Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

— Гаразд. Скажіть пароль.

У нічній темряві два хрипкі голоси разом промовили моторошне слово:

— Кров!

Том спустив крутосхилом свій окіст, а за ним з'їхав і сам, розідравши і штани, і власну шкіру. Він міг би зійти вниз утоптаною, зручною стежкою, яка вела на берег згори, але там не було труднощів і небезпек, що їх так полюбляють пірати.

Гроза Морів роздобув добрячий шмат копченої поребрини й насилу дотяг його туди. Фіни — Кривава Рука поцупив десь сковороду та чималу папушу недосушеного тютюнового листу, а також приніс кілька сухих кукурудзяних качанів, щоб робити з них люльки,— хоч кожен з піратів, крім нього самого, не палив і не жував тютюну. Чорний Месник Іспанських Морів сказав, що не годиться вирушати в дорогу, не маючи при собі вогню. То була розумна думка, бо сірників у їхніх краях тоді ще майже не знали. На великому плоті кроків за сто проти води курилося багаття, і хлопці підкралися туди й тихенько потягли головешку. З цього вони розіграли справжню пригоду: щохвилини цитькали один на одного, раптом спинялись і прикладали пальця до уст; хапалися за руків'я уявних кинджалів; лиховісним шепотом наказували один одному всадити у «ворога» кинджал, як тільки той ворухнеться,— і то чимдуж, «по самісіньке руків'я» бо, мовляв, «мертвий не викаже». Вони добре знали, що всі плотарі подалися гуляти до містечка, але не вважали це за причину, щоб здійснити свій наскок «не по-піратському».

Незабаром і відчалили. Том був за капітана, Гек орудував кормовим веслом, Джо — носовим. Том стояв посеред плоту, грізно нахмурений, схрестивши руки на грудях, і глухим, суворим шепотом командував:

— Повертай за вітром! Так тримай!

— Єсть, сер!

— Тримай, трима-ай!

— Тримаю, сер!

— Візьми на румб праворуч!

— Узяв на румб праворуч, сер!

А що хлопці веслували повільно й рівномірно, виводячи пліт на середину річки, на бистрину, то цілком зрозуміло, що всі ті команди давалися лише «для шику» і ні чого певного вони не означали.

— Які стоять вітрила?

— Нижні прямі, марселі й бом-клівер, сер.

— Поставити бом-брамселі! Півдесятка чоловік на форстень-стаксель! Ану жвавіше!

— Єсть, сер!

— Розгортай грот-брамсель! Школи і браси! Ану, хлопці!

— Єсть, сер!

— Кермо під вітер! Бери ліворуч! Готуйся на абордаж! Ліворуч, іще ліворуч! Ну, хлопці з богом! Так трима-а-ай!

— Тримаю, сер!

Пліт перетнув середину річки, а далі хлопці пустили його за течією і підняли весла. Вода була невисока, і їх несло не швидше ніж дві-три милі на годину. Десь близько години вони пливли, майже не озиваючись один до одного. Тепер пліт минав їхнє містечко — ген там, на дальшому березі. Лише кілька мерехтливих вогників показували, де воно мирно спить над широкою туманною гладінню річки, всіяною відблисками зір,— спить і не підозрює, яка велика подія відбувається в цей час.

Чорний Месник усе так само стояв посеред плоту із схрещеними на грудях руками й «кидав прощальний погляд» на ті місця, де він зазнав таких радощів, а згодом і таких страждань; і як же йому хотілося, щоб вона побачила його в цю мить — у бурхливому морі, перед лицем смертельної небезпеки, проте безстрашного, готового зустріти свій кінець з похмурою посмішкою на устах. Йому не довелося докладати великих зусиль, щоб уявити собі, ніби Джексонів острів хтозна-як далеко, так що його й не видно з містечка, і Том кидав свій «прощальний погляд» з глибокою тугою, але водночас і з радістю в серці. Решта піратів теж «кидала прощальні погляди», і всі троє так захопилися цим, що їх мало не пронесло повз острів. Та вони вчасно помітили небезпеку й спромоглися відвернути її.

Близько другої години ночі пліт сів на мілину ярдів за двісті від верхнього кінця острова, і хлопці довго чалапали сюди-туди по воді, переносячи свій вантаж на суходіл. На плоту вони знайшли старе вітрило і, напнувши його між кущами, зробили сякий-такий намет для харчів; а самі за доброї погоди вирішили спати просто неба, як і годиться справжнім розбійникам.

Зайшовши на тридцять — сорок кроків у лісову хащу, вони розвели біля поваленого дерева вогнище, насмажили на вечерю сковороду поребрини і з'їли з нею половину кукурудзяних коржів, що їх привезли з собою. То була чудова втіха — отак бенкетувати на волі в незайманому дикому лісі, на безлюдному й ще не дослідженому острові, далеко від людських осель,— і хлопці постановили собі ніколи не повертатися до цивілізованого життя. Язики полум'я вихоплювали з темряви їхні обличчя й кидали багряні відсвіти на стовбури дерев, що стояли, наче колони лісового храму, на лискуче, мов полаковане, листя та на гірлянди дикого винограду.

Коли були з'їдені хрусткі скибочки поребрини та останній шматок коржа, хлопці простяглися на траві, дуже задоволені. Вони могли б знайти і прохолодніше місце, але не хотіли позбавити себе такої романтичної втіхи, як відпочинок коло табірного вогнища.

— Ну чи не розкіш? — мовив Джо.

— Чудово! — озвався Том.— Цікаво, що сказали б хлопці, якби нас побачили?

— Що сказали б? Ха, та вони б просто луснули із заздрощів! Правда ж, Геку?

— Та певно,— відповів Гек.— Не знаю, як кому, а мені тут до вподоби. Нічого кращого й не хочу. Там же й попоїсти досита майже не трапляється, і взагалі... А сюди вже ніхто не прийде, не штурхоне тебе, не вилає...

— І мені таке життя до душі,— сказав Том.— Не треба вранці вставати, умиватись, іти до школи й робити ще хтозна-які дурниці. Піратові, Джо, поки він на березі, не треба робити анічогісінько, а от відлюдник — той мусить цілими днями молитися, та й бути завжди самому зовсім не весело.

— Авжеж,— озвався Джо.— Та я просто раніше про це не думав. А тепер, коли спробував, хочу бути тільки піратом.

— І щоб ти знав,— додав Том,— відлюдників тепер не дуже-то шанують, не те що колись, а от пірати завжди в шані. І не забудь, що відлюдник повинен спати на твердючому ложі, одягатися в жорстке веретище, а ще посипати голову попелом, стояти на дощі і...

— А навіщо йому вдягатися у веретище й посипати собі голову попелом? — втрутився Гек.

— Ну, я не знаю. Але так воно заведено. І всі відлюдники так роблять. І ти робив би, якби став відлюдником.

— Дідька лисого,— сказав Гек.

— А що ж би ти робив?

— Та не знаю. Але такого не робив би.

— Е ні, Геку, ти мусив би. Як би ти відкрутився?

— Ну, я б такого не витримав. Утік би — і квит.

— Утік би! Що ж то був би