Читати книгу - "Пігмаліон"

столом). Ну, мені видається, вона вже не вернеться назад, на Вімпол-стріт, надто тепер, коли містер Дулитл виявився спроможним підгримувати той статус, який ви їй накинули. Але вона каже, що залюбки побачиться з вами на дружніх засадах, щоб пустити минуле в непам’ять: що було — те загуло.

Гіґінс(розлючено). На дружніх засадах? Святий Георгію! Хо!

Місіс Гіґінс. Якщо ти, Генрі, пообіцяєш чемно поводитися, то я попрошу її сюди спуститись. Якщо ні — йди краще додому, бо вже й так забрав у мене чимало часу.

Гіґінс. Ну та гаразд! Дуже добре. Піку! Гляди, поводься чемно! Приберімо наші найкращі недільні манери заради цього створіння, яке ми витягли з грязюки. (Сердито падає в єлизаветинське крісло).

Дулитл(протестуючи). Ну, ну, Енрі Іґінсе! Зважайте хоч трохи на мої буржуйські почуття.

Місіс Гіґінс. Пам’ятай про свою обіцянку, Генрі! (Натискає кнопку дзвінка на письмовому столі). Містере Дулитле, будьте ласкаві на хвильку вийти на балкон! Я не хочу, щоб Елайзу приголомшили ваші новини, поки вона не з’ясує своїх стосунків із цими двома чоловіками. Не заперечуєте?

Дулитл. Як скажете, пані. Все, що завгодно, аби допомогти Енрі зняти її з моєї шиї. (Виходить через вікно на балкон).

На дзвінок приходить покоївка. Пікерінґ сідає на Дулитлове місце.

Місіс Гіґінс. Будь ласка, попросіть міс Дулитл спуститися до нас.

Покоївка. Добре, мем. (Виходить).

Місіс Гіґінс. Ну ж бо, Генрі, будь чемний.

Гіґінс. Я поводжуся абсолютно чемно.

Пікерінґ. Він старається з усіх сил, місіс Гіґінс.

Пауза. Гіґінс закидає голову на спинку крісла, простягає ноги й починає свистіти.

Місіс Гіґінс. Генрі, дорогесенький, ти в цій позі аж ніяк не виглядаєш пристойно.

Гіґінс(сідаючи прямо). А я ж і не старався виглядати пристойно, мамо.

Місіс Гіґінс. Це не має значення, любий. Просто я хотіла, щоб ти заговорив.

Гіґінс. Чому?

Місіс Гіґінс. Тому що ти ж не можеш одночасно говорити і свистіти.

Гіґінс стогне. Знов западає стомлива пауза.

Гіґінс(з нетерплячки зриваючись на рівні ноги). І де в чорта оте дівчисько? Чи нам цілий день її дожидати?

Входить Елайза — осяйна, впевнена в собі, справляючи приголомшливо переконливе враження своєю невимушеною розкутістю. В руках у неї кошик із шиттям — видно, що почувається вона, як удома. Пікерінґ такий ошелешений, що забув навіть підвестися.

Лайза. Гау ду ю ду, професоре Гіґінсе? Чи ж ви при доброму здоров’ї?

Гіґінс(давлячись). Чи я… (Не може більше мовити й слова).

Лайза. Та при здоров’ї, а як же ще — ви ж ніколи не хворієте. Дуже рада бачити вас знов, полковнику Пікерінґу. (Той квапливо підводиться, і вони тиснуть одне одному руки). Ну й холодний сьогодні ранок, правда? (Сідає по праву руч від полковника. Той і собі сідає поруч неї).

Гіґінс. Не смійте випробовувати цю гру на мені. Я навчив вас цього, тож воно не про мене. Вставайте і марш додому! Годі клеїти дурня. (Елайза бере з кошика полотнину й починає вишивати, не звертаючи ані найменшої уваги на цей вибух гніву).

Місіс Гіґінс. Дуже мило, Генрі, краще й не скажеш. Яка жінка устоїть, коли її отак припрошують!

Гіґінс. Облиште її, мамо. Хай вона говорить сама за себе. Тоді ви зразу ж переконаєтеся, що вона не має жодної думки, якої я не вклав би в її голову, чи слова, якого б я не вложив їй в уста. Кажу ж вам, я витворив оцю досконалість із пожмаканої капустини, яку підібрав у Ковент-Ґардені. А тепер вона корчить тут переді мною витончену леді.

Місіс Гіґінс(спокійно). Гаразд, любий, але ж ти сядеш, правда?

Гіґінс розлючено сідає.

Лайза(до Пікерінґа, ніби й не помічаючи Гіґінса, і водночас спритно орудуючи голкою). Чи ж ви, полковнику Пікерінґу, вже назовсім одцураєтеся од мене тепер, коли експеримент закінчено?

Пікерінґ. О, не кажіть так! Ви не повинні думати, що то був експеримент. Мене, принаймні, це слово прикро вражає…

Лайза. Ну! Я всього лиш пожмакана капустина…

Пікерінґ(імпульсивно). Ні!

Лайза(продовжуючи незворушно)…але я настільки завдячую вам, що почувалася б вельми нещасною, коли б ви мене забули.

Пікерінґ. Такі до мене слова — це дуже мило з вашого боку, міс Дулитл.

Лайза. І це не тому, що ви платили за мої сукні. Я знаю, що ви всіх щедро обдаровуєте грішми. Але тільки від вас я навчилася справді гарних манер — бо ж саме гарні манери роблять із жінки справжню леді, чи не так? Бачите, вони мені давалися дуже нелегко, бо переді мною всякчас був приклад професора Гіґінса. Я була так вихована, що поводилася геть як він: нездатна стримуватися, вдавалася до лайки, коли щось хоч трохи мене зачіпало. І я б так ніколи й не довідалася, що леді і джентльмени поводяться зовсім інакше, коли б вас не було поруч.

Гіґінс. Ну-ну!

Пікерінґ. О, це, знаєте, у нього просто так виходить. Він це ненавмисне.

Лайза. Ох, я теж ненавмисне поводилася так, коли була квіткаркою. Просто у мене так виходило. Але ж, бачите, я саме так поводилася, і в цьому, зрештою, полягає різниця.

Пікерінґ. Безперечно. І все ж, саме він навчив вас правильно розмовляти, а я, самі знаєте, цього не зумів би.

Лайза(байдужим тоном). Звісно — але ж це його фах.

Гіґінс. Прокляття!

Лайза(продовжуючи). Це було щось таке, ніби я вчилася модного танцю, — більш нічого. Але чи знаєте ви, з чого починалося моє справжнє виховання?

Пікерінґ. Із чого ж?

Лайза(облишивши на мить шиття). Із «міс Дулитл» — так ви звернулися до мене того дня, коли я вперше прийшла на Вімпол-стріт. Із цього почалась моя самоповага. (Знову береться до шиття). І ще було сто таких дрібничок, яких ви й не завважували, бо все це у вас виходить само собою. От я зайшла — ви підвелися; скинули капелюха переді мною на вулиці; відчинили мені двері…

Пікерінґ. Ну, це просто ніщо.

Лайза. Так — але ці дрібнички засвідчували, що ви шануєте мене і маєте за щось краще, ніж якась посудниця, хоча, звісно ж, я знаю, ви б так само ставилися й до посудниці, коли б її запустили до вітальні. Ви ніколи не роззувалися при мені в їдальні.

Пікерінґ. Не слід ображатися на нього за це. Гіґінс роззувається де завгодно в домі.

Лайза. Я знаю. І не звинувачую його. Просто так воно у нього виходить, правда ж? Але для мене було так важливо, що ви цього не робите! Бачите, коли по щирій правді, то, не беручи до уваги