кицька перед чужими людьми, Лєна проте вже усвідомлювала свою владу, хоч ще і не встигла застосувати її на зле. Дивитися на неї — то була чистісінька утіха, дурман, а головне, мука, тому що я несамохіть думав про біль, якого завдасть мені розлука з нею. Я вже наперед тужив за нею, наче за неоціненним скарбом, який неодмінно у мене вкрадуть. І казав собі подумки: «Ти ж бачив багатьох дівчат! Невже ти закохаєшся в цю чотирнадцятирічну білявку, здурів чи що! Отямся, парубче!» Та що дужче умовляєш себе, то швидше зсуваєшся з глузду. Метода Еміля Кує безсила супроти кохання з першого погляду. Може, у мені прокинувся нарцисизм, коли я побачив її підборіддя? Може, схилившись над нею, я побачив самого себе? Спроби розшифрувати диво завжди марні. І якби я був Нарцисом, то потонув би в ній… Ось що второпав я, спілкуючись із Лєною: коли кажеш собі: «Здається, я зсуваюся з глузду», це зазвичай уже доконаний факт.

Думка про те, що раніше чи пізніше, за декілька годин чи хвилин, мені доведеться дивитися на щось інше, балакати з кимсь іншим, що я повернуся до нормального життя, життя п’ятихвилинної давності, без Лєни Дойчевої, до її ери, — ця думка була для мене геть нестерпна. Лєна була як марення, з якого не хотілося виринати. Ви все це передбачали, еге ж, недобрий гієроченцю? Ви знали, що на цім пошуки мої й закінчаться. Знали, що я маю ще шанс, щоб повернутися до життя.

Щоправда, у воскресінні є один ґандж: перед тим треба умерти.

4

Адже мені частенько щастило встояти перед російськими красолями. Я вмів захищатися, причому в усі способи, мені довелося навіть надіти ментальний презерватив. Часом я і не торкався їх, просто вимагав прибрати тієї чи тієї пози, — напруженої, сласної або чуттєвої, і задовольнявся цим, як добре знятою світлиною. Заходити в них мені був клопіт: потрібно було за годину перед тим заживати сіаліс, мити попід пахвами (мало не голити шерсть на грудях) і надівати презерватив (на додачу до того, котрий був на серці), то була найліпша гарантія від будь-яких відчуттів, а потім ще джиґати чимдуж, захекавшись, наче бігун на довгі дистанції, і наприкінці чемно захарчати. Запевняю, ви небагато втратили, взявши на себе обітницю безшлюбності, перепрошую, що зачепив цю тему. Фізичне кохання скидається радше на іспит чи на відтискання від землі. Я нічим не відрізнявся від звичайного чоловіка, що відбув два шлюби, і не збирався більше жертвувати своєю незалежністю, щоб здобути задоволення, бо так і дешевше воно виходило, і клопоту було менше. Кандидаткам я давав точні інструкції: вони мусили стати рачки, вщипнути себе за пипки, лизнути підлогу, до краю висолопивши язика, а потім, опустивши очі, широко роззявити рота, помалювати губи помадою своїй партнерці, поголити лобок моєю бритвою і пустити слину собі на груди, одне слово, трохи попринижуватися. А що тут такого: чоловік — це механізм, який можна цілком передбачити. Всі ми кінчаємо банально: випинаємо спідню губу, уривчасто зойкаємо, пітніємо і шаріємося, наче допіру збрехали. Якщо відверто, це скидається на попівську сексуальність: коротка сороміцька втіха, що замурзує штани зсередини. Не обурюйтеся ви так, пане багацький сповіднику! Я провадив дівчат до дверей студії, лишивши собі як здобич усі поляроїдні знімки, що за потреби успішно живили мої марення. Світлини були просто-таки чарівні, наче барвисті мерехтливі ласощі, декотрі аж танули в роті, інші доводилося гризти… Ці знімки тепер є основою мого статевого життя. Аня, шістнадцять років: розчепірені стегна, око підморгує, язик висолопився до щоки, лівою рукою я розкуйовджую їй коси, а вона шепоче: «Atsasiiii…» Настя, чотирнадцять років, полум’яний двигун, притулившись до стіни, задирає спідницю, на ній нічогісінько нема, крім намиста і прозорих колготок… Весна, дев’ятнадцять років, губи випнуті, неначе вона мавпує Анджеліну Джолі, присіла навпочіпки, наче для того, щоб подзюрити, бо так легше вигнути ступні й напнути м’язи на литках… Юнна, сімнадцять років, сидить верхи на своїй сестричці Ніні з оголеними грудьми, вдаючи гравця в поло на снігу в московському «Поло-клубі»… Євгенія, чотирнадцять років, бринькає на своєму животику, наче на гітарі, до губи прилип недопалок, в пупчику стирчить брильянтовий хрестик… Світлана, вісімнадцять років, перса в блищиках, всенька змащена «Готтест боді», новим кремом од «Вікторіяс Сікрет» простісінько з Нью-Йорка, вона гордо демонструє свої зубки, цмулить кока-колу через соломинку, обернувшись обличчям до вентилятора, і довкола її пипок набрякають

1 ... 24 25 26 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ідеаль, або На поміч, пардон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ідеаль, або На поміч, пардон"