Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

— Але історія розповідає нам про невільників, що досягли норфіри, — докірливо сказав я.

— Історія розповідає також про сприятливі обставини, за яких тим невільникам пощастило її досягти, — відказав він похмуро, — Ні одна людина сама не створює цих обставин. Усі визначні люди просто вміли скористати з нагоди, що траплялася їм. З такої нагоди скористав корсиканець. Мої мрії були не менш величні ніж його. Я зумів би використати сприятливі обставини, але ніколи не спіткав їх. Виріс бур'ян і заглушив мене. Тепер, Гампе, я можу сказати вам, що ви знаєте про мене більше за всіх у світі, опріч хіба мого рідного брата.

— А хто він? І де він тепер?

— Він — власник промислового пароплава «Македонія» і полює на котиків, — була відповідь, — Ми, певне, зустрінемо його біля японського узбережжя. Люди звуть його Смерть Ларсен.

— Смерть Ларсен? — мимоволі вихопилося в мене. — Він що — схожий на вас?

— Я б цього не сказав. Він просто безмізка тварюка. В ньому, як і в мені, багато… багато…

— Звірячого? — підказав я.

— Так, — дякую вам за слово, — звірячого, але він насилу вміє читати та писати.

— І ніколи не розважає над життям? — додав я.

— Ніколи, — відповів Вовк Ларсен з невимовним смутком у голосі. — І він щасливий, бо живе самим життям. Він занадто захоплений життям, щоб думати про нього. Я зробив помилку — мені ніколи не треба було заглядати в книжку.

РОЗДІЛ XI

«Привид» досяг найпівденнішої точки тієї дуги, що він он псував по Тихому океані, і повертав уже на північний них ід, тримаючи курс на якийсь самотній острівець, де, як казали на судні, ми мали запастися питною водою, перше між розпочати полювання на котиків біля берегів Японії, Мисливці вправлялися в стрільбі з дробовиків та карабіні її, веслярі й стерники ладнали вітрила, обмотували весла й кочети ремінцями або шнуром, щоб вони не рипіли, коли Підпливатимуть до котиків, одне слово, наводили лиск, як мовляв Ліч.

До речі, його рука цілком загоїлася, але шрам залишився на все життя. Томас Магрідж боїться Ліча вдень і вночі, мов смерті, і не важиться виходити на палубу, Моли споночіє. На баку, як завжди, бувають сварки. Луїс каже, що хтось переносить матроські розмови на ют, і двох таких шептунів уже спіймано й добре набито. Він боїться за Джонсона, весляра з його шлюпки, — йому не минути лиха. Джонсон занадто відверто каже, що думає, та ще двічі чи тричі завівся з Вовком Ларсеном, коли той перекручував його прізвище. Йогансена матрос налупцював якось уночі на палубі, і відтоді помічник почав вимовляти Джонсонове прізвище як слід. Але провчити отак і Вовка Ларсена Джонсон, звичайно, не зможе, шкода й гадки.

Луїс розповідав мені дещо про Смерть Ларсена. Те, що він сказав, цілком потверджує скупі Вовкові слова про брата. Можна сподіватися зустрічі зі Смертю Ларсеном десь біля японських берегів.

— Тоді тримайся — буде шквал, — віщував Луїс, — бо вони люті один на одного, як правдиві вовки.

Смерть Ларсен капітанує на «Македонії», єдиному пароплаві в усій промисловій флотилії. Це судно має чотирнадцять шлюпок, тоді як на шхунах їх буває тільки по шість. Ходять чутки, ніби на ньому є гармата; подейкують про дивні виправи й авантури цього судна — від довозу контрабандного опіуму до Сполучених Штатів, а контрабандної зброї в Китай і аж до торгівлі чорними рабами й навіть піратства. Я не міг не віритп Луїсові, бо ні разу не спіймав його на брехні, а крім того, він виявляв енциклопедичні знання, коли йшлося про полювання на котиків та про звіробійні флотилії.

На нашій шхуні, що її мовби справді посів диявол, скрізь велось однаково: як на баку та в камбузі, так і в «четвертому класі» та на юті. Люди сварилися й бились, ладні одне одному душу витрясти. Мисливці щохвилини чекали сутички між Смоком і Гендерсоном, бо їхня давня ворожнеча ще не вщухла, хоч Вовк Ларсен рішуче заявив, що сам уб'є того, хто залишиться живий у цій бійці, — якщо направду дійдеться до бійки. Він відверто сказав, що зробить так зовсім не з моральних міркувань: про нього, мовляв, хай би мисливці й геть поперегризали один одному горлянки, якби лиш йому на полювання не потрібні були живі люди. Коли тільки вони потерплять до кінця сезону, він обіцяє їм улаштувати розкішну забаву, де вони зможуть поквитуватися з ворогами, і тоді ті, хто лишиться живий, хай собі викидають за борт загиблих, а потім хай вигадують байки про нещасних, що буцімто потопились у морі. Здається, навіть мисливців уразила його жорстока байдужість. Хоч які вони самі були урвителі, але Вовка Ларсена таки дуже боялися.

Томас Магрідж лащиться до мене, як собака, а я потайці починаю трохи стерегтись його. В нього є та відвага, що її породжує страх, — це мені відомо з власного досвіду, — і якщо коли-небудь ця відвага переможе його страх, він відбере мені життя. Коліно моє уже сливе загоїлось, хоч інколи ще подовгу болить. Поволі відходить і рука, що ото здушив мені Вовк Ларсен. А взагалі здоров'я моє чудове — принаймні так я почуваюсь. Мої м'язи твердішають і товщають. Але на руки мої страшно глянути. Вони червоні, наче ошпарені, нігті брудні й поламані, на пальцях задирки; крім того, дуже допікають мені чиряки, що обкидають мене чи не від корабельної їжі, бо раніш я їх ніколи не мав.

Кілька днів тому мене розважив Вовк Ларсен: я побачив його за біблією. Довго й марно шукали її на початку мандрівки, а згодом вона знайшлася в скриньці у покійного помічника. Я дивувався — що може знадобитись Вовкові в біблії? А він прочитав мені вголос кілька віршів з Еклезіаста. Мені здалося, що він не читає, а скорше висловлює свої власні думки. Гучно й тужливо лунав його голос у тісній каюті, чаруючи і захоплюючи мене. Хоч Ларсен і не освічена людина, але читати він таки вміє бездоганно, надзвичайно виразно. Я ніколи не забуду цього меланхолійного голосу, я немовби чую його й зараз:

— «Призбирав я собі срібла, й злота, і скарби з царів та земель; завів у себе співаків та співачок і все, що