Читати книгу - "Спляча красуня"

*

Майору Ступаку довелося зібрати всю свою волю в кулак, щоб стримати гнів.

-- Гаразд, -- повторив він. – Зрозумів. У цій справі ми не виступаємо, як сторона і підлаштовуємося до бажань Святого Миколи.

-- Зрозумій Грубий, -- зітхнув голос у слухавці. Його знали там надто добре, щоб з самого тону не відчути, що він думає. – У нас домовленості з лікарнею і ми повинні їх дотримуватися…

-- Мені забракло кілька хвилин! Та навіть зараз я можу знищити їх за п'ятнадцять секунд.

-- Старий, якщо ти зробиш це так, щоб їм не вдалося висадити в повітря фургон, то чудово. Але якщо вони його висадять, то в лікарні будуть до нас поважні претензії, а розплачуватися доведеться тобі.

З цим було важко не погодитися. За своїх людей він міг помститися будь-коли, а в лікарні, як здається, під загрозою поважні гроші, й не варто їм заважати.

Від Чорного Віражу вони мчали на повній швидкості, пострілами в повітря зганяючи з дороги машини. В ту мить, коли виявилося, що чесняки на пагорбі не відповідають на сигнал і коли Павлік дістав з комп’ютера супутникову фотографію розложеної на могилі гармати, все стало зрозумілим.

Але було надто пізно. Найбільший поспіх вже не міг змінити ситуацію. Перш, ніж БТРи встигли відкрити вогонь, Кольцов пригрозив, що висадить дівчинку в повітря.

-- Чорт, -- пробурмотів Ступак і обірвавши зв'язок, висвітив на забралі шолома план ситуації. Два БТРи він розмістив на протилежних кінцях конвою, так щоб снаряди їхніх гармат якомога швидше досягли всі цілі. З кожної машини висадив по одному підрозділу десантників. Вони вже зайняли призначені позиції біля підніжжя пагорба так, що паркінг виявився оточеним чотирма, розміщеними квадратом, вогневими точками, на відстані кілометра одна від одної. Всі цілі вже кілька хвилин, як були відстежені комп’ютером, ідентифіковані, поділені й введені в програму. На забралах десантників і на екранах стрільців БТРів з’являлися поправки, які вносилися в реальному часі, як тільки котрийсь з краснодонців рухався хоча б на крок. Зрештою, це було неважко. Вони зовсім не крилися, впевнені, що тепер, коли в них заручники, ніхто їм нічого не зробить.

Майора Ступака не залишало враження, що дула гармат, вогнеметів і великокаліберних кулеметів аж дрижать від нетерплячки, щоб засипати кацапів вогнем і свинцем. Це була б стрільба, як на навчаннях, ефектний залп – дві секунди й по справі.

-- Слухайте хлопці, -- сказав майор, включившись на загальну частоту. – Руські боягузи бавляться з нами в кішки-мишки. Ну й нехай. Ми почекаємо. Побачимо, в кого міцніші нерви, в нас чи в цієї банди. У відповідний момент, ми знімемо їх одним залпом. Не втрачайте пильності.

Він вслухався, як наступні підрозділи підтверджували наказ.

-- Накажи вантажівкам бути наготові, -- кинув майор Павліку. – Після нашого залпу, нехай відразу заїдуть на повній швидкості на паркінг і зачистять територію. І нехай вважають на заручників, -- додав він після коротких роздумів.

*

-- Як вони можуть! – Жаклін стояла біля нього на колінах, стискаючи дрібні руки в кулаки. Малі, безсильні кулачки дівчинки, світ якої раптово перетворився у пекло. В кутиках її очей сяяли сльози. – Негідники! Як вони можуть!

В нього досі крутилася голова.

Коли його кинули, напівпритомного після отриманого удару, серед лежачих, Жаклін зірвалася на ноги. Він намагався дати їй знак, не робити цього – вона не зрозуміла, а може не хотіла розуміти. На щастя, їм явно суворо наказали не стріляти в знімальну групу. Потужний головоріз, який підскочив до Жаклін, тільки шарпав її та вимахував у неї над головою автоматом. Тоді з’явився інший, спокійніший і стримав товариша. Зрештою, вони дозволили їй наблизитися до Перхата і сісти біля нього.

-- Ти, хаза, -- повторив кілька разів той другий. – Нє вставай. Нє льзя. Поняла?

“Хаза” на ідиш означає ліфчик. З якихось причин, мусульмани називали так всіх білих жінок, а від них це слово перейшло в жаргон Дороги.

-- Чого вони хочуть? Адже в нас немає грошей!

Він мовчав. Серед зігнаних в одне місце, утримуваних під вартою в’язнів, він зауважив тільки кількох своїх людей. Боже, це була звичайна різня. Вони навіть не встигли повилізати з машин, ба, навіть подумати, що відбувається.

Пульсуючий біль в голові й приголомшення не проходили.

Ще кілька разів пролунали серії пострілів. Це нападники з зовнішнього кола відлякували роззяв, які надто наблизилися. Тоді Кольцов завів на паркінгу свої порядки. Спочатку вартові наказали зголоситися режисеру трансляції. Коли Клод встав і отримав від жилавого бугая, який був у Кольцова за перекладача, відповідні інструкції, його відвели перед камеру.

Потім з-поміж лежачих почали відбирати операторів і обслугу пересувної телестудії.

Перхат дивився з глухою люттю, як нахабний кацап базікає до камери про свою готовність до переговорів. Але здавалося, що Жаклін, коли він переклав його слова, трохи заспокоїлася. Тому він промовчав.

Розлютилася вона тільки під час другого виступу Кольцова, коли той зажадав грошей і визначив півгодинний термін, щоб їх перевели.

-- Вони що, з глузду з’їхали? – вона не змогла стриматися і шарпнула Перхата за куртку, не усвідомлюючи, що таким чином спричиняє біль його запамороченій голові. – Звідки, цей дурень думає, ми візьмемо такі гроші?!

-- Боюся, вони знають, що роблять, -- обізвався Перхат нарешті.

-- Хто їм стільки заплатить?! Це абсурд! Адже це звичайна, бідна дитина, а не дочка мільярдера… Адже…

Вона повторювала це знову і знову, аж поки він не витримав і не сказав, від кого вони сподіваються отримати гроші.

Вже за якусь мить він пошкодував, що зробив це. Вона виглядала так, немов він дав їй