Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

У Києві підраховують убитих, поранених і зниклих. Серед зниклих — Степан Хмара, дисидент, який відсидів багато років у ГУЛАГу за антирадянську діяльність. Він вийшов, щоб іти на Майдан, і пропав. Ніч війни перетворила центр на руїни. Досі димить і догоряє Будинок профспілок. Там обвалилося перекриття між 5-м і 4-м поверхами, там, за словами депутата Соболєва, перебувало більше сотні тяжкопоранених і начебто 40—50 із них загинуло, згоріло. Новини заповнені «фейками» про те, що Анатолій Гриценко закликає майданівців до капітуляції, про те, що Захарченко подав заяву про відставку, про те, що ЄС завтра оголосить санкції проти влади. Одна новина, — не знаю, чи правдива, повідомила, що вночі таки говорили Путін і Янукович, і потім Путін сказав, що ні порад Януковичу, ні грошей не дасть.

А почалася ця «кривава лазня» з мирного походу до парламенту, щоб змусити парламентську більшість поставити на голосування конституційний акт, який Рибак навіть відмовився реєструвати. Потім почалося штовхання, яке переросло в рукопашну, і дуже скоро до Будинку офіцерів занесли перших трьох убитих майданівців. «Беркут», пішовши в контратаку, зніс барикади на Грушевського, відвоював Український дім і Жовтневий палац. Одночасно «беркутівці» почали тиснути з Інститутської, змушуючи майданівців відступати вниз. Відступаючи, протестувальники зійшлися на Майдані — їх було тисяч вісім. Вони почали палити все, що горить, аби створити вогняну стіну. Всю ніч ішли бої та стрілянина. Хто стріляв по «беркутівцях» — незрозуміло. Вони кажуть, що п’ятеро з них були вбиті снайперами в голову і в шию. Хто стріляв по майданівцях, якщо МВС заявляє, що «Беркут» не користувався вогнепальною зброєю?! Те, що МВС бреше, це одне, але інше мені здається правдою — те, що паралельно з «Беркутом» існує якась група в цивільному, яка і стріляє зі снайперських гвинтівок і зі звичайних пістолетів і автоматів. Близько першої години ночі вони зупинили машину з журналістом «Вістей» Веремієм на моєму кутку — на розі Володимирської та Великої Житомирської — і, побивши журналіста, потім вистрілили йому з пістолета в груди. Він помер у лікарні. Лікарні тепер переповнені. Багато поранених ховаються у знайомих і незнайомих людей. Іти до лікарні бояться, адже міліція вже багато разів викрадала з лікарень поранених демонстрантів. Їх просто перевозили в СІЗО, не надаючи ніякої медичної допомоги.

Михайлівський монастир і Олександрівський костел, як і раніше, пускають тих, хто хоче сховатися. Кияни несуть їжу на Майдан. Несуть дрова. Майдан просить скляні пляшки для коктейлів Молотова і дощовики — водомети поливають перші ряди протестантів — і все, що горить. Тепер протестувальники захопили, а якщо точніше — зайняли Головпоштамт і консерваторію. Діти сидять удома, школу скасовано. Метро не працює другий день, зупинилося вчора після 16:00. Офіційна версія — влада боїться терактів у поїздах метро. Багато людей цього вечора не дісталися додому. У нас ночував хіпі Саша — друг Ґабріели. Габі рвалася разом із Сашком до якоїсь лікарні допомагати.

Янукович мовчить. Мудак! Учора ввечері майданівці спалили київський офіс Партії регіонів, там у вогні згоріла людина, розбили або спалили кілька машин регіоналів. Потім зловили депутата Партії регіонів Дмитра Святаша, який вже два роки відмовляється віддати кредит у 100 млн доларів банку Париба. Він страшенно перелякався, просив майданівців його не вбивати. Не вбили. Поприскали на нього газом із балончика й відпустили.

Ненависть зашкалює. Вона народилася з простої «нелюбові» до чужої й далекої «донецької» влади, але якось занадто швидко переродилася в ненависть, і тепер вона вирує на Західній Україні, в Одесі, в Черкасах та інших містах. А Крим знову кричить Росії, щоб вона забрала його собі.

Путін злий: Україна зриває Олімпіаду. Світ більше стежить за Києвом, ніж за Сочі. А сьогодні на старт не вийшли укра­їнські лижниці — на знак протесту проти кровопролиття.

Росія хоче війни в Україні. Медведєв сьогодні заявив, що Росія виконає свою обіцянку дати гроші, тільки якщо буде легітимний і ефективний уряд і тільки коли Янукович перестане дозволяти демонстрантам «витирати об себе ноги».

Сьогодні загинув викладач Католицького університету у Львові й ще кілька десятків людей. Снайпери стріляють навіть у дівчат-медсестер, одну з них — Лесю — поранили в шию. Селяни зупиняють на трасах автобуси з «тітушками» і вевешниками, вевешники здаються Майдану, якийсь підполковник здався і присягнув українському народові на Майдані. Годованець Віктора Ющенка, дитячий омбудсмен при Януковичі Павленко заявив про відставку. Голова Київської міської адміністрації Макеєнко заявив про вихід із Партії регіонів, мери міст б’ють портрети Януковича. Чутки одна страшніша за іншу, але і реальність страшна — сьогодні на Михайлівській площі вбили двох даішників. Навіщо? Кому це треба? Це явно рука Москви, що підштовхує до воєнного стану. А європейські міністри закордонних справ уже три години сидять у Януковича та умовляють його піти на переговори.

Ніхто не святкує перемогу. Перемоги досі немає і, напевно, не може бути. Україна вже програла. Більше сотні громадян України, включаючи студентів, викладачів університетів, жінок, убиті. Чергові переговори між Януко­вичем і опозицією дають сподівання, але тільки запеклим оп­тимі­стам. Так. Папери про умови «розв’язання конфлікту», а точніше «припинення воєнних дій» Янукович підписав. Дострокові вибори призначено на грудень. Значить, до грудня Янукович, на совісті якого більше сотні вбитих і більше п’ятисот поранених, залишається президентом і напевно братиме участь у дострокових виборах. Для учасників протестів цей договір нічого не означає. Лідери опозиції, хоч як би вони старалися мати самовпевнений вигляд, Майдан не контролюють. До їхньої думки прислухається не більш ніж 30 відсотків протестувальників. Але всі чудово розуміють, що потрібен мир. Не перемир’я, яке обов’язково призводить згодом до нових воєнних дій, а мир. Країна ще існує, хоча саме поплічники Януковича намагаються її розколоти. Голова парламенту Криму вже побував у Москві, де заявив про бажання жителів Криму знову стати підданими Росії. Реакція кримських татар не змусила себе чекати. Татарський народ, що депортований із Криму за Сталіна і повернувся на історичну батьківщину тільки на початку 1990-х років після оголошення незалежності України, готовий будь-якими способами й методами боротися проти повернення півострова під владу Москви. У Харкові, великому місті на сході країни, місцевий губернатор збирає з’їзд депутатів півдня і сходу України, щоб обговорити можливість відокремлення від Києва. Країну трясе, її рвуть на частини, але Янукович цього не помічає.