Читати книгу - "Сплячі красуні"

Тепер йому вже покращало, в цьому допоміг скурений ним кришталь, але це гупання в двері було зайвим.

Ґарт проклав собі курс навкруг дивана і далі крізь вітальню, хрускаючи дорогою по невеличкому морю коробок з-під фаст-фуду.

На пласкому екрані якась надзвичайно серйозна репортерка надзвичайно серйозно розводилася про якусь зграю коматозних старих пань в якомусь домі для літніх в Окрузі Колумбія. Серйозність тільки посилювала її сексуальність. Розмір чашечки в неї «А», подумав Ґарт, але її фігура благає про «B».

– Чому ж тільки жінки? – вголос загадувалася над цим питанням репортерка на екрані. – Спершу ми думали, що загрожені тільки дуже літні і дуже юні, але тепер з’ясовується, що жінки різних вікових груп…

Ґарт обперся лобом на двері й ляснув по них:

– Стоп! Припиніть уже!

– Відчиняй!

Голос був глибокий і роздратований. Підпрягши резервну силу, Ґарт підвів голову і подивився у вічко. За дверима стояв якийсь афроамериканець років тридцяти з половиною, широкоплечий, з чудовим прорисом обличчя. Бежева форма цього чоловіка вмент змусила пульс Ґарта прискоритися – коп! – та потім він помітив нашивку з написом «КОНТРОЛЬ ЗА ТВАРИНАМИ».

А, то ти гицель, гарний пес між гицелів, але все одно гицель. Нема тут ніяких бродячих собак, сер, а отже, нема й жодних проблем.

Чи є? Важко бути цілком певним. А чи не може цей парубок бути якимсь приятелем тієї напівголої гарпії з трейлера? Краще бути її другом, аніж ворогом, подумалось Ґарту, але значно, значно краще зовсім з нею не знатися.

– Це вона тебе прислала? – запитав Ґарт. – Я нічого не бачив. Так їй і передай, окей?

– Я не знаю, про що ти говориш! Я сюди прийшов із власної волі! Зараз же відчиняй! – знову прокричав цей чоловік.

– Навіщо? – запитав Ґарт, додавши про всяк випадок: Нізащо.

– Сер! Я просто хочу з вами побалакати, – цей гицель спробував говорити спокійніше, але Ґарт бачив, як у нього грають жовна, як він поборює потребу – саме так, потребу! – й далі кричати.

– Не зараз, – сказав Ґарт.

– Хтось збив машиною кішку. Той водій їздить зеленим мерседесом. Ти маєш зеленого мерседеса.

– Дуже шкода, – сказав Ґарт, маючи на увазі кішку, не мерседес.

Ґарт любив кицьок. Він також любив свою майку «Флеймін’ Ґрувіз»77, яка жужмом лежала на підлозі біля сходів. Ґарт скористався нею, щоб бодай якось змити кров з бампера своєї машини. Важкі часи обступили.

– Але я нічого про це не знаю, і в мене сьогодні важкий ранок, і тому ви мусите піти. Вибачте.

Знову удар, аж двері струснулися в одвірку. Ґарт відсахнувся. Це парубок копнув двері ногою. Крізь вічко Ґарт побачив, як напружилися в цього гицеля жили на шиї.

– Моя дитина живе внизу під цим пагорбом, уйобок ти тупий! А якщо б це була вона? Якщо б ти збив не кішку, а мою дитину?

– Я викликаю копів, – сказав Ґарт, сподіваючись, що для парубка це прозвучало переконливіше, ніж для нього самого.

Він ретирувався до вітальні, упав на диван і підібрав свою люльку. Пакунок з дуром лежав на кавовому столику. Надворі почало брязкати скло. Почувся металічний скрегіт. Це сеньйор гицель чинить наругу над його мерседесом? Ґарт не переймався, не сьогодні. (Крім того, він застрахований.) Та бідна наркоша. Тіффані її звати, така занапащена і така ніжна. Чи вона загинула? Чи ті люди, які напали на трейлер (він припускав, що та жінка була учасницею якось банди), її вбили? Він запевнив себе, що Тіфф, якою б вона не була ніжною, не є його проблемою. Краще не фіксуватися на тому, чого неможливо змінити.

Пакунок був із блакитного пластику, отже, кришталики, поки їх не дістанеш звідти, теж здавалися блакитними. Ймовірно, це був такий недорікуватий натяк Тру Мейвезера на «Пуститися берега»78. Не робитиме більше натяків Тру Мейвезер, недорікуватим він був чи навпаки, відсьогодні вже не робитиме, ні. Ґарт вибрав кришталик і опустив його в чашечку люльки. Хтозна, що там робить сеньйор гицель його мерседесу, але від того вже ввімкнулася сигналізація: біііп, біііп, біііп.

У телевізорі показували яскраво освітлену шпитальну палату. Дві жіночі фігури лежали під шпитальними ковдрами. Голови обох жінок були оповиті пухнастими коконами. Це виглядало так, ніби вище підборідь кожну обсів бджолиний рій. Ґарт закурив, затягнувся на повні легені, затримав дихання.

Біііп, біііп, біііп.

Ґарт мав дочку, Кеті. Восьмирічна, хвора на гідроцефалію, вона жила в спеціальному закладі, дуже гарному закладі, неподалік океанського узбережжя Кароліни, досить близько, щоб відчувати у бризі солоний присмак. За все сплачував він, міг собі дозволити. Так краще для дівчинки, а деталями хай опікується її мати. Бідна Кеті. Отже, що він собі казав про ту сласну дівчину? Ага, ось воно: краще не фіксуватися на тому, чого неможливо змінити. Легше сказати, аніж зробити. Бідний Ґарт. Бідні старі пані з головами, обліпленими бджолиним роями. Бідна кицька.

Вродлива репортерка стояла на хіднику попереду натовпу, який дедалі зростав. Чесно, вона гарна і з розміром «А». Про «B» то була просто побіжна думка. А чи їй переробляли носа? Вау, якщо їй робили ринопластику – Ґарт не був щодо цього цілком певен, йому треба було подивитися зблизька – це суперова робота, з гарненькою, справді природною, невеличкою кирпатістю.

– ЦКЗ79 вже випустив офіційний бюлетень, – говорила репортерка. – Ні за яких обставин не намагайтеся прибирати цю порость.

– Назвіть мене божевільним, – промовив Ґарт, – але саме це якраз і викликає в мене таке бажання.

Стомлений новинами, стомлений тим парубком із контролю над тваринами, стомлений автосигналізацією (хоча він сподівався її вимкнути, коли парубок із контролю над тваринами вирішить перенести свій дурний норов кудись в інше місце), стомлений фіксацією на тому, що неможливо змінити, Ґарт пробігся каналами, поки не знайшов інфо-рекламну передачу про те, як лише за шість днів накачати собі шестикубиковий живіт. Він спробував занотувати телефонний номер, що починався з 800, але та єдина ручка, яку він зміг знайти, на долоні в нього не писала.

Загальна кількість населення в округах Мак-Давелл, Бриджер і Дулінг становила десь під сімдесят тисяч душ: п’ятдесят п’ять відсотків – чоловіки, сорок п’ять – жінки. Порівняно з останнім переписом населення США, це було на п’ять тисяч менше, що офіційно робило Три-Окружжя «регіоном негативної міграції». Він мав дві лікарні: