Читати книгу - "Навколо світу за вісімдесят днів"

«Карнатик» мав відпливти назавтра о п’ятій годині ранку, так що в розпорядженні містера Фоґґа було шістнадцять годин, щоб вирішити деякі справи, тобто влаштувати місіс Ауду. Зійшовши з пароплава, він запропонував леді руку і провів її до паланкіна. Джентльмен попросив носіїв указати йому найкращий готель; ті назвали готель «Клуб». Паланкін, супроводжуваний Паспарту, за двадцять хвилин прибув до місця призначення.

Для неї винайняли окремі кімнати, і Філеас Фоґґ подбав, аби вона все мала. Після цього він повідомив місіс Ауді, що негайно йде шукати її родича. Він наказав Паспарту бути в готелі, щоб пані не залишалася на самоті.

Наш джентльмен попросив доставити його на біржу. Там, без сумніву, мали знати таку людину, як поважний Джіджі, що вважався одним із найбагатших комерсантів міста.

Маклер, до якого звернувся містер Фоґґ, справді знав цього негоціанта-парса. Але той уже два роки, як не жив у Китаї. Надбавши собі великих статків, він переїхав до Європи, найімовірніше в Голландію, бо в цій країні він мав великі зв’язки завдяки колишній комерційній діяльності.

Філеас Фоґґ повернувся до готелю і запитав у місіс Ауди дозволу побачити її. Без особливих передмов він повідомив, що поважний Джіджі більше не живе в Гонконгу і, найпевніше, оселився в Голландії.

Спочатку місіс Ауда нічого не відповіла. Вона провела рукою по обличчю й замислилася. Потім своїм ніжним голосом запитала:

— Що ж мені тепер робити, містере Фоґґ?

— Вирушати до Європи, — відповів джентльмен.

— Але я не можу зловживати…

— Ви нічим не зловживаєте, і ваша присутність анітрохи не порушує моїх планів… Паспарту!

— Чого бажаєте? — запитав Паспарту.

— Підіть на «Карнатик» і замовте три каюти.

Окрилений можливістю продовжувати мандрівку у товаристві молодої, такої ласкавої з ним жінки, Паспарту притьмом помчав на пароплав.

Розділ дев’ятнадцятий,

де описано, як Паспарту виявив занадто жвавий інтерес до справ свого пана і що з того вийшло

Гонконг — невеликий острів, за Нанкінською угодою після війни 1842 року він перейшов у власність Англії. За кілька років колонізаторської діяльності завзята Велика Британія звела тут велике місто і порт, назвавши його Вікторією. Цей острівець лежить у гирлі річки Кантон. Від португальського міста Макао, що по той бік річки, його відділяє лише шістдесят миль. У комерційній війні Гонконг неминуче мав узяти гору над Макао, і нині більша частина китайського транзиту проходить через англійське місто. Кинувши оком на доки, верфі, пакгаузи, лікарні, готичний собор, «governement-house»[17], на вимощені щебенем вулиці, можна подумати, що опинився не в Китаї, а в одному з торговельних міст графства Кент чи Серрей, прорізавши товщу земної кулі і зринувши на її протилежному боці.

Паспарту, заклавши руки в кишені, попростував у порт, вирячаючись на паланкіни — криті ноші, досі модні в Піднебесній імперії, і з цікавістю розглядаючи юрби китайців, японців і європейців, що наводнили вулиці. По суті, це був той самий Бомбей, Калькутта чи Сінгапур, що знову постали на шляху нашого доброго молодика. Ланцюг англійських міст розтягнувся земною кулею.

Паспарту прийшов у порт Вікторія. Там, біля гирла річки Кантон, стояло безліч суден усіх країн: англійських, французьких, американських, голландських, військових кораблів і комерційних суден, японських і китайських човнів, джонок, сампанів і навіть човнів із квітами, що утворювали на воді плавучі квітники. Прогулюючись, Паспарту помітив кількох старезних китайців, одягнених всуціль у жовте. Зайшовши до цирульні, щоб поголитися «на китайський штиб», він довідався від місцевого Фіґаро, який швидко говорив англійською, що кожному з цих дідів виповнилося щонайменше вісімдесят років і що, досягши цього віку, вони одержали право носити жовтий колір, а це в Китаї вважають імператорським привілеєм. Паспарту це здалося доволі кумедним.

Поголившись, він повернувся в порт, де стояв «Карнатик», і помітив там Фікса, що відмірював кроки туди-сюди. Паспарту анітрохи не здивувався цій зустрічі, але він прочитав на обличчі поліцейського інспектора досить промовисте невдоволення й розгубленість.

«Еге! — подумки потішився Паспарту, — видно, кепські справи в джентльменів із Реформ-клубу!»

Удавши, що не помічає Фіксового поганого настрою, він підійшов до нього, сяючи усмішкою.

Детектив мав достатньо підстав проклинати свою фатальну невдачу. Ордера на арешт досі не було! Очевидно, він подорожує слідом за ним і може наздогнати його, лише якщо Фікс на кілька днів затримається в якомусь місті. Але Гонконг був останньою англійською територією на шляху Фоґґа, тож це означало, що його треба за всяку ціну затримати тут, інакше він остаточно вислизне.

— Ну як, містере Фікс, ви таки надумали супроводжувати нас до Америки? — запитав Паспарту.

— Так! — процідив крізь зуби Фікс.

— Отакої! — вигукнув із голосним реготом Паспарту. — Я знав, що ви не можете розпрощатися з нами. Що ж, ходімо, замовите собі каюту!

І вони разом увійшли до бюро морських повідомлень і замовили чотири каюти. При цьому службовець попередив їх, що «Карнатик» відремонтовано і пакетбот вирушить не наступного ранку, як передбачалося, а сьогодні о восьмій годині вечора.

— Чудово! — вигукнув Паспарту. — Це цілком улаштовує мого пана. Піду попереджу його.

Аж ось Фікс нарешті зважився. Він вирішив усе відкрити Паспарту. Це був, мабуть, єдиний спосіб на кілька днів затримати Філеаса Фоґґа в Гонконгу.

Вийшовши з бюро, Фікс запропонував своєму супутникові зайти в таверну освіжитися. Паспарту ще мав час і прийняв Фіксове запрошення.

На набережній вони надибали досить пристойну таверну. Обидва увійшли до неї. Це була простора, добре прибрана зала, у глибині якої стояло щось на зразок величезного похідного ліжка з численними подушками. На ньому лежало кільканадцять соньків.

Із тридцять відвідувачів сиділи за маленькими столиками з плетеного очерету. Хтось пив англійське пиво, ель чи портер, хтось смакував алкогольні напої — лікер, джин або бренді. Крім того, більшість курила довгі череп’яні люльки, натопкані кульками опіуму, змішаного з трояндовою есенцією. Час від часу хтось із курців непритомнів і скочувався під стіл, і тоді двоє офіціантів хапали його за голову й за ноги і клали на ліжко, де вже лежало близько двадцяти чоловік в останній стадії сп’яніння.

Фікс і Паспарту допетрали, що потрапили до однієї з тих курилень, куди сходяться нещасні, схудлі, отупілі люди, яким заповзятлива Англія щороку продає опіуму на двісті шістдесят мільйонів франків! Мерезенні мільйони, зароблені на використанні однієї з найзгубніших людських пристрастей!

Китайський уряд, упроваджуючи суворі закони, давно прагне покласти край цьому злу, та марно. Від забезпечених