Читати книгу - "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ваш примірник реферату зберігся?
– Так. В мене всі до одного реферати збережені. Це ж історія, – Бусурманко помітив, що Sаня нервово смикає ланцюжок кулона. – Оксаночко, якщо вам потрібно до туалету, то він он там, – фантаст показав у глиб саду. – Там світло є, вимикач справа від двері.
– Дякую, – дівчина випурхнула з альтанки.
– У вас дуже екзальтована помічниця, – зауважив Бусурманко. – А щодо Ципорина, то він не спеціаліст з історії флоту. Він більше по історії Поділля і Білорусії спеціалізується. Докторську написав по Паскевичу [20]. Тому цей його реферат – не більше, ніж забавка старого професора, гра на публіку.
– А як вам здалась ота солодка парочка – граф Ондор та його юна подружка?
– Кумедно виглядали, – кивнув фантаст. – Старий ледь шкандибає, а біля нього така юна феміна. Це ж Пелагея підсунула її графу, щоби мотивувати на відвідини салону. Вона страшенно любить, щоби серед гостей були титуловані особи. Коли до Києва прилітав Майкл Кентський [21], вона ледь зі шкіри не вилізла, щоби затягнути його на засідання.
– Вдалось?
– Звісно, що ні. Віндзорами маніпулювати важко.
– А граф, значить, повівся.
– Ви ту юну німфу бачили?
– Ні.
– Я вам так скажу: на таку й труп повівся б, не те що старець. Іграшка богів. Фонтануюча сексуальність.
– А Пелагея звідки її знала?
– Знає, – сіра тінь промайнула між гострими вилицями.
– Перепрошую. Звідки її знає?
– Пелагея, серед іншого, є власницею модельної агенції і співвласницею глянцевих видань. До речі, на салон іноді приходили її дівчата. Як додатковий бонус для заможних чоловіків.
– Власниця модельного бізнесу?
– Прибуткового модельного бізнесу.
– І Кімі працювала…
– …в її агенції. Не просто працювала, а була там зіркою. Пелагея планувала зробити її обличчям одного зі світових брендів. Вона все мені казала: «У цієї дівчинки унікальна харизма. Такі, як вона, один раз на сто років народжуються».
– Навіть так? – Ярковський подумки поставив три знаки оклику напроти імені Кімі.
– Так, – Бусурманко підняв бокал. – За Оксаночку, за вашу чарівну помічницю!
– Може, ми її дочекаємось, а тоді…
– Навіщо? – посміхнувся фантаст. – Загордиться, робитиме вам збитки.
Вони випили.
– Відчуваєте? – запитав господар.
– …?
– Тепло піднімається від попереку до плечей.
– Так… – Ярковський напружив спину. – Щось таке є.
– А от і наша красуня повернулась! – Бусурманко прижмурився назустріч Sані. – Не змокли?
– Я люблю дощ.
– Дощ! – фантаст звів вказівний догори. – Він несе занепад і розклад. Демонічна природа дощу захована у його назвах. «Сліпий» дощ називали курячим і заячим. Ці тварини в давні часи входили до зв’язківців потойбіччя. Зайцеві нечистий допомагав безугавно розплоджуватись, курка грабалась на цвинтарях і зналася із тамтешніми варґами. Ці фатальні істоти допомагають дощам стверджувати хаос. А ще дощі залежать від битв двох прадавніх зміїв, які у небесних лісах ніяк не можуть вгамувати свою лють. Зміїв волхви заспокоювали жертвами. Наприклад, борщем, круто звареним з людського м’яса. Казан змієвого борщу волхви виливали у Чорне озеро. В його воду також сіяли мак-видюк і кидали розбиті горщики. Вода, аби ви знали, ідеальний розчинник. Вода зберігає пам’ять про все те, що вона колись розчинила. Та сама вода, у якій хлюпались бронтозаври і раптори, тепер капає на наші голови. Кажуть, що зміни клімату є предтечами епохи Великих Дощів. Мільярди тонн води впадуть на Європу, змиваючи міста і країни. Землеробство припиниться. Вологі тумани вкриють ліса і гори. Болота підповзуть до водорозділів й поховають у своїх надрах залишки гнилих лісів. Туберкульозні і малярійні нащадки теперішніх народів вмиратимуть серед отруйних випарів. Зими відступлять на північ й дощі падатимуть вічно. З неозорих мочарів до неба злітатимуть зграї велетенських комарів. Через сотні тисяч років ми також випадатимемо з дощами на голови істот, які прийдуть на зміну людям і свійським тваринам. Дощі – свідки і носії безсмертя.
Причмелені «ізабеллою», Ярковський і Sаня не перериваючи слухали монолог господаря, що монотонно лився під дзюркотіння дощових струй. Ярковському раптом захотілось спати. Він подумав, що Бусурманко своїм вином й цим монотонним казанням сам підсаджує їх на ритм.
«Зараз, – подумав син нумізмата, – він почне нас розпитувати і ми йому все-все розповімо».
І він спробував зруйнувати магію дощу прямим як рельс запитанням:
– А чому ви не любите Анатолія Сахневича?
– Чому я не люблю Лепрекона? – Бусурманко обережно загнув й зачепив за панель виноградний пагін. – Тому що він Лепрекон. Товстенький гномик з жадібними оченятами, який думає лише про свої гроші, про свої прибутки. Проте успішно прикидається меценатом. І тільки заради членства в елітних клубах, куди не потрапити без іміджу благодійника. Принаймні, таким, як він, не потрапити.
– Вам шкода?
– Що? – не зрозумів Бусурманко.
– Вам не все одно, вважають його меценатом чи ні?
– Ви спитали, я відповів.
– Але ж Пшеладовська… – втрутилась Sаня.
– …вийшла заміж за його гроші. Він думав, що інвестує в розкручений оперний бренд, а насправді інвестував у ходячу проблему, – фантаст широко посміхнувся, долив до бокалів:
– Так вип’ємо за лепреконів!
– За меценатів, – підняв бокал Ярковський.
– Як побажаєте, не суттєво, – знизав плечами господар й довгим ковтком опорожнив бокал.
– А чому ви назвали Пшеладовську ходячою проблемою? – не вгавала Sаня.
– Тому що вона така. Заздрісна, марнотратна, скандальна, усюдисуща. Згусток химерних бажань і злоби. Демон, замкнений у старіючій плоті. Але енергії в неї й досі як на маленьку електростанцію.
– Вона вам не байдужа?
У Бусурманко сіпнулось віко. Вперті зморшки над його переніссям перебудувались в ґратчасту структуру.
– Я знав її в кращі часи, Оксано. В її кращі часи, в мої кращі часи. Але від тих часів залишились тільки спогади й… мідний присмак божевільного вітру.
– Як поетично! – аж підстрибнула Sаня. – Федір Андрійович, ви романтик. А як Пшеладовська відносилась до Варвари?
– До Варвари? – перепитав Бусурманко. – Я б сказав, що добре відносилась. Навіть ходили чутки, що Юлія хоче видати за неї свого сина.
– Того, що від адмірала? – уточнив Ярковський.
– Так,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…», після закриття браузера.