Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

ПОШУКИ

В серці Марко ще не згасла надія, що Паоло живий. Можливо, з якоїсь причини він ховається або ж його схопили і тримають ув'язненим. Після розмови з Джіаніною Марко від обіду до півночі блукав по вулицях і завулках, заглядав у пивниці й таверни, стояв подовгу на Понта дела монета і на Понте дела пагліа, обходив великі й маленькі площі, перепитав жебраків і матросів, торговців кренделями й солдатів, аж поки змушений був змиритися з думкою, що марна річ розшукувати в місті з стоп'ятдесятитисячним населенням людину, про котру тільки й знаєш, що вона незрозумілим чином зникла під час поїздки на човні.

Площа святого Марка тонула у вогнях смолоскипів, які золотими цятками розсипались по безкрайньому людському морі. Марко, байдужий до всього, пробирався крізь строкату, гомінливу юрбу. Хлопець був стомлений і голодний. Він дивився, як тисячі людей у масках розгулювали по площі, і йому робилось ще сумніше.

Ні, дарма він прийшов сюди. Джіаніна сидить дома, потерпаючи від страху. Він пообіцяв одразу ж повідомити її про все. Але що він їй скаже?

Коли хлопець прийшов додому, Джіаніна зустріла його ще біля воріт. Вона глянула на нього і одразу зрозуміла, що пошуки були марними. Обличчя Марко так витягнулось і така втома проступала на ньому, що дівчині стало жаль його.

— Нічого не знайшов, — промовив Марко, намагаючись не дивитись на дівчину. — Де мені його шукати? Адже ми нічого не знаємо, Джіаніна. — Він спробував підбадьорити себе. — Завтра я ще раз піду до дядька.

Вночі Марко майже не спав. Тільки-но перший промінь сонця упав у кімнату, як він схопився з ліжка й почав одягатися. Служниця з заплаканими очима принесла йому сніданок, мовчки поставила його на стіл і вийшла.

Марко вже мав готовий план, який він намислив собі вночі, йти знову до дядька — марна річ, краще він спробує спочатку дізнатися що-небудь у слуги П'єтро Бокко.

Щастя посміхнулось йому. Коли він зайшов у дім дядька, слуга саме спускався по східцях. Марко заступив йому дорогу.

— Я хочу поговорити з тобою, — прошепотів він. — Але тихо, щоб нас не почув дядько.

Слуга, здавалось, не зразу впізнав його. Він широко розкрив очі і роззявив рота, немов зустрів самого нечистого.

— Стіни мають вуха, мій юний пане! — прошепотів слуга, все ще не в силі звільнитись від жаху. — Ідіть геть! Прошу вас!

Марко, неприємно вражений гнітючою атмосферою дому, пройшов за слугою в темний куток, йому хотілось схопити цього маленького, хирлявого чоловічка за плечі, і добре струснути. Та знаючи П'єтро Бокко, він розумів страх його підлеглих.

— Тобі відомо що-небудь про Паоло? — квапливо спитав він. — Ти бачив його?

Скрипнули двері. На другому поверсі почулися кроки.

Слуга підняв руки, немов захищаючись від удару, і притиснувся до холодної стіни. Марко став поряд. В його-голові проносились слова, які він збирався сказати дядькові.

Кроки наближалися.

— Тікайте, мій юний пане! — тремтячи прошепотів слуга.

Але Марко не поворухнувся, його охопив гнів від думки, що йому довелося грати таку принизливу роль. Однак він опанував себе.

Кроки вже чулися майже поряд.

Паоло зник. Як пішов увечері, так і не повернувся. Ця думка не залишала його ні на хвилину. Вона була сильніша за почуття до. Джіаніни, сильніша за його тугу по далеких країнах, вона краяла йому серце болючіше, ніж спогади про смерть матері. І все ж таки Марко не міг вийти з темного кутка і крикнути в обличчя П'єтро Бокко: «Я хочу знати, де Паоло! Скажіть мені це! Скажіть!»

Нарешті П'єтро Бокко пройшов повз них, відчинив важкі двері в кінці коридора і зник у своєму складі. Слуга весь тремтів:

— Я скажу вам, мій юний пане, все, що знаю. Але одразу ж ідіть геть! Прошу вас: ідіть геть!

— Значить, ти щось знаєш? — швидко спитав Марко.

— Увечері біля нашого дому спинилась якась велика чорна барка. Ось і все, що я знаю. Але я прошу вас: ідіть! Бо зараз повернеться месер П'єтро Бокко. Паоло поїхав на чорній барці. Більше я нічого не знаю, мій юний пане. Ідіть! Хазяїн уже повертається. Я чую його кроки!

Марко кинувся до дверей, відчинив їх і вислизнув на вулицю.

Паоло поїхав на чорній барці. Нарешті знайдено зачіпку. В серці Марко знову з'явились паростки надії. І водночас ще дужче зміцніло переконання в тому, що дядько обдурив його. Хлопець повеселів і одразу ж забув усе, що йому довелося тільки-но пережити в темному закапелку коридора.

«Я знайду тебе, Паоло! — сказав він сам собі. — Ти не втонув! Ні! Ви брешете, дядьку! Я скажу вам це ще раз: ви брешете!»

Спочатку Марко хотів без зайвих зволікань розпочати пошуки Паоло, але потім вирішив, що краще розповісти про все Джіаніні: хай вона знає, що йому вдалося дещо розвідати.

З радісним серцем хлопець побіг додому.

Джіаніна, яка вже наготувалась їхати на Мурано, з нетерпінням чекала Марко.

— Ти взнав що-небудь? — спитала вона, побачивши його збуджене обличчя.

— Паоло поїхав на великій чорній барці, скажи про це Джованні! Зараз я мушу йти, бо на мене чекає брат Лоренцо. А потім ми обов'язково знайдемо чорну барку!

Джіаніна захоплено слухала його. Напоєний сонцем ранок розвіяв важкі думки, що гнітили її протягом усієї ночі.

— Ми обов'язково знайдемо чорну барку! — впевнено сказала вона.

«Я ж приготував для Джованні одежу», раптом згадав Марко.

Він приніс з своєї кімнати клунок і попросив Джіаніну передати його другові.

Якусь мить дівчинка дивилась на хлопця, ніби не розуміючи його.

— Для Джованні? — спитала вона і незграбним рухом відкинула з чола пасмо волосся. — Тоді я повинна одразу ж іти…

— Не забувай про чорну барку! — ще раз нагадав їй Марко. — Мені зараз дуже ніколи. Будь здорова, Джіаніна! До вечора!

Марко підкликав човняра. Той саме співав пісню, але, почувши голос хлопця, замовк і під'їхав до берега. Марко сів у човен, і вони стрілою помчали по осяяній сонцем гладіні і по кількох тісних рукавах випливли до Великого каналу. За словами дядька барка їхала в гавань Сан-Ніколо.

— Пливіть до Сан-Ніколо! — наказав він човняреві.

— До Сан-Ніколо? — весело перепитав той. — Ми полетимо туди, мій пане. Ніколи ви ще не плавали до Сан-Ніколо так швидко, як попливете сьогодні. — Він ударив веслом, і стрункий човен, мов стріла, помчав по хвилях.