Читати книгу - "Все ясно"

— «А ти може народився, шоб писати». — «Не знаю. Може, й так. Насправді це звучить жахливо. Якось банально». — «І не жахливо, і не банально». — «Виразити те, що хочеш сказати, буває іноді так важко». — «Це я розумію». — «Я хочу самовиразитися». — «У мене та ж сама проблема». — «Я шукаю власний голос». — «Так він у тебе в роті». — «Я б хотів робити щось таке, чого потім не соромитимуся». — «Шось типу того, чим можна потім пишатися, так?» — «Не обов'язково. Я лише хочу не соромитися зробленого». — «Знаєш, як багато є класних руских писателів?» — «О, звичайно. Маса». — «Толстой, наприклад. Він написав „Війну", а потім „Мир", дві просто класні книжки, і взяв за своє писательство Нобелівську Премію, якшо я тільки не помиляюся». -«Дійсно, Толстой, Бєлий, Тургенєв». — «Можна питання?» — «Прошу». — «Ти пишеш, бо тобі є шо сказати?» — «Та ні». — «Добре, я переметнуся на другу тему: скільки валюти отримує в Америці бухгалтер?» — «Я не знаю, напевне… Думаю, доволі багато, якщо тільки він або вона добре виконують свою роботу». — «Вона!» — «Або він». — «А негри бувають бухгалтерами?» — «Ви говорите про афро-американських бухгалтерів. А те слово, Алексе, більше не вживайте». — «А бухгалтери-гомосексуалісти?» -«Гомосексуальність може виявлятися в усіх сферах. Хіба немає гомосексуалістів-сміття-рів?» — «Скільки валюти буде отримувати бухгалтер-гомосексуаліст та ше й неф?» — «Будь ласка, не вживайте цього слова». — «Якого слова?» — «Того, шо було вкінці речення». — «Ш-шо?» — «Ну оте слово на „н". Ну, таке, що з „н" починається, і…». — «Це шо слово негр?» — «Шшш!» — «Та люблю я негрів!» — «Вам справді не варто так висловлюватися». — «Та я просто волочуся від них. Вони класні мужики». — «Це стосувалося самого слова. Говорити так — негарно». — «Негри?» — «Будь ласка». — «А шо такого з неграми?» — «Шшш». — «Скільки в Америці коштує горнятко кави?» — «О, це залежить. Може коштувати один долар». — «Один долар! Та це ж майже задарма! Та в Україні одне горнятко кави коштує п'ять баксів!» — «Ну, я не мав на увазі, скажімо, капучино. Вони можуть вартувати і п'ять, і шість доларів». — «Капучіно?! — викрикнув я, хапаючи руками голову, — та за них ціни просто скажені!» — «А лат-те у вас в Україні продають?» — «Шо таке лат-те?» — «В Америці цей напій зараз на піку популярності. Його продають на кожному кроці». — «А мока у вас там є?» — «Та звісно ж, проте її п'ють лише діти. Вона не вважається стильним напоєм». — «Ага, тут так само. А ше в нас є мокачіно». — «О так, і в Америці це є. Вони вартують десь із сім доларів». — «І як воно, поширене?» — «Мокачіно?» — «Ну так». — «Вочевидь, це п'ють ті люди, котрі хочуть кави, але так само люблять гарячий шоколад». — «Це я розумію. А як в Америці з дівчатами?» — «А що з ними?» — «Вони часто вступають у серйозні неформальні відносини, га?» — «Про це частіше чуєш, ніж із таким стикаєшся». — «А ти сам вдаєшся до плотських утіх?» — «А ви?» — «Я тебе спитав першим. То як, вдаєшся?» — «А ви?» — «Я перший спитав. Вдаєшся?» — «Не зовсім». — «Шо значить не зовсім?» — «Ну, я не святенник, але я і не Джон Холмс». — «Я чув про цього Джона Холмса, — я виставив руки на ширину плечей, — прекрасний член». — «От, саме такий, — сказав герой і засміявся». Ага, от так-то мені вдалося його розсмішити. «В Україні у всіх такі члени». Він знов засміявся і спитав: «Навіть у жінок?» — «Це шо, прикол?» — спитав я. «Так», — сказав він. І тоді я теж зареготав. «А в тебе коли-небудь була дівчина?» — спитав я героя. «А в тебе?» — «Ну, це ж я спитав». — «Щось подібно до того», — сказав він. «Шо значить подібно?» — «Нічого серйозного. Ненасправжки. Ми зустрічалися, здається раз чи двічі. Я не хотів, щоб це було серйозно». — «Таке саме і в мене, — сказав я, — так само нічого серйозного. Я просто не хочу все життя сидіти під каблуком одної жінки». — «Точно! — сказав герой, — я лише час від часу з ними забавлявся». — «Ну, так». — «Трохи орального сексу». — «Ну, так». — «Але коли у тебе вже постійна подружка, тоді, ну, ти знаєш…». — «Так, я знаю дуже добре».

«Таке питання, — сказав я, — як ти думаєш, в Україні класні дівчата?» — «Ну, я не так вже й багато їх бачив, з того часу поки я тут». — «А такі дамочки, як ця в Америці є?» — «Щонайменше такі». — «Та, я про це чув. А мотоциклів в Америці багато?» — «Ну, звісно ж». — «А факси є?» — «Та всюди». — «А у тебе факс є?» — «Ні, це минуща техніка». — «Шо таке минуща?» — «Застаріла. Бавитись із папером — це виснажує». — «Виснажує?» — «Ну, набридає». — «Я розумію, шо ти хочеш сказати. Треба бути сучаснішим. Я більше не буду користуватися папером. Він мене робить занудним». — «З папером стільки клопоту». — «Ага, багато клаптів і шматків, і спати хочеться весь час». — «Ше одне питання. Чи дійсно більшість молодих людей в Америці можуть їздити на таких грандіозних машинах як „Лотус Еспрі V8 Твін Турбо"?» — «Ні, не зовсім так. Наприклад, у мене тільки гімняна «Тойота». — «Вона шо коричнева?» — «Ні, це лише такий зворот». — «Як машина може бути зворотом?» — «Просто в мене не машина, а кавалок лайна. Вона смердить, як лайно, і виглядає, як лайно». — «А якшо стати класним бухгалтером, то можна купити собі суперову машину?» — «Звісно, вочевидь тоді можна купити, фактично, все чого забажаєш». — «А яка тоді жінка потрібна класному бухгалтеру?» — «Та хто його знає». — «У неї мають бути потужні цицьки?» — «Ні, точно сказати я не можу». — «Ну, все-таки напевно так». — «Цілком». — «Я це обожнюю. Я обожнюю великі цицьки». — «Але ж є багато бухгалтерів, і при тому багато справді добрих, у яких жінки просто потвори. Це, власне,