Читати книгу - "Синхрон"

ця тисяча шилінґів за останні двадцять років так втратила на вартості, що їй було досить важко оплачувати послуги літньої жінки, такої собі пані Аґнес, яка «зазирала» двічі на тиждень і трошки прибирала, «здебільшого», до того ж їй ще вдавалося відкладати на подарунки на уродини і на Різдво для сина і внука від першої дружини професора, якого перша молода пані рівно на Різдво посилала, щоб він забрав свій подарунок, а Лео був надто зайнятий, щоб за цим пильнувати, а відтоді, як став знаменитий і його локальна слава переросла в міжнародну, роботи з’явилось іще більше. Зміна настала лише тоді, коли остання молода пані Йордан завжди, щойно мала час, навідувала стару пані Йордан, справді миле симпатичне дівча, зробила невдовзі висновок стара пані і щоразу повторювала: Франціско, це неправильно, що ви так часто приходите, до того ж такі видатки. У вас і самих досить витрат, але Лео, який добрий син!

Франціска завжди щось приносила, делікатеси й херес, трохи печива, бо зрозуміла, що стара пані любила собі трошки випити, і більше того, що їй дуже залежало мати щось «про запас», бо ж Лео може зайти, а він не повинен зауважити, що в неї нічого немає, і цілісінькими днями обмірковувала, як розподілити гроші і скільки відкласти на подарунки. Її помешкання було до прикрості чисте, але там стояв легенький запах старої жінки, якого вона не відчувала і який Лео Йордана змушував швидко втікати, не кажучи вже про те, що він узагалі не мав тратити часу й абсолютно не знав, про що має розмовляти зі своєю вісімдесятип’ятирічною матір’ю. В доброму гуморі бував він лише зрідка, — наскільки було відомо Францісці, — коли мав стосунки з заміжньою жінкою, бо тоді стара пані Йордан не могла заснути, у неї в голові роїлися страшні думки, вона тремтіла за його життя, вважаючи одружених чоловіків тих жінок, що жили з Лео Йорданом, небезпечними, ревнивими і кровожерними, і заспокоїлась лише тоді, коли він одружився з Франціскою, за якою не підстерігав ревнивий чоловік у кущах, а яка навпаки була молода й весела, розумниця, хай і не з освіченої сім’ї, зате мала брата з вищою освітою. Освічені сім’ї і люди з вищою освітою були для пані Йордан чимось дуже важливим, хоча вона й не бувала між тими людьми, а тільки чула про них. Але її син мав право одружитися з жінкою з освіченої сім’ї. З Франціскою стара пані розмовляла переважно лише про Лео, позаяк він був єдиною вичерпною темою для їхніх розмов, і Франціска безліч разів мусила переглядати альбом зі знімками: Лео у візочку, Лео на пляжі і Лео через усі роки, в походах, з колекцією марок і таке інше аж до служби у війську.

Це був геть інший Лео, що його вона пізнала завдяки старій пані, аніж той, з яким вона була одружена, і коли обидві пані якось попивали херес, стара пані мовила: він був складною дитиною, особливим хлопчиком, властиво, ще тоді по ньому було видно, що з нього вийде.

Якийсь час Франціска з приємністю слухала запевнення, поміж іншого й про те, як добре ставився Лео до своєї матері, і що допомагав їй завжди, як тільки міг, аж поки якось зауважила, що щось не так, і була приголомшена, коли зрозуміла, що саме не так: стара пані свого сина боялася. Почалося все з того, коли стара пані, вважаючи це за вмілу тактику, якої Францісці ніколи не розгадати, бо та сліпо обожнює свого чоловіка, часом квапливо і ніби між іншим казала: але прошу, Лео ні слова, ви ж знаєте, скільки в нього клопотів, він може розхвилюватися, ви тільки йому не кажіть, що в мене з коліном не все гаразд, це ж така дрібниця, а він розхвилюється.

Франціска хоч і розуміла, що Лео взагалі ніколи не хвилюється, у будь-якому разі не через матір, а тому її розповіді про відвідини слухав завжди відсторонено, проте це перше усвідомлення вона в собі якось потамувала. Про негаразди з коліном вона йому, на жаль, все ж таки розповіла, але старій пані заприсяглася, що не сказала ні слова, бо Лео справді відреагував роздратовано, а потім, задобрюючи Франціску, сказав, що через таку дрібницю йому справді немає чого їхати в Гітцінґ. Скажи їй, тут він швидко вжив кілька медичних термінів, хай купить собі те і те, й нехай якомога менше щось робить і рухається. Франціска слухняно купила ліки, а в Гітцінґу сказала, що потайки, не називаючи прізвищ, поговорила з асистентом свого чоловіка і він їй отак порадив, але як їй самій без допомоги доглядати стару жінку, цього вона не знала. Вона вже більше не насмілювалася запитати про це в Лео, бо когось наймати коштувало грошей, а тому опинилася поміж двох фронтів. З одного боку — стара пані Йордан, яка про це не хотіла нічого чути, з другого — Лео Йордан, хай і з цілком інших причин, попросту не хотів нічого слухати. Коли запалення коліна загострилось, вона кілька разів йому збрехала, що начебто йде до перукаря, насправді ж їхала в Гітцінґ, прибирала маленьке помешкання й навозила всього, що тільки могла, купила радіоприймача, однак потім їй стало трохи не по собі, бо Лео все одно зауважить такий видаток, тому швиденько все ще раз переоформила і скористалась своїми дрібними заощадженнями на рахунку, про який було домовлено, що це її недоторканний резерв на екстрений випадок, який, сподівалася вона, ніколи не настане, і в кожному разі на якийсь серйозний екстрений випадок грошей все одно не вистачить, бо вона поділила зі своїм братом невеликі статки, що залишилися після смерті батьків, окрім хатини у Південній Каринтії, що поволі занепадала. Потім зателефонувала до лікаря на сусідній вулиці й попросила його якийсь час полікувати стару пані, його послуги знову оплатила зі свого недоторканного резерву і, що найважливіше — цьому лікареві вона не сказала, хто вона така і хто така стара пані, бо це б зашкодило авторитетові Лео, а його авторитет був важливий також і для Франціски, але набагато жертовнішими були помисли старої пані, бо ж вона не може вимагати від свого знаменитого сина, щоб той ще й оглядав їй коліно. Ціпка брала вона ще й до того, але після історії з коліном вона без нього вже справді не могла обійтись, а тому, коли їй інколи треба було щось у місті, то Франціска їздила з нею. Непросто було