Читати книгу - "Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини"

Німці спалили кілька сіл в повіті, але взагалі кара на повіт не була жорстока. Розстріляно повстанців порівнюючи не багато. Ми чекали гіршого. Росіянам німці не дозволили господарювати в повіті. Зате цілі тисячі інтелігенції, яка майже не приймала участи в повстанні, вислано до таборів у Німеччину.

Левка Шевченка відвезли до Києва. Слідство про його вели самі німці. Воно тяглося щось більше двох місяців і не було закінчене. Німці студіювали наше село та його силу.

Шевченка тримали не в тюрмі, але при німецькій комендатурі. Йому дозволяли виходити в місто під охороною німецького старшини і двох підстаршин. В два місяці по арешті під час одної «гулянки», Левко Шевченко зник від своєї охорони; видно не витримали нерви. Йому загрожував розстріл.

Дальша доля Левка Шевченка трагічна. До самого повалення гетьманату він ховався на півдні. Аж коли республіканські українські війська взяли столицю, приїхав до Києва. В той час у Києві був уже і Павловський, який повернувся з Кубані й одержав призначення на посаду «ревізора комендатур».

В «Новій Раді» з'явилася стаття, що своїм змістом була подібна до акту обвинувачення проти П. Скоропадського. Поміж іншими злочинами бувшому гетьманові ставилося у вину «провокаційне повстання Павловського на Звенигородщині». 3 приводу цієї статі, а власне уступу про звенигородське повстання, в тій же газеті видрукувано листа до редакції П. Цим листом П. підтверджував своє перебування на Звенигородщині під час літного повстання; в ролі провокатора він указував на Левка Шевченка.

Левко Шевченко дав відповідь на лист П. У відповіді він коротко з'ясував дійсну свою роль. Закінчувалася відповідь твердженням, що «провокація» Левка Шевченка не більша од провокації П., який своїми відозвами в перші дні гетьманату подав думку про повстання, після чого втік зі Звенигородщини.

Швидко по тім Левко Шевченко виїхав до Звенигородки, де в той час перебував у службових справах П. Останній дав наказ арештувати Шевченка. Арешт перевів хорунжий Нечитайло, який доніс рапортом, що під час ескортування арештований кинувся тікати і був забитий вартою.

Хто пригадує собі ті часи на Україні, пригадує пошесть «утікання» заарештованих і їх загибель від куль та багнетів ескорту, тому не тяжко буде уявити весь трагізм кінця Левка Шевченка.

Літне повстання на Звенигородщині 1918 року було вістуном тої бурі, що своїм поривом змела росіян і їх помічників німців. П'ять місяців пізніше сталося те, чому можна було б запобігти, якби гетьман не вагався зі своїми реформами, які нібито мав на меті переводити. Не треба було давати «працю» на селах «русскім офіцерам», а краще спертися на село проти реакції національної й соціальної, яку запровадили росіяни, прикриваючись українською формою влади. Позбавлення українського села інтелігентних сил, що висилалися до Німеччини тисячами, дало можливість росіянам вдруге спровокувати наше село демагогічними гаслами совітського ладу.

Всякі проби виправдатися тим, що нібито карателі робили свою ганебну роботу поза відомом уряду, не поменшують вини тих, хто перебуванням у влади брав на себе всю відповідальність за все, що діялося в цілій країні.

ЗИМОВИЙ ПОХІД 1919-20 рр

Переднє слово

Використовуючи хвилевий і відносний відпочинок, беруся за перо. Поставив собі завдання подати перебіг боротьби українського війська і населення за своє національне визволення протягом зими 1919-20 рр. і частини весни останнього.

В сей період обидві українські армії: Галицька і Наддніпрянська силою обставин були примушені вирішувати не тільки військові питання, а й політичні. Обидві армії фактично лишилися без окремого політичного проводу, бо урядові центри були в той час поза межами України. Про сей період боротьби небагато документів знайдете в урядових архівах. Ті ж документи, що переховуються в окремих осіб, потроху гинуть. Минає час, і учасники боротьби забувають факти. Великий і неоцінимий, кров'ю найкращих синів народу куплений досвід, може бути втрачений для загалу нації. Досвід боротьби є найдорожчим національним скарбом, і мусимо його передати в цілості молодшим поколінням, що мають нас заступити в будучих етапах боротьби.

Пишу на підставі документів і фактів, які маю в свойому розпорядженні, чи які мені відомі. Будучи сам учасником боротьби, я не подаю виключно фактів та документів, утримуючись від оцінки їх. Та вважаю і шкідливим заховувати свої думки про той чи інший факт — жива людина мусить реагувати на те, що діється навколо. Не можна сподіватися, щоби сучасник, а тим більше сам учасник, міг дати цілком об'єктивну оцінку подіям, хоч таке бажання у мене мається. Не дасть праця й вповні вичерпуючого образу всіх подій боротьби за період з падолиста 1919 по травень 1920 року. Цей період ще буде чекати на свого Ксенофонта, аж поки всі учасники боротьби не віддадуть до національної скарбниці документів і фактів, які маються та відомі їм. Своїй праці даю назву «Зимовий похід 191920 рр.» тому, що Наддніпрянська армія, котра зробила цей п'ятимісячний похід по окупованій ворогами рідній землі, в той час була найактивнішим чинником боротьби, а тому й опинилася в центрі всіх визвольних змагань нації. На неї була головним чином звернена увага ворогів України та приятелів останньої, коли такі знаходилися. В тій чи іншій формі з нею тримали зв'язок всі сили, що активно боролися за волю Батьківщини.

Працю ділю на три частини. В першій подаю можливо повний огляд політичний, друга — міститиме в собі бойові події організацію війська; свої персональні спостереження і вражіння вміщу в частину третю.

На жаль, частина документів і навіть щоденників переховується на окупованій ворогами Україні: я не робив спроби використати їх зараз, боячись, щоби не дісталися вони в руки ворогів. Незважаючи на несприяючі умови, рішив приступити до праці нині, бо ніхто не знає, що принесе завтра. Час мусить бути використаним. При своїй праці користуюся з таких джерел:

Накази і розпорядження по армії та дивізіях.

Звіти оперативні, розвідні і політичні.

Листи та заяви урядових осіб офіційного характеру.

Документи, захоплені у ворогів та перехоплені радіозвіти.

Преса періодична і неперіодична.

Юрко ТЮТЮННИК

Розділ І

«Сепаратні умови» генерала Тарнавського. Поляки та росіяни Капітуляція чи зрада. Надії поляків на Антанту. «Пашковецька республіка». Проти обеззброєння. Нарада в Старокостянтинові. Початок волохівщини. Любарські вправи. Нарада в Новій Чорториї.

«Наслідком сепаратних умов генерала Тарнавського з представниками Добрармії і невиконання Штабом Начальної Команди Галицької Армії, починаючи