read-books.club » Фантастика » Долина Чотирьох Хрестів 📚 - Українською

Читати книгу - "Долина Чотирьох Хрестів"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Долина Чотирьох Хрестів" автора Ігор Михайлович Забєлін. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 24 25 26 ... 29
Перейти на сторінку:
допомогти археологам?» Нам здавалося, що Дягілєв даремно запросив нас сюди, даремно сподівався на нашу допомогу, і ми почували себе дуже ніяково.

Дягілєв підбіг до мене й міцно стис мою руку.

— Ось, — торжествував він, — тепер ніхто не посміє заперечувати існування «земляних людей».

— На вашу долю випало найвище щастя — передбачити наукове відкриття, — поздоровив я Дягілєва. — Тепер ви дізналися, чому коссів називали «земляними людьми», чому вважали їх за гігантів — цим вони зобов’язані триметровим ідолам…

— Так, але я ще не все знаю, — перебив мене Дягілєв. — Невідомо звідки прийшли косси і куди пішли. Припускаю, що вони рухалися з півдня на північ, поки шлях їм не перетнув Льодовитий океан. Та що змушувало їх переселятися в суворі, непридатні для життя місця? Боротьба з іншими племенами?.. З якими? І чому ці люди, які вміли вирубувати підземні храми в мерзлій породі і триметрових ідолів, весь час відступали?.. Я не знаю, яка доля спіткала коссів: перебили їх предки чукчів і юкагирів чи вони втекли ще далі на північ і загинули серед криги?.. Не маю найменшого уявлення про зовнішній вигляд коссів, про їхній побут…

— Не все зразу, — мовив я. — Ви на правильному шляху і колись розкриєте таємницю коссів до кінця…

— А хроноскоп?.. Хіба він не зробить цього зараз же?

Я хотів пояснити археологу, що на хроноскоп мало надії, але раптом побачив Берьозкіна, який біг до вертольота, відмахуючись кам’яною сокирою від собак.

— Одну хвилинку, зараз я дізнаюся, в чому справа, — сказав я Дягілєву, хоча вже зрозумів, що мій товариш вирішив рискнути і піддати сокиру хроноскопії.

Коли я вліз у вертоліт, Берьозкін уже чаклував біля хроноскопа, щось бурмочучи собі під ніс.

— Зачини двері, — попросив він. — І нікого не впускай.

Екран засвітився не одразу, та коли він все-таки засвітився, ми побачили на ньому невисоку кволу людину, яка постукувала сокирою по безформній бурій масі…

З дозволу Берьозкіна, я запросив Дягілєва, і ми повторили завдання.

— Поки що вдалося побачити тільки це, — сказав я. — Нема підхожих об’єктів для хроноскопії.

Дягілєв не звернув уваги на мої слова.

— Вирубують ідола, — визначив він. — Дуже цікаво. Значить, посередині підземелля вони залишали стовп, а потім обтісували його…

Берьозкін вимкнув хроноскоп.

— Навіщо? — здивувався Дягілєв.

— І без хроноскопа про це можна здогадатися, — сухо відрізав Берьозкін. — Так, залишали стовп і вирубували ідола.

Берьозкін пішов, а згодом повернувся з пілотом. Вертоліт знявся в повітря і опустився біля входу в підземний храм.

— Піддамо хроноскопії плити, якими був закритий вхід, — сказав Берьозкін.

Цього разу до хроноскопа допустили всіх археологів. Екран ожив негайно. Ми побачили низькорослих, одягнутих у хутряний одяг людей. Вони дружно постукували сокирами по нерівній плиті, стісуючи опуклості; люди вирівнювали тільки один бік, а коли вирівняли, облили водою і перекинули на щось невидиме на екрані.

— Приморозили, — пояснив Дягілєв. — Приморозили до скелі. Он як вони закривали отвір.

— Отже, вони працювали взимку, — промовив хтось із археологів.

— Звичайно! — зразу ж відгукнувся Дягілєв. — Інакше б їхні ідоли розтанули.

— Каторжна праця! — сказав той самий археолог. — В полярну ніч, у такий мороз — вирубувати підземелля і ідола в ньому. Скільки ж сил на це витрачалося!

— І безглузда праця, — додав я. — Ніякої користі коссам вона не давала.

— І все-таки вони робили це, — заперечив Дягілєв. — Значить, щось примушувало їх…

— Ритуальний обряд, — сказав другий археолог. — Традиція.

— Шкідлива традиція, дурна, — я хотів вжити сильніший вираз, але вчасно помітив, як Дягілєв зморщився.

— Не можна так утилітарно підходити до стародавньої культури. Згадайте хоча б жителів острова Пасхи, які витісували велетенських кам’яних ідолів…

— І які теж весь час відступали під натиском інших племен…

Нашу полеміку припинив Берьозкін.

— Чи не можна відшукати плиту, що одвалилася першою? — запитав він.

Ця плита лежала окремо, і археологи одразу ж притягли її. Проте й цього разу хроноскопія не дала нічого нового; як і раніше, маленькі чоловічки на екрані постукували по плиті невеличкими сокирами, а потім облили її водою.

— Ти думав, вона обтесана не так дбайливо? — запитав я Берьозкіна. — Справа не в цьому. Вона одвалилася, бо знижується кордон вічної мерзлоти — в Арктиці стає тепер тепліше. Я певен, що незабаром знайдуть нові храми коссів…

— Дай боже! — зітхнув Дягілєв. — А чи не зможе ця сама вічна мерзлота допомогти встановити, коли тут працювали косси?.. На Алтаї є поховання скіфів у вічномерзлому ґрунті…

— Боюсь, мерзлота вам нічим не допоможе, — відповів я. — По-перше, цілком очевидно, що косси будували свої храми у вічномерзлих грунтах. По-друге, про походження вічної мерзлоти дискутують до цього часу. Одні вчені вважають, що це — спадщина льодовикової епохи,

1 ... 24 25 26 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Чотирьох Хрестів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долина Чотирьох Хрестів"