Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

Трамп вочевидь усвідомлював, що загрожує республіканській коаліції. В інтерв’ю Bloomberg News він сказав: «За п’ять-десять років від сьогодні буде інша партія. Матимете партію робітників. Партію людей, які 18 років не бачили реального зростання зарплати, партію розгніваних людей»[199]. Чи це справді станеться? Чи відвернеться партія, яка щонайменше з 1896 року представляла корпоративну Америку й Америку малого бізнесу, від своїх багаторічних виборців? Безпосередній вплив Трампа може обмежитися тим, у який спосіб він вів свою національну виборчу кампанію. Подібно до бізнесмена, який успішно вивів новий продукт і відмовляється визнати, що його ринок змінився, Трамп після червня продовжував вдаватися до імпровізованих нападів на суперників та пресу і виявляв легковажну нестриманість, що допомогла йому здобути статус кандидата в президенти від Республіканської партії. Це може призвести до поразки, що тимчасово кине тінь на суть його популізму. У довгостроковій перспективі вплив Трампа може закінчитися тим, що він, як і Лонг, Воллеста Перо, стане одноосібним харизматичним носієм власного популізму. Але він породить іще одну тріщину у твердині неолібералізму.

Сандерс, як і Трамп, виховувався в одному з віддалених боро Нью-Йорка, але на цьому схожість між ними закінчується. Сандерс виріс у Брукліні серед бідноти. Його батько, єврей — емігрант із Польщі, продавав фарби, мати була дочкою емігрантів. Він ходив до тієї самої середньої школи, що й Рут Бейдер Ґінзбург[200] та Чак Шумер[201], рік навчався в Бруклінському коледжі, перш ніж перевестися до Університету Чикаго, який успішно закінчив 1964 року. Шість місяців він жив у кібуці в Ізраїлі, повернувся до Нью-Йорка, де працював на випадкових роботах, а 1968 року разом із першою дружиною переїхав до Вермонту в межах руху «нових лівих», який пропагував переїзд із міст на проживання до села.

Бруклін, де виріс Сандерс, був осередком лівих політиків і культури, і Сандерс, приїхавши до Чикаго, приєднався до Соціалістичної ліги молоді (Young People’s Socialist League), молодіжного крила Соціалістичної партії Нормана Томаса, та до Конгресу расової рівності (Congress of Racial Equality, CORE), який на той час був надзвичайно активним об’єднанням із захисту громадянських прав. Він читав Маркса та історію американського соціалізму, його арештовували під час протестів на захист громадянських прав, однак він ніколи не звертався до фанатичного насильства, як це зробили наприкінці 1960-х років лідери організації «Студенти за демократичне суспільство» (Students for a Democratic Society, SDS)[202]. Натомість Сандерс поєднував прихильність до соціалізму Юджина Дебса[203] із різноманітними контркультурними захопленнями, зокрема з вільним коханням, райхіанською терапією[204], екологією, домашніми пологами та домашнім навчанням.

Заробляючи на життя некваліфікованою працею та виховуючи малу дитину, у 1970-х Сандерс двічі балотувався до Сенату та двічі — на пост губернатора від Союзу свободи (Liberty Union), лівої третьої партії у Вермонті. Він набирав не більше ніж 6 % голосів, тож, розчарувавшись, вийшов із Союзу свободи 1977 року. Чотири роки потому він балотувався на пост мера Берлінгтона і, на подив спільників міста, із перевагою в 10 голосів переміг чинного мера-демократа. Сандерс був успішним мером. Він тричі переобирався і допоміг перетворити 45-тисячне містечко на одне з найбільш придатних до життя міст Нової Англії. 1990 року він посів одне з місць від Вермонту в Палаті представників, а 2006 року, коли республіканець Джим Джеффордс пішов у відставку, посів місце в Сенаті.

У своїх кампаніях під егідою Союзу свободи Сандерс відстоював соціалістичні позиції. У щоденнику, який він вів під час кампанії до Сенату 1972 року, Сандерс так писав про одну із зустрічей: «Я навіть згадав жахливе слово „соціалізм“ — а ніхто з аудиторії не знепритомнів»[205]. Будь-кому із зацікавлених він порекомендував би есей Альберта Ейнштейна «Чому соціалізм»[206]. У цьому есеї Ейнштейн писав, що єдиний спосіб позбутися «пороків» соціалізму — «встановити соціалістичну економіку... У такій економіці засоби виробництва належать самому суспільству і використовуються планово». Будучи мером, Сандерс хвилювався, що не може запровадити соціалізм у Вермонті. «Якщо ви спитаєте мене, чи слід націоналізувати банки, я відповім: так, — сказав Сандерс виданню Baltimore Sun. — Але в мене немає влади, щоб націоналізувати банки в Берлінгтоні»[207].

Після обрання до Конгресу соціалістичні погляди Сандерса пом’якшилися і дедалі більше нагадували соціал-демократичні. «Соціалізм для мене не означає державної власності на все будь-якою ціною, — сказав він Associated Press у листопаді 1990 року. — Він означає створення держави та світу, у яких усі люди мають пристойний рівень життя». У виданій 1997 році автобіографії «Аутсайдеру Палаті представників» (Outsider in the House) Сандерс написав: «Білл Клінтон — поміркований демократ. Я — демократичний соціаліст»[208]. Але в цій книжці він найчастіше називає себе «прогресистом». На той час, коли його вибрали до Сенату, він недвозначно прирівнював соціалізм до скандинавської соціал-демократії. «Я демократичний соціаліст, — розповідав він Washington Post — У Норвегії батькам дають оплачуваний