Читати книгу - "Св. Петро Могила"

Під час Реформації та Контрреформації для християн різних конфесій надзвичайно актуальною стала проблема вироблення катехізису, тобто стислого викладу теоретичних засад православної віри, пояснення догматів. Активно розробляли й видавали катехізиси лютеран, кальвіністів, наприклад Шимона Будного (Несвіж, 1562), англікан та інших протестантських сповідань. У відповідь католики видрукували свій катехізис. У Православній Церкві ще з VІІІ ст. існував виклад віри Іоанна Дамаскіна, але він був надто стислим і до того ж не міг дати відповіді на суперечливі питання, що виникли за 600 років у ході дискусій між православними, католиками та протестантами. Справу ускладнювало те, що в католицьких і протестантських колах почали створювати псевдоправославні катехізиси – фальшивки, які дискредитували православну віру. Не можна стверджувати, що у Православній Церкві не розуміли необхідності написання власного катехізису, але спроби його створення були невдалими.

Св. Петро Могила поставив завдання створити не просто черговий катехізис, а такий, який би ґрунтувався на бездоганній основі, увібрав би історичний та богоcловський досвід Православної Церкви і був би прийнятний Собором і Вселенським патріархом. Святий узявся до цієї справи разом із Трофимовичем-Козловським та Косовим. Спочатку була здійснена певна «проба пера». Косов опублікував свою невелику за обсягом «Дидаскалію» (Луцьк, 1638; 2-е вид. – Львів, 1643), яка була кроком уперед, але все ж замалим. Тоді св. Петро Могила та Ісайя Трофимович-Козловський у 30-х рр. ХVІІ ст. створили свій катехізис, значно більший за обсягом, аніж попередній. У ньому увагу було зокрема слушно сконцентровано на принципових відмінностях між православною та католицькою вірою, у питанні про походження Святого Духа (у православ’ї Дух Святий походить від Бога-Отця, у католиків – і від Бога-Отця, і від Бога-Сина), про роль римського папи. Для здобуття належного авторитету її треба було прийняти на Соборі, скликання якого було надзвичайно важкою справою. Але святий упорався і з цим завданням. Собор ухвалили розпочати в київській Софії в день Різдва Пресвятої Богородиці, тобто 18 (8) вересня 1640 р. На нього запросили і світських осіб, про що свідчить єдиний збережений документ – митрополичий лист-запрошення від 4.07.1640 р., надісланий з Городка на Волині й адресований Хрестовоздвиженському братству в Луцьку. У ньому митрополит наголошував на гострій потребі вироблення «Сповідання православної віри», бо через утиски на православних і зміцнення сект посилилися кризові явища в Церкві, посилилася децентралізація, яка загрожувала анархією й занепадом, чимало вірних засвоювало неправославні погляди й обряди. За словами св. Петра Могили, дійшло до того, що часом було важко визначити, чи дійсно православною є людина, чи є такою тільки номінально. Київський митрополит закликав до виправлення помилок та відродження Церкви і з цією метою скликав Собор.

Порядок денний Собору становила низка теологічних питань, насамперед про здійснення таїнств, про братства й школи, про церковну адміністрацію та церковну дисципліну, але в центрі уваги був розгляд катехізису. Хоч на Соборі і не було єпископів, але їх представляли поважні особи, в т. ч. два єпископи Феофанового висвячення – Ісаакій Борискович, колишній луцький єпископ, від Афанасія Пузини, та Авраамій Страгонський, колишній пінський єпископ, від Арсенія Желиборського. Також прибули на Собор о. Панкратій Гридич від перемиського єпископа Сильвестра Гулевича та о. Софроній Чижевський – від оршанського єпископа Сильвестра Косова. Після них назвали Ісайю Трофимовича-Козловського, ігумена Свято-Микільського Пустинного монастиря, якому цей Собор надасть почесне звання доктора богослов’я, слуцького архімандрита Самуїла Шицика та інших представників духовенства, зокрема ректора Києво-Могилянського колегіуму Йосифа Оксеновича-Старушича.

Сам митрополит відкрив Собор, виголосивши тривалу промову. Після цього було обрано голову Собору, яким став Самуїл Шицик. Дебати точилися протягом 10 днів, з 18 по 28 вересня 1640 р. Так, Трофимович-Козловський наголосив на гострій потребі ухвалення православного катехізису, створеного св. Петром Могилою. Учасники Собору обговорювали й ухвалювали положення і щодо Священної літургії, і щодо правильного здійснення треб, які так чи інакше перегукувалися з проблемами катехізації. Важливі ухвали були скеровані на піднесення освітнього рівня духовенства, посилення вимог щодо його моралі. Учасники Собору вимагали не висвячувати малограмотних кандидатів, а попів-двоєженців забороняли допускати до здійснення церковних служб. Були ухвалені важливі рішення, спрямовані на посилення влади київського митрополита. У цьому дусі витримані ухвали наступного дня про консисторський суд, до якого мали звертатися представники духовенства. Тоді ж, 21 вересня, розгорнулася дискусія між св. Петром Могилою та Ісаакієм Борискевичем про місцезнаходження душ праведників. Оскільки вона не дала результатів, то вирішили звернутися до Вселенського патріарха, аби розв’язати це питання. Обговорювалися й інші богословські проблеми та проблеми практичного життя. Було ухвалено, що під час похорону священик має йти перед тілом покійника, а не за ним. Дуже важливим став висновок щодо таїнства хрещення, яке у крайньому разі могла здійснити навіть баба-повитуха. Для того, щоб ці повитухи правильно виголосили найпростішу формулу хрещення («Охрещується раб (раба) Божа в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»), їх мали навчити священики.

Дискусія тривала й надалі. 26 вересня було завершено читання правил, зокрема заборонили падіння ниць віруючих у храмі під час перенесення Святих Дарів. Цей крок був цілком логічним і виправданим, бо такої практики не було раніше, а переступання священика, який тримає в руках чашу зі Святими Дарами, через людей могло викликати святотатство (пролиття Причастя). Розглядали й проблеми церковних шлюбів, перевірки священиками знання церковної служби. Тепер ігумен Свято-Микільського монастиря Ісайя Трофимович-Козловський мав наглядати за протопопами, а ті мали почергово служити у Святій Софії у присутності митрополита. Те ж мало на меті і прийняття положення про незалежність братств від єпископів, які, однак, були зобов’язані коритися владі митрополита. Заборонялося, принаймні тимчасово, приймати в ченці тих кандидатів, які не були на послуху у Свято-Микільському монастирі, де перевіряли міцність віри і знання основ православ’я, моральні якості кандидатів. Таким чином, сито, яким просіювали кандидатів у монахи, ставало щільнішим, отже, поліпшувався відбiр гідних кандидатів. Ченці повинні були жити лише в монастирях, а не в миру. Були прийняті й інші статті, які мали запобігати порушенню моральних норм.

Прийняття катехізису («Викладу віри Церкви…»), що було центральним питанням на Соборі, засвідчило його беззаперечний успіх. Це питання розглядали протягом 6 з 10 днів Собору, і наслідком стало прийняття фундаментального документа, автором якого були насамперед св. Петро Могила та Ісайя Трофимович-Козловський. Щоправда, Собор унаслідок дискусії вирішив передати деякі пункти на розгляд Вселенського патріарха Парфенія