Читати книгу - "Вічний рух"

Алан не чекав від старечі чогось особливого. Жінка бачила Остина о шостій вечора, але він міг бути вдома і через сорок хвилин після вбивства. Втім, все необхідно з’ясувати похвилинно.

Алан зупинився поблизу затишного будиночка, що примостився поміж величавих тополь. Безліч горщиків та ящиків з квітами робили його ще привабливішим. Інспектор піднявся сходами і опинився в під’їзді. Тут було надто чисто. Навіть на кожній площадці висіли картини. Зрозуміло, що сусідів, котрі плюють в ліфтах і голосно кричать в будинках тут ніхто ніколи не любив.

Алан знайшов потрібну квартиру і подзвонив. Відчинивши двері жінка уважно зміряла його, а дізнавшись про мету візита не надто привітно запросила зайти.

— Я хотів би детально розпитати вас про пана Іва, — почав Алан коли вони пройшли до вітальні і зручно вмостилися в крісла. — Що це за людина, які життєві примхи мала, які уподобання?

Жінка принесла пахнючу каву і сіла навпроти Алана.

— Відверто, я зовсім не розумію навіщо вам, поліції, через стільки років копирсатися в цій справі. Наскільки я пам’ятаю, Ів не був причетний до злочину.

— Та не хвилюйтеся. Просто нам необхідно дещо з’ясувати поперед того, як закрити цю справу остаточно. Ми так робимо завжди, коли передаємо справу до архіву.

Стареча відпила кави та посміхнулась.

— А я то думала, що все. Закінчились мої тіпання, все забулося. А воно он, бач, не забули. Що вам сказати, чоловіче? Остин був надто порядною людиною. Ніколи нічого такого собі не дозволяв. Не пиячив, не влаштовував оргій. Ми з ним навіть товаришували. Я йому насіння квітів приносила. У нього вся квартира була в квітах. Шкода, що з’їхав звідси. А зараз — велика людина. Розумник. Таких і потрібно нагору.

— А як він поводив себе, як почувався, коли це сталося? Нервував, пив?

— Пив??? — жінка скептично поглянула. — Ви що? Остин ніколи не пив. Курив. Я тоді його на балконі частіше бачила з цигаркою, аніж з поливалкою. Що не погляну — він там. Слава Богу, це швидко скінчилось. Звинувачення зняли і перед ним вибачилися. Він тоді як заново народився. До мене частенько заглядав, цікавився.

Алан слухав уважно.

— Мені він подобався, — мовила стареча, — та й жінки його любили, і ті, що були у нього — усі красуні. Ну, хоча б Ганнуся — остання, котру бачили перед від’їздом. Казкова фея. Та й почуття в них були справжніми. День у день він з нею зустрічався. Рік я їх бачила, а все як на першому побаченні.

— Пробачте, а коли він з нею познайомився? — зацікався інспектор.

— Та в незабарі, як закінчився процес у суді.

Алан подумки попідкидав цей факт розмірковуючи на що він може знадобитися, але так нічого й не знайшов. Та все ж вирішив витягти з старечі ще щось про цей роман.

— Ну що ви? Це була дуже порядна дівчина. Може хтось і вважав її за повію, так то хіба що людина недалекозора. Хіба то показник, що вона в перукарні працювала? Дехто й вищу освіту має, а розпусниця з розпусниць.

— А перукарню, де вона працювала, не пам’ятаєте?

— Здається, та, що в наступному кварталі.

Алан знав цей салон і сам неодноразово укладав там свою зачіску.

— І наостанок, будь ласка, — чи не тримав Ів домашніх тварин? — поцікавився інспектор.

— Ні, він був чистюля. Він казав, що це його найкраща риса. Хоч би грамулю десь замастився — одразу відмивався.

Алан запам’ятав цю властивість, вона могла пояснити те, що вбивця спішно відмивався на місці злочину, а не намагався змінити одяг.

Інспектор чемно подякував бабусі і вийшов на площадку перед ліфтом. Дістав з кишені диктофон, відмотав плівку назад і ввімкнув: «Пив? Ви що, Остин ніколи не пив», — промовив динамік голосом старечі. Алан перемотав на початок і кинув диктофон у сумку.

Ел чекав у офісі.

— Інспекторе, у мене ціла купа інформаційного сміття для вас. А перше, саме найдрібніше: вас шукає шеф» він шаленіє від того, що ви займаєтесь цією непотрібною справою.

Алан кинув сумку на стілець.

— І це все, що ти хотів сказати?

— Як ви мене не поважаєте. Я, до речі, мав бесіду з одним інженером з центру. Щоправда, він не працював на час загибелі Бруляка, але дещо мені пояснив. Він розповів над чим працював Бруляк. Це був ракетний двигун. Розробка мала на меті вдосконалення моделі старої модифікації. Вся цінність була у відсутності потреби великих витрат на нові програми. І в тих показниках, котрі мав цей двигун. За умов технологічної кризи ідея Бруляка економила мільярди космічному управлінню, вдовольняючи його потреби на кілька років уперед.

У Алана вихопилося:

— Ну нічого ж собі, можу лише уявити, яка премія за цю роботу чекала на нього, якби він закінчив цей проект.

Ел розклав на столі розкреслені папери.

— Тут детально описана уся розробка, її загальна інформація за всіма параметрами та показниками. Вона уже не є секретом, хоча і залишається на арені космічних досліджень. Наприклад, такий двигун не без задоволення купують країни третього світу. Там він здається вершиною досягнення. Тим паче, що він приносить прибутки, котрі перевищують наші з вами зарплати за десятиліття.

— Так хто ж? Хто допрацював розробку і на якій стадії зупинився Бруляк?

Ел посміхнувся.

— Ви що, за дурника мене тримаєте?! В цьому ж то і є моя знахідка. Бруляка вбили саме тоді, коли починалась головна стадія розробки. І зрозуміло, ніхто й гадки не мав, що ж робити далі. Проект зупинився і в управлінні почали підраховувати суми з багатьма нулями, необхідні на розробку нових систем і ті, що були втрачені на цьому. Тим