Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

Борис Друбецький, який зміг за короткий час увійти у довіру князя так, що його навіть запросили на цей обід, намагався привернути її увагу і навіть натякав на якісь почуття. На це звернув увагу П'єр, теж присутній на обіді. Після обіду П'єр був у гарному гуморі і з посмішкою розповідав, що Борис там, де багаті наречені, але тепер не знає, кого ж йому "атакувати" — Жюлі Карагіну чи княжну Мар'ю. З тією ж посмішкою П'єр запитав, чи пішла б княжна за Бориса. Княжна слухала П'єра неуважно, бо думала про ранкову розмову з батьком. їй треба було з кимось поділитися горем, вона навіть думала, що П'єр зрозумів би її. Тому вона й сказала, що бувають такі хвилини, коли вона ладна вийти за будь-кого, і заплакала. Веселість П'єра миттю щезла, він просив "довірити йому її горе", але княжна опанувала себе і більше нічого не розповідала. Аби змінити тему княжна заговорила про Ростових, приїзду яких вона чекала і побоювалася. Запитала, якої думки П'єр про Наташу. П'єр відчув, що у цьому запитанні прихована недоброзичливість княжни до майбутньої невістки, і вона чекає від нього осуду вибору князя Андрія, але сказав "те, що він скоріш відчував, ніж думав" — Наташа чарівна, її неможливо аналізувати. Мар'я зітхнула, потім сказала, що дуже хотіла б полюбити Наташу і спробувати привчити до неї старого князя.

Борис Друбецький дійсно приїхав у Москву у пошуках багатої нареченої. "...Борис знаходився у нерішучості між двома найбагатшими нареченими — Жюлі і княжною Мар'єю. Хоча княжна Мар'я, незважаючи на всю її невродливість, і здавалася йому привабливішою Жюлі, йому чомусь незручно було залицятися до Болконської". Борис щодня їздив до Жюлі, але ніяк не міг примусити себе освідчитися, бо відчував до неї відразу, хоча і вдавав "меланхолічного закоханого". Напевне, Жюлі ще довго б чекала шлюбної пропозиції від Бориса, якби не приїхав князь Анатоль Курагін, теж шукач приданого. З його приїздом Жюлі перестала подобатися меланхолія, і вона кинулася до розваг, які так любив Анатоль. Термін відпустки Бориса закінчувався і йому стало шкода, що він марно витратив час на Жюлі, не зважившись на цей шлюб. Тоді він примусив себе приїхати до неї говорити про кохання і майбутнє щастя, якщо вона стане його дружиною. Жюлі знала, що за свої гроші вона може розраховувати хоча б на такі розмови. Жюлі дає згоду вийти за Бориса, а він думає, що можна буде якось зробити так, аби бачити дружину не дуже часто.

У січні граф Ростов з Наташею і Сонею приїхав у Москву. Графиня все ще хворіла, але чекати її одужання часу не було: з дня на день мав приїхати князь Андрій й треба було готувати придане. Дім Ростових не приготували до їх приїзду, тому граф прийняв запрошення Марії Дмитрівни Ахросімової, хрещеної матері Наташі, зупинитися у неї. Марія Дмитрівна зустріла їх радо і гостинно, взялася допомагати готувати придане. На другий день по приїзді вона покликала Наташу до себе для розмови. Вона відверто сказала, що старий князь Болконський не бажає цього шлюбу, але Наташа повинна докласти зусиль, аби сподобатися старому і княжні. Наташа промовчала, їй було неприємно, що Марія Дмитрівна втручається у її з Андрієм кохання. Наступного дня граф Ростов з Наташею поїхали до князя Болконського. Графу було страшно й невесело, Наташа навпаки була впевнена, що все буде добре, що її не можна не любити, а вона сама вже готова була прийняти серцем Болконських тільки за те, що він — батько Андрія, вона — сестра. Наташа помітила, що у княжому дому був переполох, коли вони приїхали, навіть лакеї і покоївки метушилися і шепотілися. Нарешті старий сердитий лакей сказав, що князь прийняти не може, а княжна просять до себе. Княжна Мар'я була налякана, очікуючи якоїсь вихватки від старого князя, тому поводилася вимушено. Коли доповіли про Ростових, старий князь крикнув через двері княжні, що не прийме гостей, що вони йому не потрібні. Княжна зустріла Наташу і її батька з упередженим почуттям: Ростова здалася їй "занадто ошатною, легковажною і марнолюбною". Наташа ображена таким прийомом. Граф Ростов, пригадавши свою давню сутичку із старим Болконським у справах ополчення, посидів трохи і залишив Наташу і Мар'ю "хвилин на п'ятнадцять", втік від страху перед князем, пославшись на невідкладні справи. Мадемуазель Бур'єн, незважаючи на виразні погляди княжни, з кімнати не вийшла і говорила про московські розваги. Наташа почувалася приниженою, княжна їй не сподобалася, здалася негарною і нещирою. Важка для всіх і силувана розмова тривала вже хвилин п'ять, коли несподівано увійшов старий князь у халаті і ковпаку. Він фальшиво розшаркався перед Наташею, просив вибачити за свій зовнішній вигляд, бо "не знав, що ви таку честь нам виказали своїм відвідуванням". Ні княжна, ні Наташа не знали, що робити. Коли князь пішов, мадемуазель Бур'єн почала говорити про хворобу князя, а Наташа і Мар'я мовчки дивилися одна на одну, і "чим більше вони дивилися... тим недоброзичливіше вони думали одна про одну". Наташа так зраділа поверненню графа, що це виглядало відверто неввічливо. Вона у ту мить майже ненавиділа княжну, яка за півгодини розмови жодного разу не згадала князя Андрія. Вона не знала, що княжну мучило те саме: Мар'я не могла у присутності мадемуазель Бур'єн говорити про майбутній шлюб брата. Того дня Наташу довго чекали до обіднього столу, а вона плакала як дитина у своїй кімнаті. Соня її втішала. Марія Дмитрівна, яка вже знала, як князь прийняв Ростових, робила вигляд, що нічого не трапилося, шуткувала з графом і іншими гостями.

Того ж вечора Ростови поїхали у оперу, у такий спосіб Марія Дмитрівна хотіла розрадити Наташу. Та не мала бажання їхати, але відмовитись не змогла. Коли вже одягнута Наташа подивилася на себе у велике дзеркало, їй стало сумно. Так хотілося, щоб князь Андрій був поруч, хотілося пригорнутися до нього, говорити з ним, "хотілося чути від нього слова кохання, якими було повне її серце". В театрі Ростови бачать знайомих — Бориса з Жюлі, Долохова, що став "центром тяжіння блискучої молоді Москви". Про нього ходять легенди, що він був на Кавказі, потім втік і у якогось можновладного князя в Персії був міністром, там убив брата шаха тощо. "Ну з розуму всі й сходять московські панночки",— характеризує Долохова і Анатоля Курагіна знайомий Ростових.