Читати книгу - "Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь"

швидкоплинного єпископського благословення. «Я бачила його, як ішла на пристань, — розповіла мені моя сестра Марго, — і вже тоді він мав обличчя мерця». Крісто Бедойя затримався на чотири хвилини, з'ясовуючи стан хворого, й пообіцяв повернутися згодом, якщо буде нагальна потреба, але згаяв ще три хвилини, допомагаючи Проспері Аранго віднести старого до спальні. Коли він знову вийшов на вулицю, то почув далекі крики і йому здалося, ніби десь на майдані ляскають хлопавки. Він спробував побігти, але йому заважав револьвер за поясом. Завернувши за останній ріг, він упізнав зі спини мою матір, яка майже волочила за руку малого сина.

— Луїсо Сантьяго, — крикнув він їй, — де твій хрещеник?

Моя мати на мить обернулася — обличчя її було зарошене слізьми.

— Ой, сину! — відповіла вона. — Кажуть його зарізали!

Так воно й було. Коли Крісто Бедойя кинувся був шукати Сантьяго Насара, той саме зайшов у дім Флори Мігель, своєї нареченої, що стояв якраз за рогом, де Крісто бачив свого друга востаннє. «Мені навіть на думку не спало, що він там, — розповів Крісто Бедойя в розмові зі мною, — бо ті люди ніколи не вставали раніше полудня». Він лише повторив чутку, яка ходила в містечку, ніби вся та родина спить до дванадцятої години дня за наказом Нагіра Мігеля, наймудрішого чоловіка в арабській громаді. «Через те Флора Мігель, хоч і була не дуже юна, виглядала, як троянда», — вважає Мерседес. Насправді ж, хоч вони й відмикали двері свого дому досить пізно, як і багато інших, проте були люди ранні й працьовиті. Батьки Сантьяго Насара і Флори Мігель домовилися одружити своїх дітей. Сантьяго Насар не перечив і ще підлітком пообіцяв батькові, що виконає його волю, бо дивився на одруження так само практично, як і Ібрагім Насар. Флора Мігель справді мала досить квітучу зовнішність, але їй бракувало грації, бракувало розважливості, вона була весільною матір'ю майже для всіх своїх однолітків, отож ця угода стала для неї наче даром провидіння. Їхні заручини були дуже прості, без урочистих візитів, без сердечних тривог. Весілля відкладали кілька разів і нарешті призначили на найближче Різдво.

Того понеділка Флора Мігель прокинулася разом з першими гудками єпископського пароплава і скоро довідалася, що близнюки Вікаріо чатують на Сантьяго Насара з наміром убити його. Моїй сестрі-черниці, єдиній людині, яка розмовляла з нею після нещастя, вона сказала, що навіть не пригадує, хто саме сказав їй про це. «Але о шостій ранку про це знали геть усі», — розповіла вона моїй сестрі. Однак їй видалося неймовірним, що Сантьяго Насара можуть убити. Скоріше його захочуть силоміць одружити з Анхелою Вікаріо, щоб повернути їй утрачену честь, — подумала Флора Мігель і відчула себе зганьбленою й приниженою. Тим часом як півмістечка зійшлося на пристань зустрічати єпископа, вона сховалась у своїй спальні і, плачучи від люті, заходилася складати у скриньку листи, що їх Сантьяго Насар надсилав їй, коли вчився в середній школі.

Проходячи повз будинок Флори Мігель, Сантьяго Насар завжди проводив ключами по металевих жалюзі вікон, навіть коли знав, що в домі нікого немає. Отож і того понеділка Флора Мігель чекала, коли він з'явиться, тримаючи в пелені шкатулку з листами. Сантьяго Насар не міг бачити її з вулиці, зате вона побачила його крізь металеві грати ще до того, як він дряпнув по ній ключами.

— Заходь, — сказала Флора Мігель.

Жодна людина, навіть лікар, ніколи не заходила в той будинок о 6.45 ранку. Сантьяго Насар тільки-но розлучився з Крісто Бедойєю біля крамниці Джаміля Шаюма, і навколо нього на майдані було стільки людей, що просто незбагненно, як це ніхто не помітив, що він зайшов у дім своєї нареченої. Слідчий шукав бодай одну особу, яка б це бачила, і шукав не менш наполегливо, аніж я, але так нікого й не знайшов. На берегах аркуша 382 свого протоколу він написав червоним чорнилом: Фатальність робить нас невидимими. Бо ж увійшов Сантьяго Насар у парадні двері на очах у всіх і при тому не робив нічого, щоб зайти непоміченим. Флора Мігель чекала на нього у вітальні, зелена від люті, в одній зі своїх недоречних суконь з жабо, які мала звичай одягати в урочистих випадках.

— На, візьми, — сказала вона, тицьнувши скриньку йому до рук. — І нехай тебе вб'ють!

Сантьяго Насар був такий ошелешений, що не втримав скриньки, і його листи, написані лише з почуття обов'язку, розсипались на підлозі. Він рушив був за Флорою Мігель до спальні, але вона зачинила двері й накинула защіпку. Він постукав кілька разів і став її кликати, надто гучно для такої ранньої пори, і на його крики збіглася вся родина.

Усіх їх, однокровних і неоднокровних. малих і великих, набиралося аж чотирнадцять. Останнім зайшов Нагір Мігель, батько — з фарбованою бородою і в бедуїнському бурнусі, що його привіз із батьківщини і завжди вдягав удома. Я бачив його багато разів: був він величезний на зріст, стриманий і розважливий, але найдужче мене вражало те, як усі завжди схилялися перед його авторитетом.

— Флоро, — покликав він дочку своєю мовою. — Відчини двері.

Нагір Мігель увійшов до доччиної спальні, а вся родина тим часом глибокодумно споглядала Сантьяго Насара. Він стояв у вітальні навколішки, підбирав з підлоги листи і складав їх у скриньку. «Так наче відбував покуту», — розповідали мені. Через кілька хвилин Нагір Мігель вийшов зі спальні, зробив знак рукою, і родина зникла.

Він заговорив до Сантьяго Насара — теж арабською мовою. «Я зрозумів одразу: він не має найменшого уявлення про те, що я йому кажу», — розповів мені Нагір Мігель. Наприкінці він спитав у нього, знизивши голос, чи відомо йому, що брати Вікаріо збираються його вбити. «Він зблід і так розгубився, що мені стало ясно, він не прикидається», — розповів Нагір Мігель у розмові зі мною. Як йому здалося тоді, поведінка Сантьяго Насара свідчила не так про страх, як про розгублений подив.

— Ти краше знаєш, мають вони підстави чи ні, — сказав старий. — Та хай там як, а тобі лишається одне з двох: або ти сховаєшся тут, бо це твій дім, або вийдеш з моєю рушницею.

— Я не розумію ні дідька, — сказав Сантьяго Насар.

То було єдине, що він