read-books.club » Фантастика » Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хойті-Тойті" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 26 27
Перейти на сторінку:
задумувався, яку смерть мені обрати: впасти в небо чи задихнутись. Це гірша смерть, та зате я додивлюся до кінця, що буде з Землею.

“Ні, все-таки краще покінчити відразу”, - вирішив я, почуваючи, що задихаюсь, і заходився виймати з кишені каміння.

Чиясь рука зупинила мене.

— Стривайте! — почув я голос Вагнера, що ледве долинав у розрідженому повітрі.

— Час нам спуститись у підземелля!

Він узяв мене під руку, кивнув головою економці, яка стояла на веранді, важко дихаючи, і ми попрямували в куток двору, до великого круглого “вікна” в землі. Я втратив свою волю і йшов як у сні. Вагнер відчинив важкі двері, що вели в підземну лабораторію, і вштовхнув мене. Втрачаючи свідомість, я м’яко впав на кам’яну підлогу.

IV. УВЕРХ ДНОМ

Не знаю, чи довго я був непритомний. Першим моїм відчуттям було те, що я знову дихаю свіжим повітрям. Я розплющив очі й дуже здивувався, побачивши електричну лампочку, укріплену посеред підлоги, недалеко від того місця, де я лежав.

— Не дивуйтесь, — почув я голос професора Вагнера. — Наша підлога скоро стане стелею. Як ви себе почуваєте?

— Дякую, краще.

— Ну, то вставайте, досить лежати! — і він узяв мене за руку. Я підлетів угору, до скляної стелі й дуже повільно опустився вниз.

— Ходімте, я покажу вам свою підземну квартиру, — сказав Вагнер.

Усе приміщення складалося з трьох кімнат: двох темних, що освітлювалися тільки електричними лампочками, й однієї великої з скляною стелею чи підлогою, важко сказати. Справа в тому, що ми переживали, очевидно, той момент, коли земне тяжіння й відцентрова сила зробили наші тіла зовсім невагомими. Це надзвичайно утруднювало нашу подорож по кімнатах.

Ми робили найнесподіваніші піруети, чіплялися за меблі, відштовхувались, стрибали, налітали на столи, іноді безпорадно повисали в повітрі, протягуючи один одному руки. Лише кілька сантиметрів розділяли нас, але ми не могли подолати й такого простору, поки який-небудь хитромудрий трюк не порушував цієї нестійкої рівноваги. Зсунуті нами речі літали разом з нами. Стілець “ширяв” серед кімнати, склянки з водою лежали боком, і вода майже не виливалася, — вона потроху обтікала зовнішні стінки скла…

Я помітив двері в четверту кімнату. Там щось гуло, але туди Вагнер не пустив мене. В тій кімнаті, очевидно, стояв механізм, що прискорював рух Землі.

Скоро, проте, наша “міжпланетна подорож” скінчилась, і ми опустилися на… скляну стелю, яка віднині мусила стати нашою підлогою… Речей не треба було переміщати, вони самі перемістились, і електрична лампа, укріплена на підлозі, дуже до речі опинилась у нас над головою, освітлюючи нашу кімнату короткими ночами.

Вагнер справді все передбачив. У наше приміщення безперебійно надходило повітря, що зберігалося в спеціальних резервуарах. Ми були забезпечені консервами й водою. “Так ось чому економка не ходила на базар”, - подумав я. Перемістившись на стелю, ми ходили по ній так само вільно, як по підлозі, хоч у звичайному розумінні ми ходили вниз головою. Та людина до всього звикає. Я почував себе відносно непогано. Дивлячись униз, під ноги, крізь товсте, але прозоре скло, я бачив під собою небо, і мені здавалося, що я стою на круглому дзеркалі, в якому відбивалося це небо.

А втім, дзеркало відбивало в собі іноді дивовижні і навіть страшні речі.

Економка сказала, що їй треба сходити в дім, бо вона забула масло.

— Як же ви підете? — жахнувся я. — Ви ж упадете вниз, тобто вгору, тьху, чорт, усе переплуталось!

— Я держатимусь за скоби в землі, мене професор навчив. Коли ми ще не перевернулися вниз головами, у нас були скоби в тому будинку, в стелі, і я вчилася “ходити руками”, хапалася за них і ходила по стелі.

Професор Вагнер усе передбачив!

Я не чекав такого геройства від жінки. Рискувати собою, “ходити руками” над безоднею через якесь там масло!

— Але все-таки це дуже небезпечно, — зауважив я.

— Не так, як ви думаєте, — заперечив професор Вагнер. — Вага нашого тіла ще незначна, — вона ще тільки почала збільшуватись від нуля, і потрібна зовсім невелика мускульна сила, щоб утриматись. До того ж я її супроводитиму; до речі, мені треба взяти з дому записну книжечку, — я забув її там.

— Але ж зовні зараз нема повітря?

— У мене є ковпаки з стисненим повітрям, які ми. надінемо на голову.

І ці дивні люди, надівши скафандри, начебто вони збиралися спускатись на дно моря, вирушили в дорогу. Подвійні двері захлопнулись. Я почув грюкіт зовнішніх дверей.

Лежачи на своїй скляній підлозі, я припав обличчям до товстого скла і з хвилюванням почав стежити за ними. Двоє людей у круглих ковпаках, стоячи догори ногами і чіпляючись за скоби, прикріплені до землі, швидко “йшли руками” до будинку. Хіба можна уявити собі щось дивовижніше!

“Справді, це не так страшно, — подумав я. — Але все-таки це незвичайна жінка. Що як у неї запаморочиться в голові?..” Вагнер і економка “піднялися” в тій же позі по східцях на веранду і зникли з очей.

Скоро вони знову з’явилися.

Обоє вже пройшли півшляху, як раптом сталося щось таке, від чого я аж похолов. Економка впустила банку з маслом і, намагаючись підхопити її, зірвалася й полетіла в безодню…

Вагнер зробив спробу врятувати її: він вмить розмотав вірьовку, прикріплену до пояса, і, зачепивши її за скобу, кинувся слідом за економкою. Нещасна жінка падала досить повільно. А Вагнер, щосили відштовхнувшись, рухався значно швидше, і йому пощастило наздогнати Химу. Він уже простяг до неї руку, але не міг. дістати: відцентрова сила відхилила політ Хими трохи вбік. І незабаром економка відокремилась від нього… Вагнер повисів трохи на витягнутій

1 ... 26 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв"