Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

(1824 року, згідно зі словником голландської мови Ван Дале). У французів існувало два слова на означення того, що ми називаємо «ганьбою». Слово pudeur уживали, коли йшлося про скромність або порядність, а слово honte у значенні «ганьба», «безчестя»: скромність рятує вас од небезпеки зганьбити себе. Це «зніяковілість, з якою стикаються тоді, коли питання стосуються сексу…». У ширшому значенні йдеться про збентеження від усього, що «забороняє нам власна гідність», до прикладу, розплакатися на людях чи промовити вголос назви певних частин тіла. Люди щосили прагнуть приховати свої слабкості. Це очевидно, що ви намагаєтеся затаїти реакцію, яку викликала у вас чиясь фізична привабливість: ерекцію ховаєте під штанами, рум’янець – за віялом. Ніхто не хоче виставляти себе на глум.

З цими двома раніше переліченими тенденціями конфліктує кожна людина: одна, аби в гучній славі – оголена чи одягнена у фантастичне вбрання з ефектними коштовностями – показатися стороннім. Інша ж ховається, щоб уникнути ризику ганьби, несприйняття чи почуття провини або ж зі страху перед непоборною пристрастю, хаосом чи насмішкуватістю з чийогось боку128. Внутрішні голоси спонукають до стриманості та застерігають людей від безпосереднього вираження сексуальної привабливості. Вони забороняють яскраве прикрашання, за винятком хіба що в День королеви, на карнавалах і міжнародних спортивних змаганнях. Ці внутрішні голоси часом такі могутні, що люди відчувають потребу одягатися в сірий непривабливий одяг.

У суспільствах, де звикли ходити голими, про що йшлося раніше, покривання тіла на початках пов’язували з відчуттям сорому. Звикнувши одного разу носити на собі одяг, ми критично придивляємося до зовнішнього вигляду одне одного, отож інші мусять притримуватися «наших» правил і поважати наші табу.

Чоловіча оголеність

У середині дев’ятнадцятого століття в Лондоні відкрили Музей Вікторії та Альберта, тоді ж королева Вікторія вперше побачила копію Давида Мікеланджело. Вона була неабияк заскочена несподіваною зустріччю з чоловічою голизною. Дирекція музею негайно замовила фіговий листок, щоб міцно причепити його на передній план зображення й приховати делікатні частини тіла цього симпатичного юнака, тільки-но з’явиться хтось із королівського двору, – протокол залишався чинним до п’ятдесятих років минулого століття. В інших частинах Європи з огляду на культ скромності в дев’ятнадцятому столітті всі «срамотні місця» на полотнах класичної Античності заступали зелені полаковані фігові листки. У західному світі межі речей, які донедавна викликали шок, у наш час немислимо розширилися. Люди мають змогу частіше бачити оголених, аніж колись за вікторіанської доби. Реклама та порно не знають стриму.

Усюди по світу, втім, підстерігає цензура: уряди провадять се­рйозні кампанії та не завжди переконливі акції. У цій книжці я не фокусуюся на цих питаннях, тому обмежуся одним невеличким прикладом сьогочасної плутанини в Китаї. 9 липня 2012 року соту річницю китайського Національного музею в Пекіні святкували, влаштувавши виставку відомих італійських митців і витворів мистецтва доби Відродження. Цього дня китайський телеканал CCTV у новинах розмив піксельне зображення геніталій згаданого вже Давида, вигляд яких дуже засмутив королеву Вікторію понад півтора століття тому. Невдоволені користувачі соціальних мереж одразу по свіжих слідах здійняли хвилю протестів. Продюсер телевізійної програми взявся захищати себе: «Показати цілу картину без цензури означало б зашкодити моралі громадськості. Голий Давид міг справити негативне враження на певну групу глядачів». Стикнувшись із нещадним осудом з боку величезної кількості глядачів, у наступному випуску новин чотирма годинами пізніше геніталії Давида таки показали129.

Приклади також можна знайти в сучасних музеях Заходу. 2014 року я розглядала в паризькому Музеї д’Орсе відому картину Гюстава Курбе L’Origine du monde («Походження світу»), 1866 р.: на відвідувача безпосередньо дивиться піхва між двома розведеними стегнами. За часів художника ця реалістична робота приголомшила західну буржуазію. Поряд зі мною стояла велика група китайських підлітків, які сором’язливо поглядали на «походження світу». Я поцікавилася у двох хлопців, якої вони думки про полотно. «Дуже незвично бачити зблизька місце, звідки походить життя», – відказав один. Було видно, що юнак перебуває під неабияким враженням. Інший хлопчина відверто зізнався, що вперше побачив «справжню піхву» і враження його досить неоднозначні. Ні, такої картини в Китаї не побачиш ніколи, розмірковували вони, але тут, у Європі, це всюди, люди звикли до мистецтва. Чи це справді так?

В іншій частині того ж музею була організована спеціальна виставка про оголених чоловіків під назвою «Masculin/Masculin». Частиною експозиції був чоловічий еквівалент картини Курбе, створений приблизно 125 років по тому художницею Орлан в тих же розмірах і в ідентичній рамці, що й «Походження світу». Фігуру зображено з геніталіями, животом і стегнами, але тут між двома розведеними ногами видніється мішечок з яєчками над промежиною, а вище над нею настовбурчений пеніс. Оголена головка скерована в напрямку до пупця. «Перед нами чоловічий член середньої довжини», – уточнює сама мисткиня під час інтерв’ю, стверджуючи, буцімто у її картині зовсім немає ознак демонстративної порнографії, що собі нафантазували деякі невдоволені. Назва L’Origine de la guerre («Походження війни») і мотив картини – відповідь на полотно Курбе. Дві картини ніби ведуть діалог між собою, оскільки обидві фокусують увагу на геніталіях відсторонено від тіл, яким ці належать, і завдяки Орлан безпосередньо вказують на раніший витвір. Крім цієї роботи, жіночий погляд на чоловічу голизну на згаданій виставці був майже відсутнім. Згідно із каталогом «Masculin/Masculin», оголеність чоловічого тіла становила собою останнє табу, яке мали зруйнувати тут і зараз. Виставка, здається, не виконала місії: було не надто багато голизни, щоб викликати стан збудження, лише «щонайбільше – кілька сумнівних випадків»130.

У 2012-му схожа виставка відбулася у віденському Музеї Леопольда. Його директор Тобіас Неттер зауважив, що й досі «дуже незвично виставляти полотна, на яких центральний образ – чоловіча голизна. Це ще досі тема-табу». Дирекцію музею змусили заступити зображення геніталій трьох оголених футболістів на афішах червоною смужкою. Причиною послужила шалена кількість скарг на картину «Vive la France» двох французьких художників П’єра і Жиля. Організатори виставки на таку ж тему в Парижі розсудливо уникали використання цього зображення на своїх постерах.

Обидва покази претендували висвітлити найдавніше за пам’яті людства табу, проте вони випрозорили лише одну річ: для більшості представників Заходу фото голих жінок і чоловіків уже не виглядають диковинкою. Оголені мужчини досі рідше з’являються як об’єкти бажання в рекламі чи на телебаченні, на відміну від нагих жінок. Та, попри все, зображення оголених чоловіків у сучасному західному суспільстві стають певною нормою, і це можна «наживо» спостерігати на сцені. Однак побачити на рекламному щиті голого чоловіка –