Читати книгу - "Покоління джинс. Втекти з СРСР"

— Як хочеш, брате, я тобі, як близька людина це кажу.

— Мені нічого не потрібно.

Паата підвівся і посміхнувся слідчому, який викликав охорону. Коли його виводили з кімнати, слідчий знову щось казав йому, однак Паата більше не слухав, думаючи про біль, що дошкуляв. Його турбував якийсь дивний біль після вчорашньої вечері, якщо можна було назвати вечерею те, чим їх годували. Та Паата думав про інше. Про те, звідки слідчий дізнався про його біль, якщо він нічого нікому не казав.

Повернувшись до камери, він вирішив дійсно попросити лікаря, який, звісно, не мав нічого знеболювального, а тим більше проти цього болю…

Коли Гега дізнався, що його знову вестимуть на допит, він так радісно готувався, що супроводжуючий був щиро здивований. А коридором ішов так швидко, що супроводжуючий кілька разів зробив зауваження, але Гега думав лише про ту стіну перед входом до кабінету слідчого, де бажав побачити відповідь Тіни, і, коли йому наказали стати біля тієї стіни, серце забилося так, неначе на тому першому побаченні.

Біля написаних ним кількома днями раніше двох англійських слів маленькими, але помітними літерами початок саме тієї строфи з «Витязя у тигровій шкурі», яку колись йому прочитала Тіна — «Я сиджу в гірській фортеці».

І Гега там само у відповідь швидко написав продовження — «не сягти до мене й оку».

Та вони були в’язнями не якоїсь високої в’язниці, а кадебе, однак для Геги зараз це було неважливо. І зараз, і потім, вже на якому за рахунком допиті, він не слухав, точніше — не міг слухати вже якого за рахунком слідчого, тепер старого, думаючи про ту ніч, коли під час перебування на морі, з полички в домі, де вони зупинилися, Тіна взяла «Витязя у тигровій шкурі».

Вони лежали дуже близько до вікна, з якого було видно море, і тієї ночі місяць був таким великим і світлим, що не було потреби вмикати лампу для читання книжки.

І це було ідеєю Тіни:

— Я погортаю «Витязя» із заплющеними очима і прочитаю тобі той уривок, на який натраплю. Потім ти закрий очі, вкажи пальцем і почитай.

І у кабінеті слідчого Гега точно згадав, що тоді Тіна з першої спроби натрапила саме на ту строфу: «Я сиджу в гірській фортеці — не сягти до мене й оку».

А слідчий ніяк не міг зрозуміти причину, з якої таке вдоволене обличчя може бути у в’язня, на якого чекав найтяжчий вирок — смерть. Слідчий не знав і того, що для Геги це був найщасливіший день його життя — він впевнився, що Тіна була жива, що у неї все добре і — найголовніше — що вона не сама. Їх було двоє: Тіна і ще не народжений малюк, який жив разом із нею у тюрмі КДБ. Гега не знав, у якій саме камері живуть його дружина та ще не народжена дитина, але для нього найважливішим було те, що вони живі. І у кабінеті слідчого він думав лише про найшвидший кінець цього допиту і можливість написати ще два слова на тій стіні, перед якою його поставлять: «наша дитина», або ж «привіт маленькому», чи «будь обережна з дитиною»…

Гега думав і про те, як Тіна пестить іще не народжену дитину, як торкається найкрасивішими пальцями свого живота, де вже жила нова людина…

Слідчий же вирішив, що через такий гарний настрій в’язня, який був того дня, про кращий момент, аби сказати головне, годі й мріяти. Насправді той слідчий, мабуть, взагалі не мав про що мріяти, та він мав завдання, яке потрібно було виконати, і тому він прямо сказав:

— Під час суду ви повинні засвідчити, що захопленням літака керував той чернець.

— Чому?

— Тому що саме він організатор викрадення.

— Я вже казав слідству, що це абсурд, не може людина бути керівником того, противником чого була і є.

— Слідство і так все знає, і його причетність до організації вже підтверджено дуже міцними фактами і аргументами. До того ж, той чернець каже, що всім керував.

— Тоді чого вам від мене треба?

— Для суду є обов’язковим, щоби ще хтось із вас це підтвердив.

— Чому я? Я його взагалі не знав.

— Для нас це не має значення. Головне, щоб хтось із вас підтвердив, що організатором був саме чернець, і зробити це найлегше вам.

— Чому мені?

— Тому що ваша дружина вагітна, а за радянським законодавством ув’язнення вагітних заборонено.

— Ніколи не дотримувались законів, а зараз згадали?

— Ми завжди дотримувались законів, робимо це і зараз.

— Значить, мою дружину ви звільните?

— Ми терористів не звільняємо!

— Я не розумію, що ви хочете сказати?

— Здається, я чітко пояснив, та ви і так повинні розуміти, що доля вашої майбутньої дитини залежатиме саме від ваших свідчень під час суду…

— Що буде, якщо я не скажу того, що ви хочете?

— Нічого, синку, кажи що хочеш, я ж тобі по-батьківському порадив, щоб ти підтвердив організацію теракту ченцем і…

– І що ж буде, якщо не підтверджу?

— Я ж сказав — нічого не станеться. Керування тим ченцем вашої бандитської групи і так буде доведено, але твоє зізнання було б для нас додатковою допомогою.

— А якщо не допоможу?

— Тоді й ми не допоможемо тобі, а те, що вагітній жінці у в’язниці необхідне особливе піклування, думаю, ви й так розумієте.

— Це так, але з ними ж усе добре?

— Взагалі нормально, але ж ви знаєте які у в’язниці умови. Кожну хвилину може статись таке, що…

— Що моя дружина може втратити дитину?

— Я цього не казав, але ви маєте знати, що