Читати книгу - "Орден Жовтого Дятла"

class="p1">— Немає, то буде. Я попрошу дядечка Барнаберо дати мені на тиждень Крихітку. Старий негр такий добряга, він дасть обов’язково. Собака мені потрібен, по-перше, щоб вартувати лаштунки — а то часом хто-небудь зайде за завісу і розкриє всі наші таємниці, а по-друге, щоб кусати Синю Бороду, коли він надумає прийти на виставу. Ти не вважаєш, що це блискуча думка?

— Підхожа.

— Тоді тримай свій фартух, я кидатиму звідси пітанги, вони зовсім стиглі…

Розділ другий

Цирк

Побудувати цирк не так-то й легко. Педріньйо довелося робити все самому. Спочатку він нарізав у лісі гілок і ліан — це ще нічого, робота приємна. А ось копати ями, щоб поставити підпірки й жердину, — це страшенно важка праця. Ви знаєте, скільки ям? Понад тридцять. Подумайте тільки! Педріньйо просто потом обливався; навіть мозолі на руках натер. Емілія, яка час від часу приходила «наглядати», дала йому блискучу пораду:

— Я б на твоєму місці найняла в лісі броненосця, щоб рити ями. Броненосець — найкращий звір на земляні роботи, він завжди риє нірки, такі кругленькі…

— Я б на твоєму місці,— відповів Педріньйо — він був у дуже поганому настрої,— з’їв банан і полічив мавп.

Емілія показала йому язика і побігла до кімнат — скаржитися Кирпі.

— Справжній дурень! — сказала вона, закопилюючи губу. — Я йому підказала такий чудовий вихід, а він послав мене лічити мавп. Дурень!

— Але ти ж знаєш, що Педріньйо, коли працює, не любить, щоб йому заважали.

— Та я…

— Припни свого язичка і краще допоможи мені шити. Я ось закінчую сонце і зараз розпочну тобі балетну спідницю для коня, тобто для тебе.

— От гарно! І в мене також буде на спині сонечко, правда ж?

Кирпа зареготала:

— Аж ніяк не можна, що ти вигадуєш, Еміліє! Сонце носять лише клоуни. Найбільше, що тобі можна, — це місяць.

— Повний місяць чи підповня?

— Я гадаю, краще за все місяць.

Емілія тупнула ногою:

— Не хочу місяць! Хочу рік!

Кирпа знову засміялася і обняла свою ляльку:

— Еміліє, Еміліє! Ось така ти мені подобаєшся — дурненька. А то, диви, поважна, вчена ходиш! Лялька обов’язково має бути дурненька…

А Педріньйо тим часом все рив та рив. Ось уже останні ямки готові, час і підпірки ставити. Встромляй-забивай, тримай-в’яжи — три дні морочився Педріньйо із своїми палицями…

— Спітнів, як шибка, коли на вулиці студено, — казала Емілія.

Проте цирк дедалі більше ставав схожий на справжній, а коли Педріньйо обтягнув його ситцем, то й зовсім став точнісінько як цирк Спінеллі, куди вони минулої зими ходили.

Педріньйо був у цілковитому захваті. Заклавши руки в кишені, він кілька разів пройшовся навколо своєї будови, знемагаючи від гордощів. І гукнув:

— Народе, сюди!

Всі зібралися на майданчику, де був побудований цирк, захопились і почали плескати у долоні.

— Чудово! — сказала донна Бента тітоньці Настасії.— Мій внук, коли виросте, буде видатна людина. Це безперечно.

— Ось і я завжди кажу, сеньйоро, — хутко підхопила стара негритянка, — цей хлопчик, Педріньйо, значить, подає надії. На мою думку, він закінчить інспектором.

«Інспектор», на думку тітоньки Настасії, була найвища посада, про яку може мріяти людина. «Бо ж він ловить злодіїв», — пояснювала вона.

Коли цирк був побудований, розпочалися репетиції. Педріньйо і Кирпа замкнулися з своїми артистами, суворо-пресуворо заборонивши всім підглядати. Крихітка прибула навіть у нашийнику, і їй доручили службу охорони біля дверей цирку. Їй було дано наказ у разі потреби гавкати, але не кусати.

Коли репетиції першої частини програми було начорно закінчено, Педріньйо взявся до пантоміми. Ну й важка ж робота, я вам скажу! Цю пантоміму було задумано за певним планом, але всі вважали за обов’язок пхати свого носа, тому виходила суцільна плутанина. Емілія взялася написати плакат і написала щось зовсім не те: «СОНВ СОДУ».

— По-перше, «в» окремо, Еміліє,— поправила Кирпа, — а потім «садку», а не «соду». Одна справа «сода», інша — «садок».

— Я це знаю не гірше за тебе, — сказала Емілія, — але я хочу, щоб було «соду», інакше я залишу трупу і мій кінь також.

— Та й уперта ж! Коли людині чого-небудь заманеться, то вона повинна пояснити причину, а не казати «я хочу!»

— У мене є причина, — заперечила Емілія. — Сонв — це зовсім не сон, а такий звір, якого я вигадала. У нього очі на ногах, ноги на носі, ніс на животі, живіт на п’ятах, п’яти на ліктях, лікті на боках, боки на…

— Годі! — вигукнула Кирпа, затуляючи вуха. — Зовсім не треба описувати всього звіра… Та чому ж усе-таки «соду»?

— Це я не можу пояснити, але так мені більше подобається. Якщо ви обидва правитимете своєї, то можна скоротити і буде «Сонв со». Більше я нічого не можу для вас зробити…

Брат і сестра переглянулися:

— Мені здається, вона божеволіє,— шепнув Педріньйо на вухо Кирпі…

Розділ третій

Гості з’їжджаються

Бум! Бум! Бум! Великий день нарешті прийшов. Майданчик перед цирком було прикрашено прапорцями і бамбуковими арками. Директор цирку сів біля входу і почав ждати гостей. Першими з’явилися сусідські діти — Жукінья з маленькою сестричкою Кондокою і кілька хлопчаків з тих, яких Емілія колись перетворювала. Незабаром хвіртка у дворі знову рипнула і з’явився лікар Слимак, дуже поважний, одягнений у нову мушлю, із своїм медичним чемоданчиком під пахвою. Він сказав, що багато водяного народу збирається на свято, тільки Принц Срібна Рибка не приїде.

— Чому не приїде? — спитала Кирпа.

— Тому що його більше нема на світі,— тихо промовив лікар, опускаючи додолу очі.

— Як це немає на світі? Що сталося? Та кажіть-бо!..

— Я не знаю, що сталося. Але після мандрівки в Будиночок Жовтого Дятла наш милий Принц ніколи не повертався до Країни Прозорих Вод.

Кирпа пригадала все: як кіт Фелікс-самозванець прийшов повідомити їх, що «Принц тоне, бо розучився плавати», як вона побігла на берег рятувати Принца, але нікого там не знайшла. Невже він справді утопився?

— Ви гадаєте, він утопився на смерть, лікарю?

— Яка нісенітниця, дитино моя. Риба ніколи не може утопитися. О ні, сталося дещо інше…

— Але що ж саме?

— Вважаю, що його з’їв самозванець.

Кирпа мало не знепритомніла: вона тільки тому не зомліла, що зараз очікували ще на гостей і не можна було псувати свято. А проте вона вийняла хустинку і витерла цілих три великих сльозини…

Цієї миті знову рипнула хвіртка: то прибула сеньйора Павучиха з своїми шістьма дочками. Кирпа зустріла її дуже люб’язно і розповіла, що познайомилася з Білосніжною й іншими принцесами, яким сеньйора Павучиха шила сукні.

Потім прийшли два Раки-Самітники і майор Жаба з своїми солдатами-жабенятами.

І раптом