Читати книгу - "Завдання Героїв"

Тор мутно згадав, як Ріс привів його сюди рано вранці, а потім він впав на жмут сіна. Вранішнє світло заливалось через відкриті вікна, і хлопець незабаром зрозумів, що не спить тільки він один. Він подивився на себе і побачив, що спав одягнений. Простягнувши руку, він провів нею по сальному волоссю. Тор віддав би все за найменшу можливість скупатись, але поняття не мав, де це зробити. Ще він шалено хотів пити. Шлунок хлопця загрозливо загуркотів, йому захотілось ще й їсти.

Все це було новим для нього. Він ледве розумів, де знаходиться, і що буде з його життям далі, чим він буде займатись у Легіоні Короля. Але хлопець був щасливим. Це була чудова ніч, одна з найкращих у його житті. Він знайшов близького друга – Ріса, і декілька разів спіймав на собі погляд Гвендолін. Він намагався поговорити з нею, але кожного разу, коли хлопець наближався до дівчини, йому не вистачало сміливості. Тор відчув укол жалю, коли думав про це. Там було так багато людей навколо. Якби вони залишились наодинці, він би точно набрався хоробрості. Але коли він побачить її наступного разу?

Ще до того, як Тор зміг закінчити свою думку, пролунав раптовий стук, і двері казарми з гуркотом відчинились, впускаючи світло.

“Підйом, зброєносці!” – пролунав крик.

У приміщення зайшло біля десятка членів Королівського Срібла. Вони стукали древками списів по дерев’яних стінах і гриміли кольчугами. Гуркіт був страшенний – всі хлопці навколо Тора схопились на ноги.

Головним у групі був зухвалого вигляду воїн, якого Тор бачив на арені минулого дня. Кремезний, лисий, зі шрамом на носі. Ріс казав, що воїна звати Колк.

Він похмуро подивився прямо на Тора, підняв палець догори і вказав на нього.

“Гей ти, хлопчино!” – прокричав він. – “Я сказав, підйом!”

Тор був збентежений. Адже він вже стояв.

“Але я вже встав, сер”, – відповів Тор.

Колк зробив декілька кроків в сторону Тора і вдарив його по обличчю. Тор обурився до глибини душі, всі погляди були спрямовані на нього.

“Більше ніколи не смій відповідати старшому по званню”, – проревів Колк.

Перед тим, як Тор зміг щось відповісти, чоловіки стали ходити по кімнаті, смикаючи за ноги і штовхаючи в бік тих хлопців, які занадто повільно вставали.

“Не хвилюйся”, – пролунав позаду обнадійливий голос.

Тор обернувся і побачив за спиною Ріса.

“Це не стосується особисто тебе. Просто такі їх методи. Основне їхнє завдання – зламати нас”.

“Але ж вони не змогли зробити це з тобою”, – сказав Тор.

“Звичайно, вони не будуть чіпати мене через мого батька. Але вони не будуть ввічливими. Вони просто хочуть, щоб ми були у формі, от і все. Вони вважають, що це зробить нас сильнішими. Раджу не звертати уваги на це”.

Всі хлопці вийшли з казарми. Тор і Ріс пішли за ними. Коли вони вийшли на вулицю, яскраве сонячне світло змусило Тора примружитись і підняти руки, щоб закрити очі. Раптом хвиля нудоти підкотила до горла хлопчини, він повернувся і, різко нагнувшись, виблював.

Тор чув, як інші хлопці сміялись над ним. Один зі стражників штовхнув хлопця, і той поспішив назад в шеренгу, витираючи рот. Йому ще ніколи не було так погано.

Поруч, посміхаючись, стояв Ріс.

“Шалена нічка, чи не так?” – запитав він Тора з широкою посмішкою на обличчі, штовхаючи хлопця в бік. – “Я ж казав, що тобі треба зупинитись після другого келиху”.

Тор знову відчув нудоту, а від світла, яке било йому в очі, хлопцеві ставало ще гірше. Це був спекотний день, він відчував, як краплі поту стікають під його кольчугою.

Хлопець намагався згадати попередження Ріса минулої ночі, але йому не вдалося це зробити.

“Я не пам’ятаю твоїх порад”, – заперечив Тор.

“Звичайно, тому що ти їх не чув”, – посміхнувся Ріс. – “І ці твої зворушливі спроби заговорити з моєю сестрою”, – додав він, – “це виглядало жалюгідно. Я ніколи в житті не бачив хлопців, які б так боялись дівчат”.

Тор почервонів, намагаючись згадати все це. Але це йому не вдалось Все було неначе в тумані.

“Я не хотів образити тебе”, – сказав Тор, – “Тебе і твою сестру”.

“Ти не образив мене. Якщо моя сестра вибере тебе, я буду тільки радий від цього”.

Вони пішли швидше, коли група хлопців опинилась на пагорбі. Здавалося, що сонце з кожним кроком пече все сильніше.

“Але я повинен попередити тебе: в Королівстві багато претендентів на руку моєї сестри. Тому шанси, що вона вибере тебе… я б сказав що вони невеликі”.

Вони йшли все швидше, через зелені пагорби Королівського Двору. Тор заспокоївся, адже побачив, що Ріс його прийняв. Це було дивно, але хлопець і досі відчував, що Ріс для нього рідніший за братів, яких він мав. Поки вони крокували, Тор помітив трьох своїх братів, які йшли неподалік. Один з них обернувся і зі злим виразом на обличчі подивився на Тора. Потім штовхнув іншого брата, той кинув тільки глузливий погляд. Обидва похитали головами і відвернулись. Вони б не знайшли ні одного хорошого слова для хлопця, але Тор і не очікував іншого.

“Легіон, вишикуватись в шеренгу! Негайно!”

Тор підняв очі і побачив, що декілька чоловік із Королівського Срібла шикують п’ятдесят чоловік, формуючи із них тісну колону з двох шеренг. Один з чоловіків підійшов до хлопця, який стояв поперед Тора, і вдарив його великою бамбуковою тростиною по спині. Хлопець голосно закричав і став ближче. Незабаром були сформовані дві рівні шеренги, які чітко рухались Королівським Двором.

“Коли ви йдете в бій, ви повинні йти як один!” – викрикнув Колк, підходячи по черзі з різних сторін. – “Це не двір вашої мамусі, ви йдете на війну!”

Тор йшов поруч з Рісом, пітніючи на сонці. Хлопець постійно питав себе – куди вони рухаються. Шлунок Тора все ще перевертало від елю і йому було цікаво – коли саме їм дадуть сніданок та воду. Хлопець досі проклинав себе за те, що пив вночі.

Піднімаючись і спускаючись вниз і вгору по пагорбах, пройшовши через арочні кам’яні ворота, вони нарешті досягли навколишніх полів. Пройшовши через інші арочні кам’яні ворота, вони потрапили на стадіон, який служив полігоном для Легіону.

Перед ними були різні цілі для метання спису, стрільби з лука і метання каміння. Також тут можна було побачити купи соломи для ударів мечами. Серце Тора забилось швидше, коли він побачив все це. Йому хотілось скоріше почати тренування, взяти до рук зброю.

Але коли Тор зробив лише один крок на полігон, хлопець відчув, що його вдарили в бік. Його і ще групу з шести хлопців, більшість з який були такого ж віку як і Тор, зігнали з головної шеренги. Тор помітив, що його відділили від Ріса і ведуть на іншу сторону поля.

“Ви думали, що сьогодні будете тренуватись?” – Глузливо запитав Колк, коли їх відділили від інших, ведучи подалі від мішеней. – “Сьогодні на вас чекають коні”.

Тор підняв очі і побачив куди вони прямують: на дальній стороні поля гарцювало декілька коней. Колк подивився на нього з недоброю посмішкою.

“У той час, коли інші будуть кидати списи і вчитись володіти мечем, ви будете вчитись доглядати за кіньми і прибирати гній за ними. Вітаємо у Легіоні”.

Серце Тора впало. Такого розвитку подій він передбачити не міг.

“Ти думав, що ти особливий, хлопче?” – запитав Колк, наблизившись до його обличчя. Хлопець відчув, що той намагався зламати