Читати книгу - "Гаррi Поттер i фiлософський камiнь, Джоан Роулінг"

— Не більше чотирьох на човен! — вигукнув Геґрід, показуючи на цілу флотилію човників, що стояли біля берега.

Гаррі й Рон сіли до одного човна разом з Невілом і Герміоною.

— Усі си вмістили? — крикнув Геґрід, сівши в човен сам-один. — Ну, то ВПЕРЕД!

Уся флотилія човників одночасно зрушила з місця, перетинаючи гладеньке, наче скло, озеро. Кожен учень мовчки поглядав на величний замок угорі. Човни підпливали дедалі ближче до скелі, на якій він стояв, і замок, здається, височів просто над головою.

— Пригніться! — крикнув Геґрід, коли перші човники дісталися скелі.

Всі посхиляли голови, й човники прослизнули попід завісою з плюща, яка ховала широкий отвір У скелі. Далі пливли вздовж темного тунелю, що, здавалося, йшов під самим замком, аж доки прибули до начебто підземної гавані, де учні повиходили на гальку і каміння.

— Агов! Ти тут? Чи се не твоя жаба? — запитав Геґрід, стежачи, як діти вибираються з човнів.

— Тревор! — радісно вигукнув Невіл, простягаючи руки.

Потім услід за Геґрідовим ліхтарем усі дерлися прорубаним у скелі переходом і зрештою опинилися на вогкій гладенькій травичці в затінку замку. Піднялися кам'яними сходами і збилися докупи навпроти величезних дубових дверей.

— Усі тут? А ти ще си не загубив жабку? Геґрід підняв свій велетенський кулак і тричі гупнув у двері.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Сортувальний капелюх

Тієї ж миті двері прочинилася. У дверях стояла висока чорна чарівниця, вбрана у смарагдові шати, її обличчя було дуже суворе, й Гаррі одразу подумав, що з такою краще не сперечатися.

— Перші кляси, професорко Макґонеґел, — доповів Геґрід.

— Дякую, Геґріде. Я поведу їх далі. Чарівниця відчинила двері навстіж. Вестибюль був таким величезним, що там спокійно помістився б цілий будинок Дурслів. Кам'яні стіни, як і в "Ґрінґотсі", освітлювали смолоскипи, стеля була надто високою, щоб побачити там що-небудь, а на горішні поверхи вели розкішні мармурові сходи. Учні рушили слідом за професоркою Макґонеґел по вимощеній кам'яними плитами підлозі. З дверей праворуч долинав гул сотень голосів, — там, очевидно, зібралася вся школа, — але професорка Макґонеґел завела перші класи до невеличкої безлюдної кімнатки поряд із вестибюлем. Учні збилися докупи, тулячись одне до одного і стривожено озираючись.

— Вітаю вас у Гоґвортсі, — сказала професорка Макґонеґел. — Незабаром почнеться святковий бенкет, але перед тим, як сісти у Великій Залі, вас розподілять по гуртожитках. Церемонія Сортування дуже важлива, бо гуртожиток у Гоґвортсі замінить вам родину. Тут ви будете вчитися, спати й проводити свій вільний час.

Гуртожитки називаються Ґрифіндор, Гафелпаф, Рейвенклов і Слизерин. Кожен гуртожиток має шляхетну історію й пишається своїми видатними чарівницями та чаклунами. Перебуваючи в Гоґвортсі, своїми успіхами ви здобуватимете очки для вашого гуртожитку, тоді як за кожне порушення правил очки зніматимуть. Наприкінці року гуртожиток, який набере найбільше очок, нагороджують кубком, а це величезна честь. Сподіваюся, кожен із вас збільшить славу рідного гуртожитку. Церемонія Сортування почнеться за кілька хвилин у присутності всієї школи. Тим часом я раджу вам причепуритися.

Її погляд на мить зупинився на Невіловій мантії з вузлом на лівому плечі, й на Ройовому носі з плямою. Гаррі нервово спробував пригладити своє волосся.

— Я повернуся, коли все буде готове до зустрічі з вами, — повідомила професорка Макґонеґел. — Прошу дотримуватися тиші.

Вона вийшла з кімнати. Гаррі ковтнув слину.

— А як нас сортуватимуть по гуртожитках? — запитав він Рона.

— Здається, буде якесь випробування. Фред казав, що дуже болюче, але він, мабуть, жартував.

Серце Гаррі аж підстрибнуло в грудях. Випробування? Перед усією школою? Але ж він ще не знає жодних чарів, — що ж він робитиме? Такого він зовсім не сподівався. Гаррі схвильовано озирнувся й побачив, що всі теж перелякані. Майже ніхто не розмовляв, окрім Герміони Ґрейнджер, яка скоромовкою шепотіла усі вивчені замовляння, гадаючи, яке з них стане їй у пригоді. Гаррі з усієї сили намагався не слухати її. Він ще ніколи так не хвилювався. Ніколи, навіть тоді, коли ніс зі школи додому письмову скаргу на те, що він якось примудрився перефарбувати в синій колір учительчину перуку. Гаррі вп'явся очима у двері. Будь-якої миті могла ввійти професорка Макґонеґел і повести його на загибель.

Раптом сталося щось таке, від чого він аж підскочив: кілька дітей у нього за плечима моторошно зойкнули.

— Що ц…?

Гаррі, як і всім довкола нього, забило дух. Крізь чорну стіну струменіли десь зо два десятки привидів. Білосніжні і ледь прозорі, вони линули кімнатою, розмовляючи між собою, і майже не звертали уваги на першокласників. Здається, вони сперечалися. Той, що скидався на маленького гладкого ченця, доводив:

— Даруйте, але йому треба дати додатковий шанс…

— Любий отче, хіба ми не дали Півзові всі шанси, яких він заслуговував? Він тільки псує нашу репутацію, і до того ж, ніколи не був справжнім привидом… О!.. А що ви всі тут робите?

Привид у трико з високим круглим коміром раптом помітив першокласників. Ніхто не подав і звуку.

— Це ж новенькі учні! — вигукнув гладкий чернець, усміхаючись до них. — Мабуть, чекаєте Сортування?

Дехто мовчки кивнув.

— Сподіваюся побачити вас у Гафелпафі! — сказав чернець. — Це, знаєте, мій колишній гуртожиток.

— Забирайтеся звідси! — пролунав різкий голос. — Починається церемонія Сортування.

Це повернулася професорка Макґонеґел. Привиди один за одним розтанули в протилежній стіні.

— Ну, а тепер станьте вервечкою, — звеліла першокласникам професорка, — і йдіть за мною.

З дивним відчуттям, наче його ноги стали свинцеві, Гаррі прилаштувався за якимсь рудуватим хлопцем, за ним став Рон, і вони вийшли з кімнати, знову перетнули вестибюль і ввійшли через подвійні двері до Великої зали.

Гаррі ніколи навіть уявити собі не міг такого дивного й розкішного приміщення. Воно було затоплене сяйвом тисяч і тисяч свічок, які плавали в повітрі над довжелезними столами, де примостилися всі інші школярі. Столи були накриті блискучими золотими тарелями й келихами. На підвищенні в кінці зали стояв ще один довгий стіл, за яким сиділи викладачі. Професорка Макґонеґел підвела туди першокласників, які стали обличчям до решти школярів, а плечима — до вчителів. Сотні звернених на новачків очей у мерехтливому сяйві свічок були схожими на бліді ліхтарики. Де-не-де поміж учнями світилися сріблисті серпанки привидів. Щоб уникнути спрямованих на нього поглядів, Гаррі глянув угору й побачив оксамитно-чорну стелю, усіяну зорями. Він почув шепіт Герміони: "Вона зачарована, щоб скидатися на справжнє зоряне небо, я читала про це в "Історії Гоґвортсу".