Читати книгу - "Друга планета"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після тієї екскурсії я дивитися на фрукти й на овочі не міг!..
Другого дня ми вже разом з татком відвідали плантації держи-дерева. В орангів було якесь свято, лабораторія не працювала, і татко зайшов за нами.
Плантації були за містом: величезні, огороджені колючими дротами. Взагалі, я помітив, що оранги заражені якоюсь непоборною пристрастю до глухих високих парканів та колючих дротів. У них навіть школи були за дротами! І всі учні — з перепустками. Стоять два величезні оранги при вході і перевіряють перепустки у малюків! Показали одноразові перепустки й ми — орангам, які були уже в чорному, озброєні луками й палицями.
— А чого це в них луки і стріли? — запитав я тихенько татка.
— Це — ритуальна зброя спеціальних загонів, які охороняють держи-дерево, — пояснив татко. — До речі, ти знаєш, як появилося оце держи-дерево? — звернувся він уже до тітки Павлини. — Воно сконструйоване тут, на оцих плантаціях. Як біологічна зброя.
— І вони його випустили? — жахнулася тітка.
— Так…
Плантації держи-дерева були обнесені високими й доволі товстими стінами. На стінах вимощені вузенькі доріжки, огороджені з обох боків тинцями.
— Щоб ніхто не впав донизу, — пояснив екскурсовод.
— А як хто упаде?
Екскурсовод тільки всміхнувся. І ткнув рукою вниз.
Там ворушилося держи-дерево. Неприкрите травою, воно то спліталося в зелені клубки, то розповзалося, викидаючи перед собою тисячі колючих батогів. Підповзало до стіни, пробувало видертись по ній, осідало і знову дерлося вгору.
— Воно що, голодне? — поцікавилася тітка Павлина.
— Так. Незабаром його годуватимуть.
— А чим ви його годуєте?
— Он отим…
Екскурсовод показав рукою убік, і ми побачили сотні кліток, притулених одна до одної. Одні з них були вже порожні, а з інших виглядали істоти…
— Ви годуєте держи-дерево ними? — спитала тітка Павлина.
Обличчя її зблідло.
— Звичайно, — відповів трохи подивований екскурсовод. — Це нам найдешевше обходиться. Спробуйте запастися дичиною, щоб нагодувати цю прірву! Поки не почалася війна, ми змушені годувати держи-дерево цими ось істотами. А потім, я сподіваюся, йому вистачить харчу, — всміхнувся перекладач. — Котра зараз година? За чверть дванадцята?.. Рівно о дванадцятій ми будемо спостерігати захоплюючу картину!
Я весь аж здригнувся: згадав, як оранги кидали через багаття скулених істот. Татка теж не приваблювала майбутня процедура, бо він холодно відповів:
— Дякуємо, але в нас обмаль часу. А ми ще маємо побувати в храмі держи-дерева.
Храм держи-дерева стояв неподалік од плантацій. Це була височезна споруда з позолоченою банею. Над нею стирчала гігантська чорна колючка: символ держи-дерева.
Там уже були попереджені про наш прихід: нас зустрів натовп жерців. Усі вони були в чудернацьких плащах, що нагадували листя дерева, з непокритими, гладко виголеними головами. Найстарший жрець ступив нам назустріч, застережно підняв над головою батіг держи-дерева, всіяний отруйними колючками.
— Чи знаєте ви, що оці брудні істоти не мають права навіть наближатися до храму? — запитав він гнівно і тицьнув держи-деревом в бік Жорки й Ван-Гена.
— Знаємо, — відповів татко спокійно. — Але ми одержали дозвіл.
— Чи знаєте ви, що за порушення цього закону ми повинні негайно кинути їх держи-дереву? — наступав на татка жрець: очі його аж палахкотіли.
— Знаємо, — відповів так само незворушно татко. — Але дозвіл нам дав сам Оранг Третій.
— Наш фюрер не міг дати такого богохульного дозволу! — заволав жрець.
Татко поліз за пазуху, дістав невеличку пластинку із золота:
— Ось цей дозвіл!
Жрець втупився у неї так, наче все ще не вірив власним очам. Потім неохоче повернув пластинку таткові, схилив поголену голову:
— Ми змушені виконати волю нашого божественного фюрера… Але до храму ми пустимо лише вас, без оцих двох нечестивих!
Ми змушені були скоритися…
Всередині було темно й похмуро. Високі чорні стіни, така ж чорна підлога, застелена чорною товстою тканиною, приглушувала кроки. Ми мимоволі стали розмовляти пошепки.
— Не підходь близько до стін! — застеріг мене татко.
Я придивився пильніше: із стін звисали батоги держи-дерева. Отруйні колючки стирчали повсюди, а попереду, перед позолоченим олтарем, була наче нора, виплетена з держи-дерева.
— Що то? — запитав я татка.
Татко не знав. Тоді ми запитали екскурсовода. Той із видимим страхом подивився на нору.
— Це — шлях для тих, у кого перед фюрером нечиста совість, — пояснив він неохоче.
— Який шлях, що він городить? — тітка Павлина присіла перед норою, пробувала заглянути досередини.
Старший жрець раптом щось вигукнув. Очі його тріумфуюче зблиснули. Кілька жерців одразу ж метнулися в глиб храму, до стіни. Стіна враз розсунулася, там утворився темний отвір. Жерці пірнули в нього, затупотіли вниз. Якийсь час стояла напружена тиша, потім із отвору вирвався рев.
Хтось кричав, надсадно й страшно. Спершу низький, рев ставав усе вищий і вищий, врешті переріс у таке пронизливе вищання, що у мене аж у голові задзвеніло. Я затулив вуха, але виск прошивав навіть долоні, пронизував мене усього — я сам ледь утримувався, щоб не закричати.
Ось жерці знову появилися в страхітливій щілині: вони волочили якийсь темний клубок, що звивався й дико вищав.
— Хто то? — вчепився я у таткову руку.
— Мовчи! — прошепотів татко.
Клубок виявився орангом. Страшенно брудним і голим. Шерсть на ньому збилася в суцільні ковтуни, ребра ходили ходором, очі безтямно блищали.
Старший жрець непорушно стояв, чекаючи, поки жертву підтягнуть до нього. Потім опустив гілку, торкнувся колючками оранга. Крик одразу ж урвався, по голому тілу пробігла судома. Оранг враз обм’як, і жерці, які досі щосили тримали його, розступилися.
Оранг лежав на підлозі. Важко дихав, дрібно тремтів.
Старший жрець підійшов до нього, копнув ногою. Щось вигукнув, владно і різко.
— Лізь! — переклав нам тлумач.
Оранг звів голову. Очі його були все ще безтямні, він, певно, не розумів нічого.
— Лізь! — заволав знову жрець: — Допоможіть!
Жерці враз підскочили до оранга, потягли до нори. Кинули перед самісіньким отвором, ткнули головою в нору.
— Лізь!
І оранг поповз. Притискаючись до підлоги, звиваючись усім тілом. Ось уже не видно плечей… Ось уже зникла й спина… В мені все аж стиснулося, аж м’язи заболіли, наче я сам оце зараз повз жахливою тією норою… Ось уже видно лише ноги… Ще трохи, і оранг вибереться по той бік, неушкоджений… Раптом він голосно скрикнув, забився у конвульсіях, завмер… Два жерці, що стояли по той бік, зачепили його двома довгими гаками, поволокли геть із храму.
— Він не витримав випробування, — оголосив старший жрець. — У нього перед фюрером нечиста совість, і священне держи-дерево його покарало.
— Пішли звідси! — смикнув мене татко.
Вийшли із храму — старший жрець ув’язався за нами. Понурий погляд його зупинився на Ван-Генові, потім — на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друга планета», після закриття браузера.